Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Синтетична інформація


Склав віршика. Прошу зацінити. Коментарі будь якого характеру приймаються. Окрім "сподобалося" чи "не сподобалося" ба навіть "що ти курив?" прошу обгрунтовувати свою думку. Дякую!

Поночі. Інформація –

є телевізор.

Коробка у млі.

Океан.

Зброя і захист.

Житло мудреця.

Я думав помру

Та надто довго чекав

За мене прожили життя.

Чернетка, клята реальність

Повторити не в змозі.

Допоможіть.

Визволіть.

Інформація – кайдани.

Киньте у вакуум.

Я буду дихати поглядом.

Шкло.

Оповито складом із Всесвіту.

Ацтеки знали.

І де вони?

Інформація – смерть.

Хочу жити.

Хочу померти.

Рятуйте. Задихаюся.

Увімкніть новини.

Наркотики.

Політики – наркодилери.

Синтетична інформація.

Ландшафт – доля.

Життя – вакуум.

Рятуйте. Я більше не можу.

В голові повний вакуум.

Увімкніть телевізор.

Увімкніть телевізор.

Хочу дихати.

Інформаційне самогубство.

Чи жив я?

Ні?

Хто жив за мене?

Втратив буття.

Чи можна прожити не полишивши по собі інформацію?

Інформація – гріх.

Не грішіть мені в вуха.

Вимкніть телевізор – хочу померти.

Якщо інформація – то життя,

то про що я? Для кого?

Хто мене дивиться?

Які мої рейтинги?

Вибірка то за Дарвіном?

Якщо я потрапив до неї,

то став похибкою.

Скільки відсотків мене?

Вимкніть телевізор.

Вимкніть мене.

Я єсмь інформація, я єсмь життя.

сІм’я на пульті.

Прайм-тайм.

Який час мій?

Коли я?

Для кого?

Хто мене дивиться?

Я задихаюся.

Увімкніть новини. Ні!

Краще дайте кольта.

Вакуум. Життя.

Боротьба. Маячня.

Мистецтво. Я є.

Текст є, а значить я живу, я є букви.

Та ж інформація.

Порвіть папірець, вимкніть телефони, комп’ютери, планшети й ай фони.

Безсмертя набридло.

Камо ґрядеше?

Коли вже?

Зір – 90% інформації.

Вимкніть світло.

Добийте мене.

Стерв’ятники вже поруч.

Чи маю шанс стати сенсацією?

Репортери, не інформуйте про мене.

Вимкніть світло – я помру.

Світанок – то є реінкарнація.

Знову?

Позбавте мене безсмертя – вимкніть новини.

Не хочу більше.

Дайте краще ковток вакууму.

Я – крапка.

Ти читаєш мене.

Ти мене народив.

Матко, зітри текст – вбий мене.

Моя душа переїхала у твій мозок.

Привіт.

Я з тобою.

Моя голка в яйці – твоя амнезія.

Розкажеш про мене – клонуєш мене.

Я безсмертний.

Нажаль.

А чи мистецтво я?

Простір.

Ландшафт.

Інформація.

Я у твоїй голові.

Може ти мене вигадав?

Тоді полікуйся.


відкоркувати | Теревень 4

Три поеми



відкоркувати | Теревень 1

Мой друг гениальный поэт


Только не говорите, что смахивает на Маяковского - это неправда!

ПЕРЕМЕНА НАСТРОЕНИЯ

Ах, как хочется жить!.. иногда.
Но подумаешь внимательно и тщательно,
И плевать на все вокруг хотел старательно,
Не годится это все никуда!
И так не хочется жить иногда...Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 23

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

СТРЕМЛЕНИЕ ПОНЯТЬ СЕБЯ


Я особенный и неповторимый, потому что Я личность

Я непревзойденное создание, потому что Меня сотворил Бог
Хотя я несовершенен как и все в этом мире.
 
