Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Как заставить гривни улыбаться


Киевлянин Михаил Сельський делает из угрюмых Владимира Великого и Тараса Шевченко на гривнях приветливых и улыбчивых людей. Для этого нужно всего лишь сделать два сгиба по краям губ изображенных на деньгах людей.


відкоркувати | Теревень 2

Работа - не бей лежачего


Посмотрите перед выходом на работу.


відкоркувати | Теревень 4

За посещение "Ласточкиного гнезда" придется доплатить


Рубрика: По-народному // 11 августа '10 в 21:04

 

Перед входом на территорию памятника истории и архитектуры замка "Ласточкино гнездо" висит объявление о том, что посещение этих мест стоит 5 грн с человека. Основанием для этого служит договор от 26.07.98 г. между ООО "Бизон" и Гаспринским поселковым советом. Доверчивые туристы плятят деньги за вход, а на дверях замка их встречает второе объявление: "Внимание! Экскурсии и осмотр ресторана (а в "гнездышке" с некоторых пор расположилось такое заведение. - Авт.) не предусмотрены". Выходит, что для того чтобы осмотреть замок, нужно сделать заказ в ресторане. А цены там, надо сказать, не из дешевых. К примеру,  200 г мяса по-веронски стоит 145 грн, столько же лососины обойдется в 230 грн. Чай и кофе - 15-30 грн.

Автор - Сергей ОДАРЕНКО


відкоркувати | Теревень 7

Копейка гривню больше не бережет


Рубрика: Страна // 29 марта '10 в 08:55

Рынки и магазины уже отказались от монет номиналом 1 и 2 копейки

В последнее время по Киеву бродят слухи о планах Нацбанка изъять из оборота монеты номиналом 1 и 2 копейки. Нацбанк опровергает это – даже официальное сообщение на своем сайте разместил, мол, «не предусматривалось и не объявлялось». «Газета...» решила выяснить, нужны ли киевлянам копейки и «двушки». Читать дальше...

Автор: Сергей ОДАРЕНКО


відкоркувати | Теревень 44

Раскрываю Великие тайны


Как-то уж больно далеко все это зашло. Изначально я писал подобные посты без оглядки – мне было плевать, что подумают блоггеры – незнакомые мне в жизни люди. Также мне было все равно, что подумают на работе. Люди там просто отличные! Очень хорошие – я таких еще не встречал – прям как в старые добрые советские времена. Без иронии, ведь в Советском Союзе общество было куда более человечным, нежели сейчас. Я хоть и застал ту страну всего лишь краешком своего детства, но все же помню. И это не следствие искажения памяти под призмой детских воспоминаний. На самом деле люди тогда были лучше, нежели сейчас. Простые люди. И вот эти люди остались такими же. Будто машина времени или аппарат его остановки внесли свои коррективы. И вот эти отличные люди, на мнение которых мне не плевать, никогда бы не стали читать мой личный дневник. А плевать мне на руководство, которое, как оказалось способно мониторить интимные записи подчиненных. Мне все равно, что они тут прочтут и подумают. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 32

На Троещине в азартном доме открыли мясную лавку


В помещении, где еще недавно был игорный зал с «однорукими бандитами» и прочими автоматами для игр на деньги, открылся мясной магазин. Сразу после запрета азартных игр в городе Киеве заведение по ул. Оноре де Бальзака, 94, закрыли. Однако в отличие от остальных заведений подобного типа владельцы не стали выжидать разрешения на азартную деятельность и предпочли перепродать право аренды части этого помещения. Новые арендаторы открыли там мясной магазин.
Жителям окружных домов это только на пользу, ведь раньше им приходилось ездить за свежим мясом на «лесной» рынок или же в супермаркет, а на местном базаре в наличии было только мороженое мясо. По словам продавцов нового магазина, мясо у них только отечественного производителя. Покупатели довольны, говорят, цены не выше, чем на рынке.

 Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 1

Не могу жить дома, нужно бросать ради этого работу, но куда идти вместо?


Мне 25 лет, а родители по-прежнему указывают мне как жить. Когда банально отдохну – делают все, чтобы я чувствовал свою вину за это. Еду во Львов? Но как же? Ведь на эти деньги можно было бы купить хлеба, масла, сахара. И ничего что в молодости мама понаотдыхалась по заграницам типа Латвии и прочих «дружественных»– тогда время было другое. Мне же и во Львов не положено – не имею морального права при такой получке.

