Дійсно...

Вранці прокинулися о 8-й годині. Я помив голову шампунем під умивальником, а своє шалене волосся приборкав...виделкою – гребки під рукою не знайшлося і, тому мій кмітливий напівінженерський розум приладнав до цієї справи цей схожий на символ нашої неньки прилад. Вийшло файно. Ранком їхати було веселіше, хоч і вчорашня втома давала знати про себе. Їхали ми на акцію, що була спрямована на захист прав велосипедистів. Псували враження від ранкової свіжості міста купи сміття на Набережній, що одночасно позначали територію розташування глядачів вчорашнього дійства. Невже в Києві така велика кількість людей зневажає своє місто? Чи невже, як прийнято вважати, руки доклали представники 2 млн. незареєстрованих жителів столиці? Ближче до Поштової площі почали траплятися учасники акції. Вгору на Михайлівську коней довелося штовхати на собі. Спека сприяла посиленню спраги, а прорвана труба на Володимирському проїзді – її втамуванню, але до мети залишалося лише трохи. Біля пам’ятника Богдану почали збиратися велосипедисти. Хтось відпочивав, сидячи на гарячому постаменті, хтось намотував кола навколо пам’ятника, шукаючи знайомі обличчя, хтось роздавав листівки, вивантажував аудіоапаратуру, готував плакати... З’явилися представники ЗМІ: 5 каналу, ICTV, ТРК Україна тощо, – почали брати інтерв’ю у учасників і організаторів акції. Правозахисник Тетяна Монтян, зокрема, використала мій велосипед у якості реквізиту для інтерв’ю ТРК Україна, що дало підстави сподіватися побачити його на ТБ. Зрештою ми потрапили на екран у більш повному обсязі, проїхавши повз об’єктив під час пробігу. Сам пробіг через певну неорганізованість розпочався із запізненням, у незапланованому напрямку і масовим порушенням правил, що викликало обурення затриманих автомобілістів. Зауваження про невисокий рівень знання ПДР велосипедистами слід визнати справедливим – під час пробігу в повному обсязі їх дотримувалися одиниці. Завершився пробіг на місці старту через 20 хв. До преси вийшли представники міліції, а потім почалося розмальовування бруківки силуетами збитих велосипедистів. З’явилася Морозиво і повідомила, що пійде десь погуляє. Дочекалася вона нас на Михайлівській площі і пригостила холодним яблучним соком, що було дуже доречно. Трохи відпочивши, ми вирішили проігнорувати ”Країну мрій” і спробувати дістатися на метро до ст. Ставутич. Спустилися на Майдан, де ми з Морозивом успішно потрапили на платформу метро. Михайла ж його конем не пустили. Зателефонував він з Поштової плоші і рушив далі на колесах. Морозиво зіпсувала собі та мені настрій і поїхала. На ст. Плоша Льва Толстого я замість змінити лінію випадково вийшов. Далі на колесах я повернувся на Майдан. Рухаючися в напрямку Співочого поля зустрів учасників фестивалю і зробив кілька кадрів. Далі сталося те, проти чого нещодавно боролися – ДТП за участю велосипедстів, одразу двох, щоправда без участі автомобілістів, в результаті якого у мого байка порвався ланцюг. Не дарма я без надії сподівався, що в зв’язку з цим пропустять у метро на ст. Арсенальна, пустили навіть без зайвих розмов. Від метро Славутич Михайло пересувався верхи на велосипеді, а я збоку. Далі швидко пройшла злива, ми попили пива і трохи поспали. Вечір закінчився тихо й без пригод.

Переглянути фото з акції.

20.06.2008. Основну інформацію подам трохи пізніше, а поки що пропоную вам фотозвіт з цієї акції:

hiblogger.net/photos/album/1263/

ДАЛІ БУДЕ...

18 червня був збитий на смерть 20-річний велосипедист Олексій Башкірцев. Про це стало відомо майже одразу на теренах Інтернету. Батьки загиблого – журналісти, сам Олексій був активним блоггером. Вже за декілька годин після трагедії новина розлетілася мережею Інтернет з неймовірною швидкістю. У російськомовному сегменті ”ЖЖ” за рейтингом Яndex тема потрапила до ТОП-30. Цьому сприяла чисельна електронна журналістська братія, що стала на захист правди та проти свавілля водіїв, яких за різними причинами ”відбілюють” працівники ДАІ.

 

Вихідні дні пройшли монотонно-насичено. Здебільшого завдяки суботі. Я з Михайлом спеціально у п'ятницю не ходили на ковзанку аби в суботу не зникло бажання пыти на озеро поковзати. От і почимчикували ми туди.
http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/_172.JPG" target=_blank>http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/th__172.JPG" width=338 height=450 border=0>
Ходили на Зэркалку (оз. Вербне). Поруч вул. Озерна. Зокрема буд. 20а... Так, саме той... 20а... Про нього вже э демо-версія посту на інфосторівському дублікаті. Оригінальна версія тут з'явиться значно пызныше. Можливо навіть за декілька мысяців. Дуже це кропотлива робота - сканувати епістолярію. А маю на меті сканувати усі свої і не свої рукописи, що стосуються цієї теми. То цілий пласт мого життя. Що я буду зараз говорити? Розміщу - побачите (це я так до себе на ви поважно звертаюся).
Ковзав і у кожній парі вдивлявся обличчя маючи ймовірні думки, що то вона. Вже колись ходив туди купатися і бачив її. Жахливі відчуття. Але я сам так тоді над собою познущався. Як ризикував і цього разу. Усвідомлено.
Лід був покритий снігом, проте він не заважав ковзати. Лід не ідеальний, але не набагато гірший, аніж на ковзанці на Софіївській площі. Наковзалися вдосталь. Окрім нас були й чоловіки й хлопці, й діди, й діти... Всі охочі до спілкування. Один казав хвастаючися своїми старими ковзанами, що були придбані 10ть років тому за 300 баксів:
- На них ще мої внуки будуть ковзати. Нічого перед компом сидіти!...

