Мабуть пам'ятаєте мій пост про крокодильчика бажань. Сьогодні цю новина запозичила "Українська правда". Приємно)

Рубрика: По-народному // 01 марта '10 в 09:00

Знаменитый "крокодил желаний", что на доме с химерами, разваливается на части. На нем появились огромные трещины.
Считается, что тот, кто его увидит, может загадать желание, которое обязательно сбудется. Вот только найти его не так-то просто - запрятан он у подножья здания во дворе. Но в скором будущем может оказаться, что и искать уже будет нечего, киевляне рискуют остаться без этого забавного символа. (На мене українська правда посилається: http://kiev.pravda.com.ua/news/4b8b7efb50bf0/)

Открыть больше изображений

Сьогодні перший робочий день після затяжних дев’ятиденних вихідних. Проте дісталися такі дні не задарма – по суботам тепер доведеться відпрацьовувати. Вихідні не набридли. Не виспався. Вранці організм отримав потужний стрес від над ранішнього прокидання. Ледве оговтався від сну. На вулиці неймовірний (можливо з незвички?) мороз. Мабуть, градусів з 15 морозу. Родичі Шалєвого з Норільска повідомляли, що в них не холодно, лише дме сильний вітер. А так усього – -36*. Для них не багацько. Робочий темп розпочався одразу. Робоче русло не йшло по зростанню, а одразу стало до звичайного режиму. У шефа вчора був день народження і директор зі своїми замами приходили йоговітати (фото квітів). Про Новий рік я вже писав у минулих постах. З того часу минув тиждень. Тож, спробую надолужити прогалину. Одразу ж у перший день Нового 2008 Року трохи оговтавшись (особливо ні від чого було, свято видалося з тверезим присмаком) від ночі вирішили піти на ковзанку. У другій половині дня вирушили. Спочатку долаючи неймовірний мороз заїхали на 180й маршрутці у гараж за робочою машиною Льоші, а вже на ній поїхали до Каравану. Припаркувалися і пішли шукати об’єкт нашого прибуття. Пройшовши фотан під народною назвою ”літаючі фалоси” ще трохи оминувши поворотів дійшли до цілі. Черга видалася неймовірно великою. Було близько п’ятої, на всі найближчі сеанси було вже забито, вирішили взяти квитки аж на 19:30. Час, що залишався вирішили провести в Каравані. Пішли поїсти до місцевих фаст фудів. Я взяв суп зі шпинатом та жарені вареники з картоплею та, як виявилося, теж шпинатом. Гидота рідкісна. З усього придбаного випив лише пиво. Одним словом – Східна кухня (двома словами). Після цього хотіли було піти до кінотеатру, але кузина Наталка почала протестувати – фільм жахів вона не переносила. Довелося шукати альтернативу. Пішли на ігрові автомати, де придбали карту на яку поклали гроші. Зіграли в гру, не пам’ятаю як називається - суміш більярду та настольного тенісу. Дівчата ”поганяли” на віртуальних мотиках. Поволі дев’ятнадцята тридцять наближалася. Слід було бути на місці за п’ятнадцять хвилин, що ми й вчинили. Сеанс завершився і люди, що каталися почали виходити. Ми зайшли, взяли ковзани. Поклали до шафи своє взуття. Дівчачі ковзани – для фігурного катання, чоловічі – хокейні. Долівка на території Катка – гумова, тож леза ковзанів не затуплювалися. Рівно о 19:30 вхід на каток було відкрито. Я без остраху зайшов і одразу вчепився за борт, ”відштовхуваючися” від нього я одразу швидко поїхав, але на першій хвилині побоювався відпускати його. Потім все ж таки подумав: – Ну, не дарма ж я 45 грн. витрачав? Не буду ж я всі 45 хвилин стояти під бортом? До того ж не цікаво було кататися під бортом. І я відійшов від борту спочатку стояв на місці як укопаний. Думав, що все, так і протопчуся на одному місці усі 45 хвилин. Проте поступово почав тупцяти. Коли лише спостерігав за іншими, то дивувався як це в них виходить так класно ковзати. Але потім подумав, що я нічим не гірше і якщо інші змогли і я теж зможую І почав на свій страх і ризик крокувати, підібрав для себе певну техніку – опирався ногами на борти ”дерев’яних” ковзаныв. Від цього нога дуже втомлювалася, проте по іншому я не міг. Хвилин за десять-15 я вже досить впевнено крокував льодом. За двадцять хвилин вже невпевнено і хитаючися катався. Під кінець 45-тихвилинного сеансу ганяв аж з вітерцем. Знаю, що техніка у мене невірна, але перший крок зроблено і я тепер знаю, що це можливо. Здавалося, що я не вгадав з розміром – взяв 42й і вони ніби-то сиділи не щільно. Проте, я не знаю як вони мають сидіти на нозі. Кива з Натою були на льоду не вперше, але Кива катався гірше за мене, а Ната трохи краще.  Під кінець ковзання я був вщент виснаженим і 45ти хвилин мені було вдосталь, але, гадаю, що з часом, за набуття навиків, апетити будуть збільшуватися. 45 грн., звісно, забагато, це виходить по гривні за хвилину катання. Шкода, що фоток немає. Фотик не взяв умисне – боявся розбити, а мобільний просто забув удома. Після всі мокрі та задоволені поїхали додому. День видався на славу. Через день до мене прийшов Льоша дивитися фільм Пилка, остання частина. Вдома Наталка забороняла йому дивитися. Взяли по пакету чіпсів і по два літра пива кожному. Так промайнув ще один день. Інші пройшли у смутку сна та переглядання фільмів. Одного дня зібралися було піти купувати ковзани, але в останній момент здрейфувала Наталка – передумала. Я ж все ще маю намір придбати ковзани. Проте, ще не вирішив які саме – хокейні (”дерев’яні”) чи для фігурного катання (більш гнучкі, а значить і більш складні у керуванні). Ще у термінових намірах є придбання дивану (вибір між звичайним та кутовим) та велосипедом на літо. Мабуть, першим буде все ж таки диван, бо старий вщент розвалився, а останнім часом і крісло-кроваті, на яких я спав теж. Неймовірно хочу літа! Фото за лютий 2007: