Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Календар
Июнь
ПнВтСрЧтПтСбВск
      
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

serzh84odarenko

Столично-хутірські гробки

У той час, коли приїжджі відбули «гробки» і відпочивали від виснажливого застілля, кияни саджали картоплю.

Приїхали до села в суботу ввечері, винесли картоплю з погреба, трішки попиляли яблуню. На тому день і закінчився. Хату не затопили і лягати спати було дуже холодно. Врешті-решт устаканилися та поснули. На ранок одразу пішли на цвинтар. Там понаводили марафет (особливої роботи у нас майже немає – тітки (мати та її сестра) ман’яки справи пам’яті і регулярно доглядають за могилками).
Потроху почав сходитися й інший люд. Слід зауважити, що те, що я називаю селом по-суті є хутором. Вже за сто метрів до кладовища не можна було пройти – уся хутірська вуличка, оточена звичайнісіньки хатками: у кого цегляна, у кого мазанка, була заставлена навороченими тачками. Одразу видно – хуторяни у відсотковому співвідношенні 80% зі ста підкорили столицю! Кияни ж, приїхали на електричках та автобусах і до гробків йшли пішки.
О 10:30 прибув піп. Передали йому граматки з грішми (за моїми підрахунками за пів години своїх мурлижень він заробив декілька тисяч гривень). Потім він поїхав до іншого цвинтарю – збивати бабло інших.
Потім було невеличке застілля за столиком біля нашого родинного поховання (в одній огородці 5-ть могилок). Випили, закусили без фанатизму і пішли до хати. Дехто влаштував цілий фуршет. Але з кожним роком це явище постає у все більш меншому розмірі – виховується населення. По дорозі додому чув розмову двох бабів. Одна іншій казала, що її син купив квартиру за 80 тисяч доларів, а та відповіла, що то ще не дуже дорого. От такі нині баби пішли. Я, як киянин лишу звів плечима і пішов далі, адже для корінного киянина така сума не досяжна навіть якщо усе життя збирати. Хоча ні – за 33 з лишнім років можна. Це якщо ні на що не витрачати ані копієчки.
Біля хати вирішили саджати картоплю – іншої нагоди не буде, так як я вперше вирвуся на травневі свята до Львову (зазвичай кияни проводять ці дні на городі, у той час, коли селяни їдуть до столиці чи ще кудись). Посадили 27 рядків по 36 кубахів (ямок) у кожному. Це близько тисячі кубахів. Тобто я у той день викопав близько тисячі ямок і стільки ж зарив. З влучністю у мене цього року негаразди – рядки виходили криві ніби вильми писані. Посадили досить швидко. У перервах, коли ходили до двору за черговою порцією посадкової картоплі, я поливав дерева та виноград. Особливо смачно напоїв посаджену собою років з 10 назад грушу. Не пропустив персики та таткові жолуді дуба.
На тому й скінчилася наша праця. У березі якась наволоч попалила нам вікові верби. Стоять – ще зеленіють. Але невдовзі загинуть – стовбур знизу спалений вщент. Так шкоді. Росли собі ще до війни, вимахали вище 10-ти поверхового. І тут на тобі…
Набрав води у криниці і пішов до бані (бачок ми зняли, так як дах прогнив і була загроза його провалля). Тож черпаком я повністю помився близько льодяною водою і в одних трусах босоніж вийшов надвір. На сонці було навіть жарко. Висох досить швидко. Наївся горіхів. Спину трішки прихватило – червона, припікає.
Назад ми їхали на дядьковій таратайці – 412-й москвич. Тільки-но виїхали на трасу – не встигли й до сусіднього села проїхати, як потрапили до пробки. Затор на трасі тривав до самого Києва. Була десь і аварія – бачили й швидку і міліцію. Однак не тільки це було причиною кірка – машин просто занадто багацько поверталося з гробків у цей час. Ми досить швидко закипіли і виїхали на обочину, де прохолоджувалися півтори години. Загалом дорога додому (70 км) зайняла 5,5 годин.
Втомився неймовірно! Втім, нічого робити – наступного дня як штик прокинувся о 6-й – пішов на роботу. Де сиджу і засинаю. Не знаю як досидіти цей день до кінця – працюю в пів сили звичайного.
Втім найголовніше попереду. З Шапкою бачився аж у п’ятницю ввечері. І ось сьогодні після робочого дня побачу її нарешті знову! Вона звісно буде сердита та зла, можливо плакатиме, втім це аніскілечки не завадить мені її обійняти та поцілувати. 
Наша кімната в хаті
Дорога перед двором
Цвіте тюльпан перед двором, біля лавки
Наша криниця
Ворота з двору
Наша хата
Сарай
Колись тут були гойдалки
Гараж-кухне
Це я везу Шапці до Києва


Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 2

"По дорозі додому чув розмову двох бабів. Одна іншій казала, що її син купив квартиру за 80 тисяч доларів, а та відповіла, що то ще не дуже дорого. От такі нині баби пішли." А я в цьому році і на кладовище не їздила.(
Ну хіба ж вона буде злитися, коли ти привіз їй такі домашні квіти? Перевірив, чи не привіз разом з квітами отого безсоромного джмелика? )))

 
ОБОЗ.ua