Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


СТБ - ганьба!


Канал СТБ, Х-фактор. Пісні, розваги, веселощі. І це в день трауру(


відкоркувати | Теревень 14

Голодомор в Україні 1932—1933


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий штучний голод у 19321933 роках, що призвів до багатомільйоних людських втрат в сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[1]. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 2

Прогулялся парком Славы


Для меня этот парк важен - я в нем провел значительную часть своей студенческой жизни, пил пиво, прочее. К тому же мое детство неразрывно связано также с парком Славы - я там катался на санках и учился скользить на лыжах.

Бываю там регулярно - в моем универе мой друг остался преподавать, есть повод туда часто наведываться.

В этом году сходил туда впервые. Также впервые с момента открытия увидел мемориал памяти жертв голодоморов. Открыли его еще осенью, а строительные работы ведутся поныне. На последок замечу, что такие равновеликие мемориалы не могут располагаться на столь близком расстоянии, как это есть - абсурдно.

Просмотра Вам!


відкоркувати | Теревень 4

музіка : Плач Єремії Лиш вона  Настрій : Допитливий    

Post Script. Новий рік. Моя творчість:-)


Минулі вихідні, субота зокрема, пройшли під девізом “Запалімо свічку пам’яті у своєму вікні або на Михайлівській площі о 16:00. Вшануймо пам’ять заморених голодом українців”. Голодомор української нації 1932-1933 років. У суботу, 24 листопада на Михайлівській площі відбулося загальнонаціональне вшанування пам’яті невинно заморених українців під час Радянського терору, спрямованого на знищення української нації. Кожен свідомий українець запалив свічку на площі та/або у своєму вікні. Серед них був і я. Фотозвіт дивіться у минулому пості. На площі було встановлено безліч символічних знаків, таких як дерев’яні та символічні хрести з датуванням трагедії, багато плакатів, де було зображено заморених українців. Поминальний день роковин трагедії українського народу почався з траурного походу від Софії до Михайлівського Золотоверхого собору. Потім було слово президента України Віктора Андрійовича Ющенка. Цитую газету “24”: “Свічка палає. Віктор Ющенко – нехай лише на мить – об’єднав Україну. Наполегливість і щирість президента дали безсумнівні плоди: у країні все менше людей, які не знають або не бажають знати про те, що голод початку 30-х років в Україні – це політично організований геноцид. 24 листопада о 16:00 на згадку про жертв сотні тисяч людей запалили у своїх будинках і офісах свічки. Усі провідні телеканали країни приділили історії Голодомору значний ефірний час Пам’ятні акції за участи тих, хто пережив голод, пройшли по всій країні. Тема трагедії вийшла за рамки досліджень учених-ентузіастів і політичних дискусій, вона стала загальнонаціональною. Віктор Ющенко, піднявши на державний рівень проблему геноциду українців, повівся як далекоглядний політик. “Ми закликаємо світове співтовариство визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу і віримо, що таке визнання обов’язково відбудеться”, - переконаний президент. Справа честі для Віктора Ющенка – відновити історичну справедливість і покарати винних. На його думку, це дозволить Україні повернути самоповагу та віру у власні сили. 2008 рік, згідно з указом глави держави стане роком пам’яті жертв Голодомору.” Всі хто має ідеї щодо того чим має займатися президент пропоную писати на адресу популярної нині брошурки “15 мінут” – 15minut-opinion@kppublications.com. По всій площі майоріли прапори з чорною траурною стрічкою. Серед людей, що прийшли на площу переважно були національно свідомі громадяни. Я спочатку не наважувався використовувати це “словосполучення”, але потім все ж вирішив написати. Справа в тому, що активними зусиллями п’ятої колони вислів “національно свідомий” звучить як образа. Прикро, але це так. А их особое коверкивание “нацыанальна свидомые” звучить під їх єхидний голосок немов найлютіша лайка. І радий прийняти на себе звання нац.свідомого, але “бренду” надали чорний відтінок. Одразу після 16:00, коли президент закінчив свою промову, почали роздавати людям свічки в лампадках. Організовано це було не на найвищому рівні – утворилася тиснява. Зіпсувало враження побачене – жіночки гребли лампадки собі в сумки десятками. Що вони збиралися робити з ними не розумію, чи помідори консервувати чи щось іще більш таємниче. Ці жіночки – рудимент радянського союзу, коли салоган “коли дають – треба брати” був актуальним як ніколи. Цей світогляд всмоктався у них на генетичному рівні і буде проявлятися деякий час і на їх дітях. По площі розлився плач по невинно убієнних українцях у виконанні неперевершеної Ніни Матвієнко. Справило це дуалістичне враження. З одного боку – це традиційне явище українського народу – оплакувати покійних, але коли це подається в штучно-театральному аспекті, то сприймається по крайній мірі як щось екзотичне. Тоді, коли