Серед ночі прокинувся від безперервного гулу клаксону. Позакривав усі метало пластикові вікна, накрив голову подушкою, а гул все одно проникав у мої вуха. Так і домучився до ранку. О 6-й здійнявся на роботу. Сонний та розбитий. І так ледве не весь будинок, окрім хіба що глухих. Коли вийшов на вулицю, то побачив цього «героя ночі» - то був москвич синього кольору. Стояв серед двору та гудів. Уже котру годину поспіль. Мешканці мого будинку подейкували, що власник автівки живе у сусідньому 16-типоверховому будинку. По якій причині він його припаркував у нашому дворі невідомо. Ясно лише одно – водій цього воластого автомобілю на відміну від нас виспався. Я був налаштований рішуче. Вже навіть підшукав пляшку, втім у дворі було забагацько людей. Не розбив я скло автівки. Двірничиха як і кожен двірник може докласти, куди слід, а наше законодавство настільки недосконале, що за такої ситуації визнало б винним мене, а мені за те, що я не виспався платити штраф ой як не хотілося. А був за крок від героїчного громадського вчинку. Хотілося б вірити, що тепер цей водій де інде наїде на цвяха та хоча б проб’є колесо.

Не справжній я християнин – і замах на вбивство себе не можу вибачити.