Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Евгений Гришковец - Рубашка (продолжение) часть II



відкоркувати

Євгєній Грішковєц - "Сорочка". Частина I



відкоркувати

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

Google vsyomu golova


Я вже розповідав, що через занадто деталізоване тегування свого блогу я маю напрочуд різних відвідувачів. І навіть якщо людина шукала в Інеті сканер, а вийшла на мій блог, в якому про нього хоч і сказано, але він не продається, то нічого страшного в цьому немає, адже з того вийшла цікава бесіда з зам. директора крупного підприємства Києва. Також я вже розповідав як на мій блог натрапив Андрій Манчук – кращий журналіст Києва за, нехай суб’єктивною, але моєю версією. Він був у відрядженні десь у Сербії і чомусь шукав через пошуковик свої замітки в газеті – чи вийшли, але потрапив на мій блог, так як у мене розповідалося про нього – я писав про те, що мені дуже подобається формат журналістики в якому працює Андрій (як я потім довідався він його називає – соціальний журналізм від Андрія Манчука). Коли писав про велосипед, то також присвятив цьому увагу чимало в блозі, а значить і в тегах. Тоді на мене натрапив відомий у своїх колах журналіст та ”просувальник” гурту ”Мертвий півень” – Логвиненко. Він також надавав перевагу велику і їздив на роботу з Берестейської на Дружби народів.

Колись я збирався поїхати до Львову і виклав про свої наміри у блозі, також вказав вартість проживання у різних готелях міста. І от коли журналістка газети по-київськи Світалана Рябошапка ввела в гуглі щось схоже на мої прольвівські теги, то натрапила на мій блог. Ніхто нікого спеціально не шукав – Пан Випадок. По мірі бесіди я похвалився своїми замітками в газеті по-народному, а вона зізналася, що працює в цій газеті – газеті по-київськи.
Також інет мене зводив з відомим журналістом та перекладачем Андрієм Чапаєм, радіоведучою Нашого радіо, Грішковцом та його продюсершою та багато інших менш помітних, але не менш визначних постатей в полі мого зору.

відкоркувати | Теревень 2

Настрій : Керуючий    

Понравившиеся цитаты из романа "Рубашка" Гришковца


Понравившиеся цитаты из романа "Рубашка" Гришковца
  • Sep. 7th, 2008 at 12:55 PM
Чуть было не сказал, что был женат неудачно. Просто всегда говорится, в случае если люди разошлись, что брак был неудачным. Люди, может быть, прожили вместе много счастливых лет, а потом что-то пошло по-другому, и вот они расстались. Какая же тут неудача? Вот и я ничего плохого про свою женитьбу не скажу. Было много хорошего, расстались более-менее нормально, даже не без благородства... с обеих сторон... но я об этом не хочу... не могу я теперь об этом.
 
Вдруг это Она! Как жаль, что Она знает мой телефон... Точнее, не то, что она его знает, а то, что он у Неё есть... Или был. Во всяком случае, я его Ей давал. Зачем я это сделал?! Как только я дал ей номер своего телефона, я сразу стал ждать её звонка. Это ужасно!!! И это ещё на фоне того, что я всё время сам хотел позвонить Ей. Номер её телефона высвечивался огненными цифрами прямо у меня в мозгу...
 
 
На-верное, у него комплекс недрагоценности".
 
Паскаль говорил, что не надо устраивать "поссор" (то есть ссориться не надо).
 