я терпимо до цього віднісся, то інші тільки цього й чекали аби кинути камінь в наш город. Серед людей помітив й гурток провокаторів, що мали типову зовнішність і умисно розпивали пиво. Хоча їх діяльність, на щастя, “оцінити” не зміг. Коли стемніло люди почали ставити свічки додолу на плитку темного кольору, симетрично й хрестоподібно. Це виглядало дуже гарно. Дещо нагадало відкриття французької весни, проте, не хотілося б протиставляти ці дві протилежні акції. Ніхто людям не давав вказівок, всі за власним покликом усе це робили. Єднання народу відбулося. Михайлівська площа мерехкотіла у сяйві вогників свічок. За годину після початку я пішов з площі. Ми поїли у “Два гуся” по розсольнику й пішли до Арсенальної тримаючи свічки в руках. Люди зі схваленням озиралися. Були й такі, ще кидали єхидний смішок. На початку жовто - гарячої революції я почав носити однойменну з майбутньою на той час революцією стрічку. Тоді всі так само озиралися й відверто сміялися. За місяць навіть ті, що сміялися вдягнули стрічку. Не довіз я вогник зовсім трохи, але ж це не Віфлеємський вогонь і його повторне запалювання вдома не позбавляє його задуму. Мала їздила на Михайлівську площу увечері близько дев’ятої години – розповідала, що ще тоді дійство тривало, грала грана органна музика тощо. Вона також поставила свічку. Вдома ж свічка горіла усю ніч. В Інеті моя доля покладена на благу справу – вшанування пам’яті жертв голодомору знайшла двояке ставлення. Були й ті, що цілковито підтримували, були такі, що частково, з певними зауваженнями, але багацько було й просто кажучи неадекватних. Я гадаю, це слово зрозуміле у даному контексті і не потребує детального пояснення. В однім із чужих постів прочитав, що дописувачі в ЖЖ, люди, що ведуть свій електронний щоденник, переважно офісні працівники. Я цілком погоджуюся з цим ствердженням, але з однією поправкою – я працюю не в офісі, а в кабінеті. Народився я в рік пацюка, тому вислів “кабінєтная криса” – про мене. Я не ображаюся на такий вислів, адже це цілком правда. І хоч моя робота полягає не в протиранні штанів і має певну користь, але все ж її не порівняєш з професіями, результатом яких не є папірець з літерами і печаткою, а, скажімо, літаки, автомобілі, комп’ютери. Навіть журналістську професію не поставиш у один ряд з моєю – у них окрім папірця виробляється інформація. До речі, про пацюка. Наступний рік –мій рік! Рік пацюка. Рік певної людини буває не так часто – усього раз на 24 роки. В середньому п’ять-сім разів. Соррі за таку велетенську похибку:-) Слід буде відзначити цей рік як слід. Але… вже швидше за все Новий рік буде по-старому. Піду до Льоші та Наталки. Якщо вони не надумають поза домом зустрічати. Інна у цьому році вперше сама, але каже, що з нами їй нудно – ми для неї замалі. Що ж – нехай тоді зустрічає з моїми батьками або невідомими мені друзями. Мала теж кудись зішльондрить. Думки про новий рік наштовхнули на ідею придбання подарунків заздалегідь. Мабуть на наступні вихідні так і вчиню – піду за подарунками рідним. А малій ще на день народження. БА! У батька за чотири дні день народження! Мати хоче йому подарувати мобільний телефон так як Іркин старий він втопив, а мій вже нанівець зламався. Можливо справа лишу у акумуляторі, але все ж краще вже придбати новий, не глючний. До теми новорічних подарунків я повернуся в наступних постах. Вдома в мене виникла ідея сканувати увесь цінний мені паперовий хлам, всі мої дитячі (й не тільки) записи. Усе, що я встиг наваяти ручкою до того як перейшов на цифрові технології:-) Зараз же я востаннє писав ручкою невідомо коли. Лише підпис ставлю. Є ще одна не розкрита тема, яку я планую викласти в одному з постів, але сьогодні, як завжди, не встигаю. Тема – звичка = (або означає) кохання, по крайній мірі не перше (повторне). Слідкуйте за постами й дізнаєтеся про що я. І для порядку про погоду. Був дощ. Він розтопив майже увесь сніг, що лежав на вулиці. Навіть наш сніговий пагорб за вікном на кондиціонері. Потроху дощ ущух і навіть встиг висохнути – до морозу. Будемо подивитися. Думок у голові багацько народжується, але не всі втримуються. І що найприкріше – це те, що вислів, що якщо забув, то воно не варте уваги, до мого випадку не відноситься. Чітко пам’ятаю – думки цікаві, які можна розвити на багато сторінок. І не тому здаються вони мені гарними, що я їх забув, а все забуте здається дуже цікавим. Просто як на мене ті речі цікаві. Їх я під забув, а ось свої думки щодо них пам’ятаю – вони позитивно оцінювали перспективу розвитку їх у розлогому тексті. Коли життя буде знову в штилі, то я спробую згадати і викласти їх. Вчора перебирав поспахом свої старі папери. Вирішив з поміж іншого хламу надати цифрового життя своїм старим віршам. Я їх наберу в ворді. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. Пост скриптум: чомусь на цьому блозі вірші стали як текст, на лівджьорналі все нормальну, а тут ніяк. Як зробити аби було так як я хочу?