 
СТИХОТВОРЕНИЕ О СЕБЕ
 
Я реалист и рационалист
 
Я хотел бы знать почему ТАК, а не ИНАЧЕ
 
Я слышу прибой ОКЕАНА
 
Я вижу синеву  ЕГО бездны
 
Я хочу самореализоваться
 
Я реалист и рационалист
 
 
Я представляю себе будущее
 
Я чувствую сомнение и возможность поступить иначе
 
Я прикасаюсь рукой к женщине и деньгам
 
Я забочусь о СЕБЕ и о будущем
 
Я плачу о навсегда потерянной девушке
 
Я реалист и рационалист
 
Я знаю, что все возможно, если захотеть
 
Я утверждаю что на стук откроют
 
Я мечтаю научиться соблюдать наставления Маркеса
 
Я стараюсь забыть о былой любви и брать от жизни все
 
Я надеюсь достичь поставленных целей и быть счастливым
 
Я реалист и рационалист
 
 
6.09.2003 г.                                                                   СЕРЖ

відкоркувати | Теревень 3

музіка : serzh84  Настрій : Керуючий    

Федор Тютчев на украинском языке


Божевілля

Перекладач: Ю.Клен
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.


 

Там, де земля вся обгоріла,
Де, наче дим, блакить пливе,
Лихе, нещасне божевілля
В безжурній радості живе.

Там, під проміннями палкими
Воно в розпечених пісках
Шкляними, мертвими очима
Чогось шукає в небесах.

І раптом скочить, чуйне вухо
Приложить раптом до землі
І жде пожадливо, і слуха:
Таємна радість на чолі.

Мов слухом струй кипіння ловить,
Що під землею потекли,
Їх тихі співи колискові
І шумний вихід із землі.

відкоркувати

музіка : Наталка, що співає  Настрій : поетичний    

Пост 2. Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-)


Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-) (Це я в дитинстві:-) Чомусь в цьому блозі вірші йдуть одним рідком впідряд, тому пропоную переглянути сьогоднішній мій пост тут - http://serzh84odarenko.livejournal.com/53508.html Як і обіцяв, подаю до вашого розсуду свої інженерні вірші. Інженерні не за тематикою, а за якістю. Щоб не таке вже жахливе враження складалося, коли будете читати, згадуйте – їх написав інженер. Можливо і є талановиті інженери в написанні віршів, але я не з них. Запитаєте навіщо ж я їх тоді написав? Лише тому, що мені так захотілося. Хіба не недостатній привід? Розумію, у житті слід займатися лише тим, що вам до снаги, де ви будете найкращим. Але я до цього завжди додаю й те, що слід робити лише (бажано) те, що хочеш. І не варто собі у цьому відмовляти лише тому, що ви цього не вмієте. Адже багацько людей ганяє на лижах, але при цьому вони не є професіональними лижниками – їм це подобається і вони хочуть цього і роблять це, попри падіння. Тож, вірш перший. Дорога життя. Тут попри жахливість самого віршу прихований глибокий (чи ні?) зміст. Коротше кажучи, написав я його у ванній кімнаті у рік мого закінчення школи. І навіть ті слова, що, здається, вставлені до тексту лише для рими мають своє значення (орфографію й граматику 2001 року збережено). Дорога життя Дитинство гине у роках неначе сонце в полонині Іде воно – все далі, далі, не видно навіть спини. Попереду – невидима канва, що в’ється різними шляхами Крізь темряву забутих снів біжить вона все далі. Не бійся прірви – глянь у вічі, Там око темряви палким невидимим вогнем Вдивляється у вічі двічі, по разу в кожне – без проблем Ти глянь і більше не дивися, запам’ятай той погляд на роки, То погляд страху, муки і огиди, не бійся ти його поки! Не бійся ти і бурі в небі, що крутить хмарами у такт, Із громом скісний дощ прокапа і блискавка закінчить акт; Розріже небо навпіл миттю, освітить небокрай, І створить ясний день безстиддя, в нічний безвадний край. І будеш йти прямою звідти, ізвідки вітер не дуне, На зустріч сонцю, барвоцвіттю, звідкіль свободой тхне. Ти там зустрінеш перепони, що прагнуть волю заярмить Не будь пасивним – дій без згоди І вивільни себе на мить На мить, що тягнеться віками, яка ніколи не згаса Бери життя лише руками і бедеш вільний як краса. Краса ніколи не згасає, вона в душі продовжує жевріть, Як та пустеля, що краси не має, красу в душі араб зберіг. 7 червня 2001 р. Сєрж Одаренко. Умови написання наступного “віршу” я не пам’ятаю. Але пам’ятаю випадок, що трапився з ним. Моїй молодшій сестрі у школі задали додому написати твір на якусь любовну тематику, от я і подарував їй свій вірш. Як для учениці сьомого класу вчителька оцінила його на відмінно. Пізніше вже моя вчителька з зарубіжної літератури влаштовувала літературний вечір. От я і викликався зі своїм віршем взяти участь. Проте потім, як виявилося, на цьому вечорі мали бути присутні майже всі вчителі і я потрапив у незручне становище – раптом вчителька малої теж буде там?! Тому, коли я розповідав цей вірш на літ вечорі, то розповів про те, що сестра його подала як свій на уроці укр. літ-ри. І що мені тепер дуже не зручно (у разі присутності її вчительки), але на щастя її, здається не було. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік. P.S. У виконанні вчительки, коли вона муштрувала мене перед літ вечором, вірш звучав як професійний і мені на мить здавалося, що це не я його написав. Наступний вірш я написав після краху свого першого кохання. Її звали Єка (похідний диференціал від рос. варіанту імені Катерина). Вона була старше за мене на два роки, навчалася в НАУ на маркетолога, була старостою групи. Достовірно я не знаю, але основною причиною того, що в мене з нею не склалося, було те, що на той час я був замалим для неї. Я тоді ще не був готовий для серйозних, ба навіть “близькошлюбних “відносин. Можливо познайомся я з нею в своєму теперішньому віці, все склалося б інакше. Але… Ніяких можливо! Тепер певно вона дружина і мати великого сімейства. Ці стосунки дуже вплинули на моє і не лише життя. Я ще за часів зустрічей з нею почав цікавитися маркетингом – мені не подобалося що моя дівчина у чомусь обізнаніша за мене. Вона так само – почала цікавитися автомобілями – моя спеціалізація. Можливо це комплексне, але так було. Після того як наші з нею стосунки порвалися я довго марив нею і цікавився усім, що хоч якось було пов’язане з нею. Зокрема маркетингом. Так і вийшло, що за часів свого студентства я почав працювати у рекламному відділі одного ( :-) ) з видавництв. Пропрацював я так рік. Потім все ж пішов працювати за спеціальністю, але мою естафету перейняла сестра. Я її зацікавив маркетингом і зокрема самим НАУ. За моїми коректними і не наполегливими порадами мала вступила до НАУ на маркетинг (саме там, де у свій час навчалася Єка). От і виходить, що мої з нею стосунки радикально вплинули на життя іншої людини. А ось вірш про мої з нею стосунки (дещо депресивний). *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. *** Теги: вірш, вірші, поетика, поет, творчість, Серж, любов, кохання, дорога, життя, девушка, мечта. Настрій: поетичний P.S. А щоб не було так прісно і слАЩаво - А це пісня моєї подруги Наталки. Доречі, вона зараз шукає авторів пісень - вона серйозно займається музикою, тому хто хоче увіковічнити свою пісню - прошу відгукнутися, усе дуже професійно, не дитячі забавки. А ось, власне А ось, власне і сама Наталка:

відкоркувати

музіка : Плач Єремії Лиш вона  Настрій : Допитливий    

Post Script. Новий рік. Моя творчість:-)


