Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Календар
Июнь
ПнВтСрЧтПтСбВск
      
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

serzh84odarenko

Голодомор в Україні 1932—1933

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий штучний голод у 19321933 роках, що призвів до багатомільйоних людських втрат в сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[1].

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[2] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Згідно соціологічного опитування, проведеного у 2010 році, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом[3]. У 2003 році Український парламент назвав, а у 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. В 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду; безпосередньо винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат безпосередньо від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. [4][5]

Зміст

1 Термінологія 2 Причини і організація Голодомору

2.1 Передумови 2.2 Початок репресій. «Закон про п'ять колосків» 2.3 Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада УРСР 2.4 Пік Голодомору

2.1 Передумови 2.2 Початок репресій. «Закон про п'ять колосків» 2.3 Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада УРСР 2.4 Пік Голодомору 3 Кількість загиблих 4 Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду 5 Дослідження та опублікування фактів про Голодомор 6 Полеміка стосовно Голодомору 7 Відповідальність за Голодомор 8 Голодомор у мистецтві 9 Вшанування пам'яті жертв

9.1 Визнання голодомору геноцидом 9.2 Галерея

9.1 Визнання голодомору геноцидом 9.2 Галерея 10 Виноски 11 Посилання та література

11.1 Сайти та книги 11.2 Статті та окремі дослідження 11.3 Англійською мовою 11.4 Іншими мовами

11.1 Сайти та книги 11.2 Статті та окремі дослідження 11.3 Англійською мовою 11.4 Іншими мовами

Термінологія

Щоб назвати масовий голод 1930-х років очевидці і дослідники використовували різні назви. Роберт Конквіст назвав свою книгу «Жнива скорботи». Семен Старів назвав свої спогади «Страта голодом». Широко вживалося поняття «штучний голод».

У СРСР сам факт масових смертей від голоду замовчувався комуністичним режимом і навіть старанно приховувався. Під час скорботних заходів пам'яті в США і Канаді на відзнаку 50 роковин трагедії компартійна інструкція говорила «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками».[6] 1986 року Іван Драч перший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор»[7] зі зрозумілою всім етимологією: голод і мор. В Україні вперше голод 1932-1933 років почали визнавати лише в 1988. Того року письменник Олекса Мусієнко вжив слово "Голодомор", яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.[8]

Причини і організація Голодомору

Передумови

У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно якого колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порзі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи люди організовувалися як могли, були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Радянська влада не приживалася в Україні.

Радянське керівництво розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:

« Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями  »

Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, вождь писав:

« Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати  »

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції», Харківська область, 1932 рік

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Наприкінці літа газета «Правда» організувала в Україні рейд боротьби з крадіжками зерна. З 7 по 17 серпня 1932 року в ньому взяли участь 100 тисяч «ударників преси». Метою рейду була боротьба з крадіжками зерна.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очолив Лазар Каганович) та на Поволжі (очолив Павло Постишев). Однак, на Поволжі подібного масштабу репресій не проводилося, а на Північному Кавказі репресії стосувалися переважно кубанських українців, які до Голодомору становили більшість населення регіону. Разом з цим, кубанська і поволзька НХК невдовзі припинили свою роботу, а Постишев і Каганович наприкінці 1932 року були направлені в Українську РСР.

5 листопада Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання Постанови від 7 серпня «з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів». Голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс 22 листопада розробив план операції з виявлення контрреволюційних центрів, які органузовують саботаж і зрив хлібозаготівель (рос. по выявлению контрреволюционных центров, организующих саботаж и срыв хлебозаготовок), спрямованої, практично, на виконання директив Молотова-Хатаєвича. Операція повинна була охопити 243 райони. З санкції ЦК КП(б)У вона розпочалася негайно. 26 листопада у пресі з'явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі».

Згідно цих настанов було засуджено тисячі людей. Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців. Як свідчить секретар Краснопільського райкому партії, після закінчення суду в селі Краснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав:

« Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а вдома коли залишимося, все рівно помремо  »

Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада УРСР

18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно якої, як окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно якого натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспи УРСР за виключенням півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство.

Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про занесення ряду сіл на «чорні дошки»

1 грудня Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районів Чернігівської, 4 — Київської і 4 — Харківської областей. 3 грудня у ряді районів заборонено торгувати м'ясом і тваринами. З 6 грудня ці райони, а також окремі села, почали заноситися на «чорні дошки». Згодом вони абсолютно ізолювалися від зовнішнього світу.

15 грудня ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів куди принялася також поставка промислових товарів.

Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці 1932 — на початку 1933 року було запроваджено блокаду самої Української РСР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні обасті Російської РФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УРСР. Разом з цим, громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії було заборонено провозити харчі без дозволу держави.

Поряд з цим, Радянський Союз відхиляв можливість отримання голодаючими України будь-якої допомоги з-за кордону. Так, наприклад, Українська торговельно-кредитна організація Галичини «Центроспілка» звернулася тоді до радянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодним Радянської України один мільйон центнерів зерна. За кілька днів дипломат відповів, що Москва категорично відмовляється від допомоги[9].

Пік Голодомору

Голодні діти

Спухлий хлопчик

Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 рік[10]

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Згідно свідчень Федора Коваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, які зафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українського голоду 1932—1933 років в Конгресі США:

« В листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні — все забрали  »

Дмитро Корнієнко з села Понорниця в Чернігівській області згадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жили самі, підгодовувала бабуся. В день обшуку вона принесла півстакана пшона, але зварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірами торбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали.

Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліції зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм. За словами Надії Рогозянської, якій у 1933-му було 6 років[11],

« Жили всі закрито, мати на засов хвірку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу  »

Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.

Кількість загиблих

Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на те, що населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом 1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 19271930 роки, тобто, в середньому, 524 тисяч осіб на рік. Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродну смертність у 1933 році. Природний приріст за 19271936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тисяч), одержуємо демографічний дефіцит у 4 мільйони 581 тисячу людей. Облік механічного руху населення, який проводився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 мільйон 343 тисячі осіб. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.

Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, яке становить 3 мільйони 238 тисяч осіб. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.

Землі, населені українцями у 19181920 роках. Матеріали Паризької мирної конференції

Зменшення населення в Україні, на Кубані та півдні Росії у 19291932 роках

Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей.

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році.



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 2

Рекомендував цей запис

Південь Росії - це також край козаків: вільних людей! Особливо цікава карта з червоними зонами після її збільшення.

Голодомор - це найкращий спосіб надламати дух особистості і нації. В 45-46 роках така акція була запланована на теренах західної України, але рух ОУН-УПА повністю зірвав плани Сталінського режиму.

 
ОБОЗ.ua