відкоркувати | Теревень 2

музіка : Ніна Матвієнко  Настрій : скорботний    

Запали свічку пам'яті на Михійлівськів площі і у своєму вікні. 24 листопада, 16:00.


Сегодня целый день мой раздел посвященный голодомору был на главной страницена инфостора: http://infostore.org Много очень хороших отзывов, но нашлись и такие моральные уроды, которые написали такое: Мдааа.... Ну вы и туполобые! Узкость вашого ума, розвития поражает! 1) Пробабушка рассказивала, что не так всё плохо было, как нам рассказивают! Был голод, но не такой существенный, они в городе жили и ходили в СЕЛО!!! Менять вещи (*шмотки*) на еду! Так что ненадо тут рассказивать, что сёла вымирали! Вымирали отдалённые хуторки... Закон про пять колосков чушь какаэто, прабабушка тоскала с поля эти колоски и ничего ей не сделали! 2) На териториях там где был голодомор жили же не только украинци!!! И евреи, и русские! И белоруссы! И румыны! Хотя бы даже моя пробабушка русская! И соседи у них евреи были! И знакомые из Белоруссии, которые в конечном итоге изза голода уехали домой в Белоруссию! 3) А что вы скажите на то, что в Питербурге! В ПИТЕРБУРГЕ люди дохли от голода! Обои варили в воде и ели! Это ж, блин, геноцид украинского народа!!! И мой дед рос в какой-то деревне в России! Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 31

музіка : Арія  Настрій : вагаючийся    

Фотозвіт за 23 листопада 2007 року


Платформа нивки: Смачна реклама у метро: Не стрибай: Апетитні дівчатка у вітрині:-) : Новозбудований монстр біля опери. Спочатку збудували основний, ледве змирилися як з двору почав вилазити додатковий, внутрішній хмарочос. Просто жах. Я живу у Києві? Ні! Вигадайте нову назву адже Києва вже немає. Це нове місто. Погане чи хороше, але нове, нічим не пов’язане з моїм Києвом. А от і сама подавлена опера. Вже не домінанта: А це фото я зробив з таємного балкончика у центрі. Недалеко від золотих воріт в одній з вулиць, що проходить поруч з червоним будинком. На другому поверсі знаходиться банк і його працівники щоразу виходять сюди палити. Влітку балкон був просто балконом, а вчора його перила обклали пластиком. А пеньок на якому сидять палії стоїть до сих пір. Вхід вільний – прошу завітати – дуже цікаво для різноманітності. Будинок у пітьмі. Перевулок це знайти неможливо ціле напрямлено. Центр Києва, але розвалини ще ті біля європейської новобудови. Зрозуміло, що тимчасово. Пізніше подам фото з будинку у центрі Києва, де спеціально проломили дах аби будинок псувався задля майбутнього будівництва офісно-торгового центру Будинок розвалиться сам і мешканцям виплачувати компенсацію буде не інвестор, а влада. Вулиця твого міста: Софія з мобільного. Як і всі інші фото. Тому на якість фото попрошу не нарікати: Маю й якісні фотки, але їх розмір змінювати не хочу, а переглядати їх людям з жахливим нетом тяжко. Такий собі ЖЖвський формат фото:-) Тут я загруз по коліно в снігу: Відреставрований або перебудований (слова-синоніми нині) дім поруч з готелем Хаят. Довго вчився читати. Вирішив називати так. Виявляється так і читається. Хоча чому? Я то здогадався, а правда як це пояснює? Декоративні деревця біля Хаяту: Вчорашня підготовка до сьогоднішньої щани жертвам голодомору – замореним мільйонам українців: Ця фотка гарно виглядає на заставці твого мобільного, коли це актуально. До прикладу – сьогодні… В ганделику біля Михійлівського: Пішохідний мість, вид з Володимирської гірки: Андріївська у пітьмі: Автор моєї улюбленої книги. Нововідкритий пам’ятник (на ньому присутній егоїстичний напис з бажанням увековічитися й прославитися автора скульптури. Шкода:-( ) В Пузатій хаті. Пиво Оболонь Оксамитове з карамельним присмаком. Чарлі Чалін. Плазма. Тощо В метро: Наступний пост присвячений ГОЛОДОМОРУ. Зараз виходжу аби запалити свічку на Михайлівській площі. Завжди ваш, Сєрж.

відкоркувати
ОБОЗ.ua