Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Календар
Июнь
ПнВтСрЧтПтСбВск
      
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

serzh84odarenko
Настрій: відмінний

ЖурналістикаПоПо-київськи

Столичный читатель составил портрет "Газеты по-киевски"

К 50-летию Союза журналистов Украины читатель оценил работу украинских журналистов на примере любимой газеты

Народна журналістика vs Професійна

Я читач. Такий собі звичайнісінький киянин, який щоранку купує газети у кіоску преси. Не дуже й прискіпливий, просто переглядаю щоденні видання під час дороги на роботу та, через відсутність Інтернету, під час обіду. До критика мені далеко. Навіть коли помічаю чергову ”очепятку” чи неточність, не кидаюся хутчіш телефонувати до редакції аби повідомити про це, така поведінка більш притаманна людям пенсійного віку чи/та самотнім.

Проте, мушу визнати – я активний читач. Підтримую зворотній зв’язок з журналістською братією, жваво беру участь у всіх починаннях редакційної колегії. Зокрема я активний учасник проекту київської газети, створеного для читацьких публікацій. Такий підхід вигідний усім: видання отримує безкоштовне інформування безпосередньо з місця подій від свідків, а читачі задовольняють власні амбіції.

Проект, слід визнати, не новий у ЗМІ та в нашій країні втілений вперше. На його прикладі я можу аргументовано стверджувати: досить часто читацькі спостереження та новини постають рівними за ексклюзивністю та якістю з матеріалами професійних журналістів. До прикладу, «народний автор» Морозов. Він пише статті апелюючи до власного життєвого досвіду. Для написання матеріалу це одна із важливих складових. До того ж Морозов досить успішний економіст, що дає йому право ґрунтовно розмірковувати та аналізувати економічні події, робити висновки і прогнози.

На мій суб’єктивний погляд, певна перевага ”народних” журналістів над професійними пояснюється не обізнаністю та вмінням читачів, а їх контрастом з низькопробними ”писаками”. Українська журналістика нині на рівні шкільних творів. Коли починаєш вникати в суть матеріалів, вражає зухвала подача фактів. Все пишеться по накоченому шаблону (а-ля поезія Остапа Бендера), куди лише залишилося додати нові цифри, дати, імена. Початок – це ім’я героя публікації чи дія, яку він вчинив, розвиток – це те, до чого подія призвела і обов’язково перерахування усього страшного, що могло статися, аби не… І під кінець обов’язково оптимістичний ”happy end” – ”залишається сподіватися…” Не заперечую, що слід дотримуватися основних правил написання новин і викладати суть одразу, однак не згоден з тим, що робити це слід завжди однаково.


Інформаційна «відсебетина»

Найбільше обурює, коли матеріали інформаційного жанру – замітки, інтерв’ю, звіти, репортажі - так і світяться ”відсебетиною”. Завжди гадав, що справжня майстерність журналіста - це вміння якомого точніше та дослівніше передати інформацію з одного джерела (місця події тощо) до іншого. І чим точніше це буде зроблено, тим професійніший майстер. У нас же на виході маєш усе окрім суті події. І авторські амбіції переповнюють матеріали – у першу чергу автором статті подається її вектор і лише потім суть. Розумних читачів це обурює та ображає, адже подібний аналіз сприймається як натяк на те, що, ось вам, мовляв, матеріал і читати його слід ”так-то”. Ніби читач сам не здатний зробити належних висновків з публікації. Адже мова іде не про аналітичні статті, де розмірковування автора є основними. Часто журналісти забувають про «пірамідальний підхід» - вершки матеріалу подавати одразу, а більш розлогий огляд події викладати далі по мірі зменшення важливості того, про що повідомляється.


Андрей МанчукСоціальний журналізм Андрєя Манчука

Це з приводу інформаційних заміток. Щодо публіцистичних ”оглядово-нарисних” матеріалів особливих претензій не маю. Окремо хочу виділити наробітки автора Андрєя Манчука. Свою працю він позиціонує як ”соціальний журналізм”. Він зайняв певну актуальну нішу, в якій прискіпливо оглядає усі аспекти подій, а в разі їхнього загострення активно реагує. В полі уваги журналіста – соціальний захист населення, незаконні забудови міста, оповідання про цікаві історичні та сучасні сторони Києва, люди війни, революцій, праці, життя морів та річок тощо. Осередком в його професійній творчості постають ”кубізм” та ”марксизм”, які являють собою ті модні «фішки», які так необхідно мати в сучасних реаліях. Вони надають його постаті колориту чи у більш гламурному звучанні – шарму. Тож Манчук – це особистісний професіонал, а не друкарська машинка.


«Космічний» оглядач та журналістська «віщунка» Алєксандра Романюк

Також варто згадати відому у своїй тематиці журналістку Алєксандру Романюк. Вона як і Манчук значну увагу приділяє незаконній та/або сумнівній забудові старого міста. Окрім того Алєксандра чудовий оглядач муніципальної політики. Гарно орієнтується у справах КМДА і є активним критиком її дій. Також Саша володіє талантом знаходження сенсації на порожньому місці: у, здавалося б, простій події вона здатна знайти настільки скандальну складову, що її в самий раз висувати на першу шпальту.

