Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Карты, деньги, два ствола. Бугага


Карты, деньги, два ствола. Бугага

  • 14 квітень 2008 at 11:18 PM

 
Хммм… Давно я так не писав до ЖЖ аби це робити прискіпливо й детально. Чомусь виникло бажання. Та й час на роботі з’явився, до цього був завал. Цей час не є довготривалим. Я просто закінчив роботу, а нова може з’явитися у будь-який час. Багацько чого у житті сталося. Тепер я не можу сказати, що основні риси мого життя окреслені в ЖЖ. Тепер тут присутня одна тисячна складова мого життя. Так вже вийшло. Пам’ять скінчилася й інтерес знизився. Проте маю намір підібрати підходящий сервер для розміщення фоток там аби надалі звідти вставляти посилання (з передоглядом) в свій ЖЖ. Підходящість визначатиметься його надійністю, об’ємністю, сегментовою приналежністю до ”УА ИКС” (для швидкості та задля задоволення патріотичного пориву).
Мабуть не буду навіть намагатися надолужити все пропущене в ЖЖ з того, що трапилося у моєму житті. Це нездійсненно. Почну з сьогодення. З останніх постів примарно (чо то ні) зрозуміло, що мене покинула дівчина. Так, та сама, що звалася Мариною, потім Немариною, аіс крім (ice cream). (фото)
Вчора, 13го квітня, через сім місяців після знайомства, я дізнався як її звати насправді. А звати її… ОЛЕНА! Раніше мені здавалося, що звати її по іншому. Навіть здогадуюся чому. Справа в тім, що ще у вересні вона сказала мені своє ім’я, але теж невірне і було воно якимось незвичним і рідкісним. Таким незвичним, що я його… забув. І потім вона вигадала нове – вищезгадане Марина. На запитання чому вона так вчинила вона сказала, що бажає аби її ім’я знав лише той, хлопець з яким вона має намір мати серйозні відносини. Я не з них. На запитання чому вона не має бажання мати зі мною серйозних відносин вона тривалий час не відповідала. Але ось вчора я дізнався причину. Я мало заробляю грошей. Для серйозних відносин вона шукає забезпеченого хлопця. І знову ж таки…нічим крити… З Наталкою була кардинально інша, не вказана причина (окрім названої ”лжепричини” – мовляв вона мене не кохає; можливо й так, але не основна). Але теж з таких проти яких немає що протиставити. Є шанс лише виправити. Не в грошах щастя? Так кажуть. А потім додають – а в їх кількості. І дійно, якщо моє щастя в ній, а для того щоб бути з нею потрібні гроші, то щастя саме в грошах і їх кількості. Гроші – сенс буття. Я її цілком розумію і погоджуюся. Ба навіть підтримую. Лише задля грошей і потрібно жити. За них купується усе на світі: здоров’я, секс, стиль життя, прихильність друзів (та й друзі інколи, хоча то вже не друзі), щастя, кохання, діти, життя. Проте від себе додам лише одне – гроші – паливо для мрії. Але це нічого не змінює. Єдине що я можу протиставити її нелюбові до мене – це гроші, їх заробіток. Втім якщо я її кохаю, то бажаю лише щастя для неї. Можливо познайомити її зі своїм найкращим друг-мільйонером? І друг буде щасливим і я буду радіти за щастя коханої. Проте це неповага до себе. Тому буду з нею до тих пір поки вона не знайде собі пристойнішого, заможнішого тощо. Це теж прояв відсутності самоповаги, проте задля того аби бути з нею я згоден і на це.
Тепер щось схоже на пісню ”Счастье” від Євгена Грішковца. Я відчуваю саме те. Повний текс додавати не буду, за бажання можна послухати її тут: посилання. ”…И для того чтобы добиться этого счастья я привожу планету в какое-то ускоренное движение, и изменяю даже наклон земной оси, и политические события идут какой-то непостижимой чередой… и все это из-за меня… и наконец-то в результате вот этой вот работы она сидит за столиком напротив меня, пьет кофе, иногда на меня посматривает, а я смотрю на нее непрерывно и чувствую, что можно взять ее за руку… и вот моя рука ложиться на ее руку и в эту секунду, не в слудующую секунду, а прямо в эту, всего вот этого вот становится недостаточно, недостаточно. Но ведь этого я так хотел и этого уже недостаточно… ни одной секунды счастья…”
А следом за ней сразу же идет паралель с моей жизнью в песне ”Я устал” – слушать там же. Вот такие дела, вот такое дело…
Но вот песня ”Я - хороший” уже не про меня. Вернее тепер я понял что не обо мне. Я ошибался. Вроди все соответствует, но вот зарабатываю я недостаточно, да что там - МАЛО, даже не так как в тексте песни. Я не хороший.
Моя форма несоответствия повторяется в извращенной форме. Еще в далеком начале третього тысячилетия что-то похожее было в моих отношениях с Катей. Вот только тогда гланым моим недостатком был возраст и неготовность к серьезным отношениям. С ее стороны, меня же не устаривало то, что она уже тогда, будучи студенткой, была весьма и весьма обеспеченной девушкой и это заставляло меня чувствовать себя угнетенным, это меня угнетало особенно сильно, так как я был тогда вообще студентом и денег у меня было колоссально мало.