Моя личная жизнь меня нисколечко, оказывается, не касается. Не мне ведь женится – маме. Тетка в селе начала городить чушь. И это притом, что ее дочь аморальна – живет с женатым человеком, у которого есть ребенок! Как при такой ситуации сестра мамы решается указывать другому как жить?! К тому же дочь эта живет в квартире, которую моя мама подарила ей при живых безхатных родных детях. Раньше там жил дядя, который погиб. Еще при жизни тетя мешала устроить ему личную жизнь – ведь тогда квартира ей не достанется, когда даже не станет дяди, будет его жена. Так и прожил он далеко за 40 холостым. Затем погиб. Я без доказательств хочу предположить, что его отравили – квартира на кону! Теперь, когда дяди не стало, там живет та самая дочь с мужиком, который женат и имеет ребенка. Вот такие пироги.

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 199

Каша


У той час, коли мешканці сіл або вже владнали свої справи або відклали їх на потім, кияни тільки-но збираються їхати до себе на дачу, в село – саджати картоплю. І травневі свята та вихідні-сателіти – слушна нагода для цього. Коли мешканці столиці покидають своє місто, його у ще більшому об’ємі наповнюють гості. От і виходить, що святкові заходи з приводу свят частіше за все організовуються не для киян, а для гостей столиці. Та сама ситуація з Днем Незалежності – кияни копають картоплю, приїжджі – святкують. Я не кажу, що це погано, просто констатую факт. Щодо вихідних можна теж з упевненістю заявити, що центральна площа та вулиця – осередок гостей столиці. Мешканці Києва там рідкість. Я ні в якому разі не противник напливу гостей до свого міста, також не проти аби ці гості за бажання селилися в моєму місті назавжди і теж ставали власниками мого міста, їх міста. Втім, слід визнати, кияни у Києві виступають більше у ролі гостей. Ситуація виявляється протилежна. Така доля мегаполісу – бути осередком мрій та амбіцій людей з усієї країни. Я погано ставлюся до людей, які кажуть «понаїхали». Впевнений і знаю, що виродків достатньо і серед киян і серед гостей. Серед приїжджих знаю безліч хороших людей, які лише прикрасять та поліпшать моє місто. Мене засмучує лише єдине – фінансовий бік цього питання. Але перед тим як пояснити, що я маю на увазі, зазначу – це лише моя особиста проблема і я сам собі лікар у цьому питанні. А справа ось у чому. Приїжджі помешкання не мають, а значить їм доводиться знімати квартиру. Аби бути спроможним заплатити за це та за більше-менше пристойне харчування та одяг, слід заробляти як мінімум 700 баксів. Значить усі приїжджі працюють на роботах з такими велетенськими зарплатнями. Можна було б сказати, що вони забирають робочі місця киян, але буде не вірно – мені теж ніхто не заважає влаштуватися на роботу з такою великою зарплатнею. На власному прикладі можу сказати, що справжні мешканці столиці рідко коли отримують більше двох тисяч гривень. Різниця суттєва, правда? 2000 грн. киян і близько шести тисяч грн. приїжджих. Поспішу вилаяти себе сам, доки це не зробили інші. Розумію – рахувати чужі гроші негарно. Але оправдаюся тим, що це мій особистий щоденник і пишу я виключно для себе. Пишу як курка лапою, ніколи блогзаписи не перечитую – лише поспішно викладаю свої думки, тому мої життєві записи часто бувають такими хаотичними, з безліччю помилок та очепяток. Задля того аби дізнатися про мої справжні можливості слід відвідати сайт «газети по-київськи», розділ «по-народному», де я висвітлюю столичні новини та викладаю свої статті. Га сьогоднішній день я лідирую серед топ-авторів з великим відривом. Також я найактивніший новинар проекту :-) За останні два тижні на сайті ледве не кожна друга новина – моя. І це серед декількох сот учасників. Але скажу, що у найближчій час збираюся зменшити цей запал – редакція не оцінила належним чином мої наробітки і нахабно користується моєю працею. Щодо якості зазначу – аби мої новини були б не форматними – їх би не постили. Просто проект не до кінця продуманий. Я щоденно пишу новини, а хтось напише раз на тиждень і отримає гроші шляхом накрутки голосів. Мені ж цим займатися ніколи.Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 11

музіка : тиша  Настрій : лікарняний    

А раптом вони трансплантологи?


Рубець після операції по видаленню апендициту потроху заживає. Але чомусь почала боліти спина. В лікарні сказали, що можливо це наслідки наркозу, мовляв, у кожного по-своєму віддається. Мама ж висловила підозру (трохи іронічну, але все ж), що можливо хірурги займаються чорною трансплантологією і, що разом з апендицитом видалили на продаж з мене якийсь орган. Не знаю що там можна було схопити в тій ділянці тіла і що пролізло б через такий отвір у мені, але сказані мамою слова лишили мене спокою. Розумію, жарт – не більше, але після цих слів я вже не можу нормально лежати – перекручуся на бік і мені все здається, що в животі у мене стало просторіше чи як… А що? Де гарантія, що під наркозом з мене не витягнуть разом з деталлю, що вийшла з ладу ще й дієву? У мене впевненості у зворотньому немає.