Я отлично знаю, что звонить, конечно, не нужно. В этом нет решительно никакого смысла! После таких звонков становится только хуже. Причём в любом случае. Например, вот ты не выдержал и позвонил. Предварительно придумал причину, высосал из пальца какой-то предлог и набрал заветный номер... И тебе не ответили! До этого звонка было не здорово, а после... стало просто невыносимо! Почему она не ответила? Не услышала звонка? Опять же почему? Не хочет отвечать? Может быть, у неё определился номер того, кто ей звонит, то есть мой номер, и она не пожелала ответить? Почему? Я надоел? Или она занята? Или она не одна? Почему она не отвечает? Надо бы позвонить с другого, не известного ей номера...
Или она ответила, но коротко сказала: "Извини, не могу сейчас говорить, перезвоню сама", - и отключилась. Почему не может? Уже не рабочее время, а если даже рабочее, зачем же так-то! Она перезвонит! Когда? Ждать невыносимо! Но она уже сказала, что перезвонит сама, и значит, сам я уже перезвонить не могу. Она же сказала!... Вдруг она в больнице у кого-нибудь или на похоронах, мало ли что. А если она позвонит нескоро, как тогда жить? А если вовсе не позвонит сегодня, как спать? Как дожить до завтра? Надо немедленно придумать совсем весомый повод, чтобы как бы не мочь снова не позвонить.
Или я позвонил, а она обрадовалась, мы поговорили, о чем-то договорились даже... И вот прощаемся, я говорю: "Пока, целую", - а она: "Пока-пока". И не сказала "целую". Почему? Почему она не сказала? И я начинаю думать, думать... И понятно, что срочно нужно придумать предлог, чтобы снова позвонить и снять это напряжение, а иначе можно просто сойти с ума.
Или звонишь... и всё хорошо! Поговорили прекрасно, и договорились обо всём, и она "поцеловала" в конце разговора, и попрощались хорошо. И минут десять-пятнадцать после такого разговора - счастье и покой. Но скоро, очень скоро покой улетучивается. А просто после такого прекрасного разговора ты вспоминаешь каждое её слово... У тебя больше ничего нет, кроме этих слов. Ты перебираешь весь разговор, все его детали, как драгоценные камешки, и сначала радуешься... а потом камешки меркнут, их становится НЕДОСТАТОЧНО! И нужно ещё, ещё... И желание позвонить становится ещё сильнее и невыносимее, чем до того последнего звонка... И нужно немедленно найти причину снова набрать её номер.
Или её номер занят, она говорит с кем-то............

відкоркувати | Теревень 6

музіка : Джем ФМ  Настрій : Керуючий    

Гришковец & Одаренко:-) Фотосравнение на примере одного фото


Ясное дело - он лучше. Но я исправлюсь и из гадкого утенка превращусь в... А хер его знает в кого я там превращусь:-)

Женя ГришковецСерж Одаренко


відкоркувати | Теревень 2

О XIII месяцах


 
  • 13 червень 2008 at 1:16 AM

 

Мой комментарий Гришковцу в его ЖЖ:

Сегодня был в кино на фильме Ильи Ноябрева "XIII месяцев". Больше всего фильм понравился тем, что события в фильме происходят в Киеве. Теперь я точно знаю, что Женя Гришковец погулял по Киеву, смог его оценить. Был даже на пешеходном мосту, что ведет на Труханов остров (это такой остров почти в центре Киева, на котором находится ЛЕС!!!!) Вы когда-нибудь встречали хотя бы в одном из европейских, да что уж там - мировых столиц или вообще в одном из городов остров с лесом в ЦЕНТРЕ ГОРОДА? Вряд ли. А в Киеве есть.
Что я могу сказать о фильме? Ну, нормальный фильм. Стоит посмотреть. Время и деньги, потраченные на его просмотр, не пожалеете. Женя играет почти самого себя. Почему почти? Да потому что кто его знает, какой он в жизни.
Я всегда себя сравнивал с Паганелем из "Дети капитана Гранта" и когда прочел у Гришковца подобное сравнение, то ужасно приревновал сей образ к нему. Опять Гришковцизм все под себя подминает. Ничего своего уже придумать нельзя нового - все уже придумано до тебя. Приходиться в N-ый раз изобретать велосипед. Так вот в фильме Гришковец был а-ля Современный Паганель. А еще он в фильме не играл, а просто дурачился. Но дурачился, надо сказать, профессионально. Использовал все свои любимые образы - пальта, шляпы, плащи - все это было задействовано. Плащ чем-то смахивал на тот самый желтый из рассказа, где герой устраивает нью ерс пайпер:-)
Это Гришковец хочет наверстать то упущенное в молодости. Ну, ему нравилось все эдакое, но тогда он не мог себе позволить так нелепо выглядеть. А сейчас - пожалуйста.

А мой день просмотра был таков (заходить по ссылке не обязательно:-) : om/81738.html

С ув. Серж.
Адиас!