Минулі вихідні, субота зокрема, пройшли під девізом “Запалімо свічку пам’яті у своєму вікні або на Михайлівській площі о 16:00. Вшануймо пам’ять заморених голодом українців”. Голодомор української нації 1932-1933 років. У суботу, 24 листопада на Михайлівській площі відбулося загальнонаціональне вшанування пам’яті невинно заморених українців під час Радянського терору, спрямованого на знищення української нації. Кожен свідомий українець запалив свічку на площі та/або у своєму вікні. Серед них був і я. Фотозвіт дивіться у минулому пості. На площі було встановлено безліч символічних знаків, таких як дерев’яні та символічні хрести з датуванням трагедії, багато плакатів, де було зображено заморених українців. Поминальний день роковин трагедії українського народу почався з траурного походу від Софії до Михайлівського Золотоверхого собору. Потім було слово президента України Віктора Андрійовича Ющенка. Цитую газету “24”: “Свічка палає. Віктор Ющенко – нехай лише на мить – об’єднав Україну. Наполегливість і щирість президента дали безсумнівні плоди: у країні все менше людей, які не знають або не бажають знати про те, що голод початку 30-х років в Україні – це політично організований геноцид. 24 листопада о 16:00 на згадку про жертв сотні тисяч людей запалили у своїх будинках і офісах свічки. Усі провідні телеканали країни приділили історії Голодомору значний ефірний час Пам’ятні акції за участи тих, хто пережив голод, пройшли по всій країні. Тема трагедії вийшла за рамки досліджень учених-ентузіастів і політичних дискусій, вона стала загальнонаціональною. Віктор Ющенко, піднявши на державний рівень проблему геноциду українців, повівся як далекоглядний політик. “Ми закликаємо світове співтовариство визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу і віримо, що таке визнання обов’язково відбудеться”, - переконаний президент. Справа честі для Віктора Ющенка – відновити історичну справедливість і покарати винних. На його думку, це дозволить Україні повернути самоповагу та віру у власні сили. 2008 рік, згідно з указом глави держави стане роком пам’яті жертв Голодомору.” Всі хто має ідеї щодо того чим має займатися президент пропоную писати на адресу популярної нині брошурки “15 мінут” – 15minut-opinion@kppublications.com. По всій площі майоріли прапори з чорною траурною стрічкою. Серед людей, що прийшли на площу переважно були національно свідомі громадяни. Я спочатку не наважувався використовувати це “словосполучення”, але потім все ж вирішив написати. Справа в тому, що активними зусиллями п’ятої колони вислів “національно свідомий” звучить як образа. Прикро, але це так. А их особое коверкивание “нацыанальна свидомые” звучить під їх єхидний голосок немов найлютіша лайка. І радий прийняти на себе звання нац.свідомого, але “бренду” надали чорний відтінок. Одразу після 16:00, коли президент закінчив свою промову, почали роздавати людям свічки в лампадках. Організовано це було не на найвищому рівні – утворилася тиснява. Зіпсувало враження побачене – жіночки гребли лампадки собі в сумки десятками. Що вони збиралися робити з ними не розумію, чи помідори консервувати чи щось іще більш таємниче. Ці жіночки – рудимент радянського союзу, коли салоган “коли дають – треба брати” був актуальним як ніколи. Цей світогляд всмоктався у них на генетичному рівні і буде проявлятися деякий час і на їх дітях. По площі розлився плач по невинно убієнних українцях у виконанні неперевершеної Ніни Матвієнко. Справило це дуалістичне враження. З одного боку – це традиційне явище українського народу – оплакувати покійних, але коли це подається в штучно-театральному аспекті, то сприймається по крайній мірі як щось екзотичне. Тоді, коли я терпимо до цього віднісся, то інші тільки цього й чекали аби кинути камінь в наш город. Серед людей помітив й гурток провокаторів, що мали типову зовнішність і умисно розпивали пиво. Хоча їх діяльність, на щастя, “оцінити” не зміг. Коли стемніло люди почали ставити свічки додолу на плитку темного кольору, симетрично й хрестоподібно. Це виглядало дуже гарно. Дещо нагадало відкриття французької весни, проте, не хотілося б протиставляти ці дві протилежні акції. Ніхто людям не давав вказівок, всі за власним покликом усе це робили. Єднання народу відбулося. Михайлівська площа мерехкотіла у сяйві вогників свічок. За годину після