В деньгах счастье и в их количестве. БАСТА.

Полишу я іноземну мову на яку я перейшов через цитування іноземного ”співака”. Я не просто користувач ЖЖ, дописувач, а й один з малочисельної кількості представників україномовного сегменту ЖЖ. Я цим пишаюся.
Думки така цікава річ. Куди завгодно заведуть, що завгодно поєднають. Якось мої мізки згадали про похід до кіно на фільм ”Скафандр та метелик”. Потім я згадав, що зустрів там Олега Скрипку, потім мої думки нагадали мені, що Скрипка грав в одному з новорічних ”мюзиклів” на мотив ”Вечори на хуторі коло Диканьки” роль Вакули. Оксану грала Ані Лорак. І от вона казала Вакулі: ”Дастанєшь царіцини чєрєвічкі – вийду за тєбя замуж”. Тоді я не розумів навіщо Вакулі така дівчина, тепер розумію.
Ще цікаві спостереження за хідом думок, що куйовдяться у моїй голові настільки автономно від моєї сутності, що диву даєшся. Серйозні стосунки. Що це. Усе в світі відносне. Та й зустрічі однієї людини з іншою. Ще меншу року тому для мене серйозними відносинами вважалися такі, де хлопець з дівчиною зустрічаються, гуляють разом, проводять час, займаються коханням, проявляють увагу тощо один до одного. А несерйозними я вважав такі, де пострахалися – розбіглися, або аби не заморочуватися, інколи зустрічатися лише заради сексу. Тепер навіть не знаю. Так я ніби мав серйозні відносини, все що було я називав саме так. Але намір одружитися, чи то жити разом, лаштувати життя тощо це вже не підпадає під серйозні стосунки, це більше – це подружні стосункі. Про подружні стосунки у близькому майбутньому він не задумувався серйозно. Ну, окрім що жити, допускав можливість, уявляв, але чітко не планував. Нічого серйознішого аніж жити разом – такий собі експеримент на витривалість та сумісність. Тепер виявляється за визначенням іншої людини серйозні відносини за моїм поняттям, то є несерйозні. А що ж тоді? – задаюся я питанням. Відповідь лише примарна. Чому б не мати серйозні стосунки за моїм визначенням? Адже називаючи відносини несерйозними за моїм розумінням це все одно що казати, що ми зустрічаємося лише заради траху. З її боку можливо, але не з мого. Серйозні відносини за моїм поняттям – то є щось на кшталт ПДЧ стосовно НАТО. Ніби й не член НАТО (читай подружжя), але в примарній перспективі маєш намір. І лише від обох сторін залежить інтенсивність приєднання (читай одруження).Несерйозні стосунки – це щось непристойне. Добре я хлопець, це сприймається якось більше-менше нормально, а як щодо дівчини що бажає несерйозних відносин? Можна було б сказати коханці, але не зовсім підпадає під визначення, адже для цього має бути хтось, у кого б роги росли. Сподіваюся я не рогатий. Вона тим паче. Проте, що говорити-балакати якщо усе це пусті балачки, а її бажання мати не серйозні стосунки зі мною – це лише засіб полегшити наші з нею страждання від розходження та спосіб не залишатися самотній доки не знайде достойну (читай - заможнішу) мені заміну.
Дуже-дуже хотілося б мені помилятися, але… вона сама сказала…тому що ти мало заробляєш. Нічого протиставити не можна, окрім грошей. Але ж не буду я її купувати.
Попри все я її кохаю і буду з нею до останнього, аж доки хтось не відіб’є її в мене. Я б з охочістю не допустив цього, але я їй бажаю щастя і буду радий якщо вона житиме у коттеджному містечку під Києвом у будинку з басейном. Аби лише не з хиряком лисим якимось. Я тим часом матиму стимул, типу злості аби довести усьому світові, що я кращий. Можливо я матиму кіпу грошей, але кому потрібне те ”можливо”, якщо можна мати факт здійсненний? Кому це потрібно? Потрібно нікому.
  • Location:Київ
  • Music:Бум Бокс, Грішковец

відкоркувати
ОБОЗ.ua