відкоркувати | Теревень 2

День


 
  • 11 червень 2008 at 8:54 PM

 
С утра сходил на лазеротерапию (одна из процедур по лечению бронхита). Вернулся домой, помаялся маленько, на четыре часа поехал опять в поликлинику. Сделал уколы и пошул к зубному. Полечил один зуб (на больше денег при себе не оказалось). Лечил с наркозом, до сих пор половина челести парализована. После зубного поехал на Крещатик, снял деньги с банкомата, купил билеты на фильм Ильи Ноябрева "13 месяцев", с учавствием Жени Гришковца (ради него, собственно и иду).
Затем поехал обратно домой. На остановке купил кваса пол литра. Выпил почти залпом. Половиной языка не чувствовал вкус, очень прескорбно.
Кстати, в метро, когда ехал еще туда, меня остановил милиционер и попросил пройти. В комнате предварительного задержания он проверил все мои вещи, пораспрашивал и отпустил пожелав всего хорошего. Из "милой" беседы я узнал, что это не плановая проверка, а экстренная - у каких-то киевлян украли два миллиона гривен. Следом за мной ввели очередных "клиентов".
Сейчас пребываю дома, собираюсь заняться просмотром фильмов.


відкоркувати

Сайти яким я надаю перевагу


  • 15 травень 2008 at 8:40 PM

 
 
14.05.08. Пост 1. Планую чітко дотримуватися певної тематики в своєму ЖЖ задля уникнення  суміші різношарових тем. (P.S. Тепер ви можете оцінити виконання моїх планів – цей та декілька сусідніх постів розбиті на тематику, навіть якщо відбулися в один день. Тепер би ще знайти ту кнопку, що   приховати частину тексту…). Вчора увечері копирсався в нетрях глобальної мережі. Для мене вона  обмежується декількома сайтами: (читання, дописування),  (читання), Українська правда (читання, коментування), (в т. ч. й блоги інших дописувачів;  читання, дописування, коментування), (в тому числі читання   інших громадянський журналістів та дописування від себе , коментування, поки що без права на  оцінювання), ХайВей – співтовариство газети по-київськи та по-народному (в т.ч. й моя участь),  Мембрана – сайт новин науки та техніки (читання), (в т. ч. й блоги інших   дописувачів, серед яких і Грішковєц; читання, дописування, коментування), віднедавна мій аккаунт та  блог на   адреса блогу -   (в т. ч. й блоги інших дописувачів; читання, коментування, пошук інформації), сайт   erMain&tkn=1508, , (в т.ч. спілкування), інфосторе (написання, скачування-деунлод та епод ( фільми, музика, ПЗ, фото, тексти тощо), читання, інколи коментування, пошук інформації),  (скачування), (перевірка пошти, дописування), сайти порнографії (останнім часом рідше, т. як є  з ким :-)).
Можливо я не всі назвав, але це основні, вони подані не за рейтингом, а по мірі згадування.