початку я пішов з площі. Ми поїли у “Два гуся” по розсольнику й пішли до Арсенальної тримаючи свічки в руках. Люди зі схваленням озиралися. Були й такі, ще кидали єхидний смішок. На початку жовто - гарячої революції я почав носити однойменну з майбутньою на той час революцією стрічку. Тоді всі так само озиралися й відверто сміялися. За місяць навіть ті, що сміялися вдягнули стрічку. Не довіз я вогник зовсім трохи, але ж це не Віфлеємський вогонь і його повторне запалювання вдома не позбавляє його задуму. Мала їздила на Михайлівську площу увечері близько дев’ятої години – розповідала, що ще тоді дійство тривало, грала грана органна музика тощо. Вона також поставила свічку. Вдома ж свічка горіла усю ніч. В Інеті моя доля покладена на благу справу – вшанування пам’яті жертв голодомору знайшла двояке ставлення. Були й ті, що цілковито підтримували, були такі, що частково, з певними зауваженнями, але багацько було й просто кажучи неадекватних. Я гадаю, це слово зрозуміле у даному контексті і не потребує детального пояснення. В однім із чужих постів прочитав, що дописувачі в ЖЖ, люди, що ведуть свій електронний щоденник, переважно офісні працівники. Я цілком погоджуюся з цим ствердженням, але з однією поправкою – я працюю не в офісі, а в кабінеті. Народився я в рік пацюка, тому вислів “кабінєтная криса” – про мене. Я не ображаюся на такий вислів, адже це цілком правда. І хоч моя робота полягає не в протиранні штанів і має певну користь, але все ж її не порівняєш з професіями, результатом яких не є папірець з літерами і печаткою, а, скажімо, літаки, автомобілі, комп’ютери. Навіть журналістську професію не поставиш у один ряд з моєю – у них окрім папірця виробляється інформація. До речі, про пацюка. Наступний рік –мій рік! Рік пацюка. Рік певної людини буває не так часто – усього раз на 24 роки. В середньому п’ять-сім разів. Соррі за таку велетенську похибку:-) Слід буде відзначити цей рік як слід. Але… вже швидше за все Новий рік буде по-старому. Піду до Льоші та Наталки. Якщо вони не надумають поза домом зустрічати. Інна у цьому році вперше сама, але каже, що з нами їй нудно – ми для неї замалі. Що ж – нехай тоді зустрічає з моїми батьками або невідомими мені друзями. Мала теж кудись зішльондрить. Думки про новий рік наштовхнули на ідею придбання подарунків заздалегідь. Мабуть на наступні вихідні так і вчиню – піду за подарунками рідним. А малій ще на день народження. БА! У батька за чотири дні день народження! Мати хоче йому подарувати мобільний телефон так як Іркин старий він втопив, а мій вже нанівець зламався. Можливо справа лишу у акумуляторі, але все ж краще вже придбати новий, не глючний. До теми новорічних подарунків я повернуся в наступних постах. Вдома в мене виникла ідея сканувати увесь цінний мені паперовий хлам, всі мої дитячі (й не тільки) записи. Усе, що я встиг наваяти ручкою до того як перейшов на цифрові технології:-) Зараз же я востаннє писав ручкою невідомо коли. Лише підпис ставлю. Є ще одна не розкрита тема, яку я планую викласти в одному з постів, але сьогодні, як завжди, не встигаю. Тема – звичка = (або означає) кохання, по крайній мірі не перше (повторне). Слідкуйте за постами й дізнаєтеся про що я. І для порядку про погоду. Був дощ. Він розтопив майже увесь сніг, що лежав на вулиці. Навіть наш сніговий пагорб за вікном на кондиціонері. Потроху дощ ущух і навіть встиг висохнути – до морозу. Будемо подивитися. Думок у голові багацько народжується, але не всі втримуються. І що найприкріше – це те, що вислів, що якщо забув, то воно не варте уваги, до мого випадку не відноситься. Чітко пам’ятаю – думки цікаві, які можна розвити на багато сторінок. І не тому здаються вони мені гарними, що я їх забув, а все забуте здається дуже цікавим. Просто як на мене ті речі цікаві. Їх я під забув, а ось свої думки щодо них пам’ятаю – вони позитивно оцінювали перспективу розвитку їх у розлогому тексті. Коли життя буде знову в штилі, то я спробую згадати і викласти їх. Вчора перебирав поспахом свої старі папери. Вирішив з поміж іншого хламу надати цифрового життя своїм старим віршам. Я їх наберу в ворді. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. Пост скриптум: чомусь на цьому блозі вірші стали як текст, на лівджьорналі все нормальну, а тут ніяк. Як зробити аби було так як я хочу?

відкоркувати | Теревень 2
ОБОЗ.ua