Між іншим Романюк зарекомендувала себе також як «випереджувальний» журналіст. Аналітичний склад її розуму дозволяє писати «віщунські» матеріали. Себто на основі фактів, якими володіє, вона може прогнозувати подальший розвиток подій. Такий підхід у подальшому дозволяє газеті використовувати своє улюблене «в №Х мы предупреждали об опасности ”бла-бла-бла”. И вот сейчас стало известно, что ”бла-бла-бла” таки произошло» Єдиний недолік, на мою суб’єктивну читацьку думку, у Алєксандри – це сухість матеріалу. Хоча, можливо для її аналітичних матеріалів це навіть перевага.


«Прогулянки» роботи

”Прогулянковий” журналіст Ніколай Поліщук та журналіст-історик Міхаіл Кальніцкій вміють писати «зачитацькі» статті і досить часто зачіпають важливі, але, нажаль, не дуже потрібні читачеві теми. Парадокс, але ці істинно прокиївські журналісти не здатні реалізувати увесь свій потенціал у газеті, яка позиціонує себе як столична. А справа в тім, що столичною вона була у далекому минулому. За змістом та форматом газета стала звичайнісіньким щоденним виданням типу загальнонаціональних. Таке буває, коли втілення амбіційних бажань замість користі приносить шкоду. У даному випадку втрачаються вищезгадані ”фішки”, частиною яких були ці два автори.
Іноді зустрічаються спроби реанімувати первинний дух газети. Зокрема не залишилися не поміченими унікальні дослідження історика Кальніцкого. Він знайшов у книзі французького письменника та журналіста цікаві, а головне, раніше невідомі спогади про Київ. Утім, матеріал так і залишився без належної підтримки та уваги.


Від комерційності до «жовтизни»

Виокремив для себе і цілий ряд нейтральних журналістів. Щодо їх професійності не можу сказати ані хорошого, ані поганого. Платон Слобода, Наталья Вєлікая, Вікторія Аронова, Анна Золотарьова, Ольга Соломка, Свєтлана Кірілаш, Єлізавєта Кірізій. Інколи у них проскакують цікаві теми, втім частіше всього пишуться кітчеві матеріали. А іншими словами – жовті сторінки. Причиною цього є комерційність видання. Не знаю чи цікаво їм писати на такі теми, але таким чином вони виконують настанови редакторів, які у свою чергу керуючись вподобаннями читачів, висувають на розгляд подібні низькопробні матеріали. Сумно лише, що газета таким чином виховує невимогливого читача, без смаку та особистих думок. Читача не здатного на власний аналіз, якому подавай лише різноманітні писульки в стилі «light» або розжовані факти з чітко вказаним вектором сприйняття події. Читач кидає запит «что такое хорошо, что такое плохо?», а газета відповідає. Втім читач сам має прийти до цієї відповіді.


Мобільна журналістика

Здається якісною та послідовною робота Дмітрія Дєрія та Андрєя Ткача. Їх тематика – різні події: від відкриття нового мосту та заяв офіційних осіб міста до надзвичайних ситуацій, аварій, висвітлення подій кримінального світу тощо. Заслуговує поваги оперативність та лаконічність висвітлення у матеріалах.

Двояке враження складається від постаті журналіста Владіміра Аліфанова. На перший погляд – солідний журналіст, матеріали якого часто зустрічаються на передових шпальтах, втім, так само регулярно можна прочитати його статті на «кітчеву» тематику на задвірках газети.


Людям про людей

Окремо хочу згадати про рубрику «Людина дня» дописувачами до якої були Світлана Рябошапка та Олександра Крайова. Їхні матеріали на мій погляд є істинним проявом журналістики написаної людям про людей. Кожен читач мав можливість ознайомитися з успіхами та досягненнями своїх земляків, дізнатися чим живуть кияни, що їх турбує, які люди і навіщо навідуються до столиці та що вони думають про нас та наше місто. Що цікаво, саме з її матеріалу велика частина читачів видання починала свій ранок – друкувалася рубрика на останній сторінці, а як кажуть у народі – розумний починає читати з кінця. Утім не так давно ця рубрика зникла, а разом з нею перестав зустрічати у газеті і прізвища її авторів.


Нетрадиційна спортивна орієнтація

Владімір Ніколаєв та Сєргєй Болотніков – чудові спортивні оглядачі. До них особливих претензій з мого боку немає. Особливої уваги заслуговує те, що нерідко на спортивній сторінці зустрічається огляд новин у нетрадиційних для щоденних газет видах спорту. Із зауважень – відсутність структурованої подачі спортивних звітів щодо, скажімо, футбольних матчів – щоразу матеріал подається по-різному, що для спорту не завжди добре. Хотілося б на початку статті отримати чітку інформацію з приводу, місця проведення гри, кількості людей на стадіоні, складу команд, кількості штрафних карток тощо. Натомість цього ми маємо художнє оповідання на спортивну тематику.

Тож, як бачимо столична журналістика існує. Це такий собі живий організм, який перетравлює у собі масу інформації. З більшим чи меншим успіхом журналісти доносять її до читачів. Приєднатися до їхньої когорти може кожен: підтримати усталені журналістські традиції або ж – краще – внести щось своє нове.



Рекомендовать запись
Оцените пост:
Средняя оценка: 5.0 (2)

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 2

Рекомендував цей запис
Рекомендував цей запис

Сокласна


 
ОБОЗ.ua