відкоркувати

музіка : Океан Ельзи  Настрій : цікавий    

Хлам думок


Я от подумую змінити концепцію свого ЖЖ… Це по-перше. Про детальніше далі. По-друге, я веду свій ЖЖ на лівджернал , паралельно дублюю його на інфосторі з кучею зайвих – не дієвих там кнопок (через те, що беру й тупо копіюю текст з ЖЖ). На інфосторі все невідлагоджено і якось коряво. На ЖЖ не досконало, але краще. Нещодавно я зрозумів що фото посилання на ЖЖ спокійно вписуються в тіло інфосторівської сторінки – і посилання також трансформується в фото як і на ЖЖ. Все це було б добре аби не одне але… Я зареєструвався у проекті ГПК (газети по-київськи) “по-народному”. Цей проект подається як альтернатива журналістів. Типу читачам надається можливість також писатистатті й подава ти їх на судження громадськості. Проте на справді це є банальний аналог живого журналу. Тому я не довго думаючи скопіював свій черговий пост з ЖЖ і вставив його в блог типу по-народному. Там все якісно українізовано, все майже зрозуміло з першого погляду. Мені там сподобалося більше, аніж на лівджернал, проте мені шкода полишати усе напрацьоване в ЖЖ. Не стільки контакти скільки усі свої пости з серпня місяця. Та й як я буду в межах нового блогу читати й писати Грішковцу? Це вже інший сайт. Проблематично. Також мені не подобається в новому блозі те, що додаючи фото ти його просто завантажуєш і не отримуєш на нього посилання яке б можна було вставити в тіло сторінки іншого сайту. Хоча стосовно останнього я не впевнений – можливо я ще не зовсім розібрався з можливостями нового блогу. Проте ще раз підкреслю, що новий блог мені дуже сподобався, тепер я на роздоріжжі. Ще хочу сказати, що там я відчув ніби сектантський аспект. Не знаю чи то спів падіння (хоча з чим?), але одразу ж після мого реєстру й розміщення свого першого посту мені написали дві людини коменти до посту. На ЖЖ типу Лівджернал за увесь час його існування випадкових коментарів від випадкових людей я не отримував. Це я можу пояснити тим, що заради популяризаціі нового проекту журналістів ГПК закликали до залучення нових користувачів своєю підтримкою. От вони й у ненав’язливій формі займаються опікою Юзерів нового блогу. Інакше як це пояснити? Ще з нових навиків я набув знання про теги. І одразу ж відчув його користь. Не через те, що я ним скористався, а суто через співпадіння. Я хотів знайти фоти з виставки в ПінчукАртЦентр які я розмістив на лівджерналі. Це було складно так як критеріїв пошуку я не мав – лише дату, а я її не пам’тав. А теги мені допомогли б. Якби я ними користувався, то написав би: Виставка, Пінчук, арт, центр, мистецтво, бесарабка, туман, куб, мухи, теніс. Усі ці слова пов’язані у моїй свідомості з цією виставкою і я міг би ввести в пошуковик одне чи декілька зі слів і отримав би посилання на усі згадування цих слів у моєму пості, а то й у постах інших. Проте я ще пробував це робити, але зрозумів, що це можливо. А це є головним. От. Я й надалі буду писати про свої блог-здобуття якщо вони будуть. З несказаного. Еееееее….про міст кохання чи чортів міст я вже писав – кількість замків, що чіпляють на нього у майбутньому може загрожувати мосту якщо їх не знімати, адже замки металеві і під їх вагою рано чи пізно міст може… не, зрозуміло до чого я веду… Про невдачі, що загартовують, мабуть теж згадував. Це я про те, що бути справжнім чемпіоном (або просто успішною людиною) без поразок бути неможливо. Це не моя фраза, але вона мені сподобалася. Цікаву фразу про п’яний дощ вже використав у минулому пості. Не в тему, але вже дуже кортіло мені вжити це словосполучення. О! Про стільці! На минулому тижні я прочитав в ГПК в рубриці “Життя редакції” про те, що сталося з однією з журналісток – вона розхитувалася на стільці, а потім не розрахувавши кут нахилу назад, центр ваги та рівновагу впала. Вся редакція довго сміялася. І от я не змусив випадок довго чекати. Нахилившися від ліні вставати прямо зі стільця щось дістаючи там я також не розрахувавши вищезазначені фактори впав разом зі стільцем. На відміну від журналістки, у якої від падіння лише побігла буква по екрану компу яку чимось затисло та повисла у повітрі миша, що полетіла слідом за нею, у мене від падіння ногою в моєму фірмовому ботинку вщент розтрощило сідіром. Боти в мене на кшталт Гріндерсів чи то стілів, Мартінсів – міцні й з металевою пластинкою в носку, яка