Дійсно, він дещо правий, але краще посидіти за компом, а потім поковзати, а потім знову за компом, а потім...

Досягнув давно бажаного прогресу - навичвся ковзати задки! Це велике досягнення, адже я намагався навчитися цьому майже місяць! Ніхто мене не вчив, якось саме вийшло. Слід за мною навичвся й Міха, але трохи гірше.
Ще зранку цієї суботи я накачав кучу фільмів, після ковзанки прийшов і увесь вечір передивлявся усі фільми, що пропустив за час відсутності у мене компа.
Неділю, 17 лютого 2008го року, я просидів вдома. Увесь день.
Приходив у гості Сергій, обмивали пивом диван і компа. Приніс мені фотошоп, декілька фільмів, проги. Розповів про свій ремонт вдома. Мене це неймовірно зацікавило. Як би й собі розпочати це дійство?..
Трохи також полазив у неті. Закачав мамі фільм Катинь польського виробництва, 2007го року. Мені не дуже подобається. Також на моїй сторінці в контакте ру мене знайшла однокласниця Юля Ліхтарьова. Я спочатку було її не впізнав:-) Так дивно якось)

Розгрібав скопійовані старі файли зі старого компу і надибав на ось ці фотки дивакуватої файної дівчинки, що полюбляє (?) морозиво:)
http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/_b_img1.jpg" target=_blank>http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/th__b_img1.jpg" width=500 height=405 border=0>

http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/b_img2.jpg" target=_blank>http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/th_b_img2.jpg" width=381 height=450 border=0>
http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/b_img4.jpg" target=_blank>http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/th_b_img4.jpg" width=297 height=450 border=0>
http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/b_img5.jpg" target=_blank>http://www.ljplus.ru/img4/s/e/serzh84odarenko/th_b_img5.jpg" width=337 height=450 border=0>

(Я зробив на інфосторі файл, що створений спеціально для хламатичного закачування фоток. Справа в тім, що на мій ЖЖ чомусь припинили закачуватися фотки і я буду вмонтовувати туди посилання на фотки які буду завантажувати хаотично сюди. Тут вони не будуть систематизовані, систематизація буде досягатися шляхом посилання на фотки з мого лівджорнала. Також розміщую за допомогою додаткового сервісу на ЖЖ. На основному ЖЖ мій об'эм пам'яті скінчився:( )

Пост в наздогін. Те чого я не встиг розмістити. Читайте, прошу, панове!:-) 25 грудня 2007 року. Вітаю усИх, хто святкує сьогодні Різдво Христове! Щастя, здоров’я бажаю, многая літа! Вчора потрапив до велетесенької пробки, вдома був о пів на восьму (з Берестейської з 17:10 добирався – от і рахуйте. Сьогодні спізнився на роботу майже на пів години – стояв у пробці. В маршрутці перечитав сьогоднішній випуск газети по-київськи. ‘Позабавила’ пропозиція мерка Києва Льоні космонавта ввести паром через дніпро на час доки не добудують міст на Троєщину. Такої маячні я не чув вже давно. Можливо ідея і мала б сенс, але не за таких умов як зараз – для обґрунтованого запровадження слід винайти швидкий вид паромства – посадка-завантаження та висадка-розвантаження, під’їзди тощо. Останнім часом, коли мої напрацювання в ЖЖ стали вже значними і тривалими я задумався над тим, чи безмежно я можу закачувати інформацію в ЖЖ? Це ж вам не інфостор якийсь куди качаєш усе що завгодно у будь якій кількості і будь-якого розміру. Бачив часто об’яви, де фігурує вартість за день чи то місяць-рік користування ЖЖ. Я користуюся ЖЖ безкоштовно. Можливо у мене просто обрізаний профіль? Чи які я маю обмеження? Це мене бентежить. Адже я докладаю час і зусилля задля створення свого ЖЖ і бажаю бути впевнений у його ефективності, надійності і, головне, довговічності. Мама закінчила вишивати картину. Тепер за мною рамка. Картина – то її спосіб залишити по собі пам’ять (фото подам пізніше). Я ж залишаю сліди після себе у Інтернеті. Мене вже не буде тривалий час, а мої записи будуть зберігатися. Мої діти-внуки зможуть прочитати про те, як і чим жив їх дід. От я б хотів почитати записи свого діда. Цікаво, як би вони виглядали? Оце сьогодні випас корову, нагодував-випорав свиней…