витримає близько пів тони. Німецькі, якісні – вже шостий рік, мабуть ношу. Вже не модні, не симпатичні, зате цілісінькі й надійні. І нічого та пластина на морозі не нахолоджує внутрішній простір ботинку про що було написано в газеті. Ніякого тобі мікроклімату. Проте вони осінні і перфировані і взимку холодно в них лише від цього. Так от, я під час падіння одним з ботів здійснив цілу комбінацію дій (навіть не уявляю як це я встиг:-) – “натиснув” (чит. “шандарахнув” ботом по кнопці сідірому від чого той відкрився після чого я в польоті бахнув по ньому – зламався. Ледве закрив його. Чомусь на відміну редакції, що дружньо посміялася над падінням вищезгаданої журналістки мій відділ не сміявся. Шкода, сміх – джерело здоров’я. Розмірковуючи над своїм паддіням я згадав про падіння журналіскти про яке я прочитав перед цим, а за тим згадав і про п’єсу Грішковца “По По” за учисти самого Гришковца та А. Цекало. Ця п’єса базується на розповідях (хотів написати щсь на кшталт “основывается на рассказиках”, Але не зміг знайти відповідні слова в укр. мові. Зокрема, не знаю як сказати слово “розповідь” у зменшеному (уменьшительном) вигляді. Як по вашому? Розповідка(дочка)?:-)))), Едгара По. П”єса про смерть, але Женя подає це в такій інтерпретації, що сміх не полишає глядача ні на хвилину. Так ось, там був епізод, коли Цекало в ролі хлопчика розповідав про те що дуже полюбляє розхитуватися на стільці, але не просто так розхитуватися, а розхитуватися поставивши стілець спинкою до кутка підвіконня на який, у разі падіння наткнеться затилок голови. Так йому, чи бачите, не цікаво! От і я хотів порадити тій журналістці, що написала: “Может еще раз упасть дабы повеселить редакцию?...” аби вона окрім веселощів відчула ще б і екстрім вищезгаданим чином. Цікава річ думки, їх алгоритми. Буває з з однієї теми думок плавно і логічно переходиш до зовсім протилежної, на перший погляд нічим не пов’язаної з попередньою, теми. Ось. Ще в мене в думках ширяє зацікавленя одним явищем – чому абсолютна більшість дівчат захоплюється чаями? Я не розумі. До того ж вони не п’ють чай з цукром і надають перевагу трав’яним чи якимось незвичайним. Я декілька місяців тому вирішив провести слідчий експеримент ні цьому поприщі. Почав пити зелені чаї, різні. Ба, баз цукру! Все як і слід у їх розумінні. Результати були дивними. Я не знаю чи чайна еволюція у дівчат схожа на мою чи ні, але моя була такою. Спочатку я під час пиття таких чаїв відчував відразу. Закусував печивов чи ще чимось іншим немов ту горілку. Гидота рідкісна. Через деякий час відраза минула. Я пив такий чай немов просто кип’ячену воду. Не дуже приємно, але терпимо. Чорні чаї я пив з цукром. Ще через деякий час я не відчуваючи якийсь особливий смак зеленого чаю без цукру вже не міг пити його з цукром – відраза ще більша аніж було колись без нього. В решті-решт закінчилося це тим, що я почав відчувати приємний смак від зелених та трав’яних чаїв. Особливо мені подобається ромашковий. Просто зелений теж нічого, але ромашковий мені особливо подобається хоча і свої смаком дещо нагадує ванночку яку мені батько готував у дитинстві для купання. Воду, що набирав у дитячу ванночку він заварював ромашкою. От цей аромат майже ідентичний відчувається мені під час купання. Але ж я тоді і подумати не міг, що ту воду, в якій я купався можна називати чаєм, нехай і трав’яним. Ба, навіть пити. Отаке життя. Купався я декілька років у таких ваннах, але особливо відмінною шкірою я не вирізняюся. Сидів з батьками в кімнаті тільки-но, типу спілкувався, що буває рідко. Батько згадав історію. Бабця колись казала: – оце запросила колія, а він завжди такий брудний, руки немиті, бруд під нігтями. Прийшов вже до двору. Інструменту з собою не взяв і чим він думає колоти?... – вилкою, - вигукує колій з сусідньої кімнати. Виявилося, що він сидів у цей час у сусідній кімнаті й усе чув. Це так до слова. Я вирішив переглянути формат свого ЖЖ. Не описувати події дня, а просто у формі переказу писати що у мене твориться у голові. Сьогоднішній пост ніби вийшов у цьому плані. З нього ніхто не дізнається як пройшов мій день. Народилася ще одна цікава, як на мене, думка, однак, викладу її завтра. П.С. Прошла уже ночь рекламожерив…уже шесть лет обираюсь и все никак… А цих монстрів будуть будувати на Печерську - Завжди ваш, Серж.

відкоркувати
ОБОЗ.ua