Кажуть, що після смерті людина стає легшою рівно на 21 грам. Що приховується під цим полегшенням? Відлітає душа? А раптом вона знаходиться в апендициті і я тепер полегшав рівно на стільки? Виходить я тепер бездушний?


відкоркувати | Теревень 22

музіка : тиша  Настрій : лікарняний    

Меня покрамсали острым режущим предметом. Фото. Не для слабонервных:-)


Сегодня второй день как я приехал из больницы. А началось все в четверг. Еще с ночи разболелся живот, думал, как всегда колики или вздутие и с утра собирался идти на работу, но вдруг меня начало тошнить, морозить, знобить и от тряски подкидывать. Думал проблююсь и все пройдет, но не вышло. Стало не по себе от своего состояния, и я решился:

- викликай швидку! – сказал я маме.
Приехали – посмотрели и забрали в больницу БМП. В то же день прооперировали. Мне было так плохо, что везли меня на каталке. Прям как в кино! Лежишь – а перед тобой лампы мелькают. Потом завезли в лифт. Когда приехали на нужный этаж, я увидел за стеклом дверей кирпичную стену.
-сразу в морг? - спросил я.
Долго лежал, дожидался врачей. Наконец-то пришли, привязали ноги, в руки вставили катетеры, анестезиолог дал подышать сладковатым газом, потолок поплыл, сознание начало проваливаться, я промямлил: “мне становится плохо…”
Затем открыл глаза, было мутно, глаза слезились, я сразу же поспешил сказать, чтобы меня не начинали резать, так как я еще не уснул, но оказалось, что операция уже позади. Во рту была трубка - резиновый мешочек до теперь дышал вместо меня. Теперь же я начал делать это самостоятельно. Глотательный рефлекс был очень неприятным – трубка не давала это сделать. Затем анестезиолог начал вытягивать трубку и на время я перестал дышать – в смысле не мог. Затем вышла скопившаяся слюна, и я вдохнул…
Шрам к моему глубокому сожалению сделали просто-таки огромный. У моей любимой он всего 2,5 см, а у меня…сами видите на фото. Условия в больнице ужасны. Особенно худо было когда я ел колбасу, а лежачий сосед по палате начал ср@ть в утку. Я чуть не проблевался. Другое дело Борис. У меня там друг лежал. Лечение (кроме лекарств) ему там обошлось в 8мь с чем-то тысяч грн., но зато отдельная шикарная палата, телек, душ, коридор, регулируемая кровать на пульте, прочее, прочее. А тут за такой бардак за все про все ушло 2000 грн. Не меньше. Это в лучшем случае, а если подсчитать, то, может, и больше. Всего 6 тыс. отделяют убожество от человеческих условий.

Теперь в пятницу пойду снимать шрамы, а в понедельник к участковому хирургу. Пусть продлит больничное. Шрам затянется, а я высплюсь:-)


відкоркувати | Теревень 41

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

Пост для себе. надолуження за тиждень: 1) прогулянки, 2) перебування у редакції, 3) справи домашні, 4) ice cream


Вчора (на час написання) домовився зустрітися з Капелюшкою. Після закінчення своєї роботи я поїхав на контрактову, там прогулявся хвилин з двадцять насолоджуючися місцевим колоритом. А ще у метро я зустрів мегацікаву картину, проте сфотографувати не встиг:-( – типово бомжуватого вигляду чоловягу, у брудному замухриженому кожусі виходив з вагону електропоїзду метрополітену. В останню мить я помітив на його голові науково шапочку – конфедератка, з кісточкою закладеною по лівий бік. Вигляд у шапочки був убогим, проте додавав йому контрастую чого колориту – бомж в науковій шапочці магістра – БОМБА! Шкода, що не встиг зафіксувати на фотик. Також окремо написав про це пост.

 

Сів на 219 маршрутку і поїхав на вул. Фрунзе. Капелюшка на час мого прибуття була дуже зайнята і глибоко занурена в проблему своєї статті до рубрики Людина дня. Проблема полягала в тім, що стаття вже була готовою, до часу здачі номеру в друк залишалися лічені хвилини, а героїня статті відмовлялася надати своє фото. Писати про нову людину вже не було часу, тож пішли в ва-банк – Шапка знайшла у однокласниках людину по всім прикметам схожу на героїню замітки і розмістила її в свій текст. На сьогоднішній день проблема а ні з боку людини, про яку було написано матеріал, а ні з боку можливої власниці фото не виникала. Або ніхто з них написаного не бачив, або фото зійшлося з дійсністю і все булу узгоджено заочно. Посидівши в редакції з годину я побачив багацько знайомих мені облич – до цього я їх бачив лише в газеті, проте тепер побачив і у житті. Зустрів також старого знайомого – Манчука Андрія:-) Він як завжди був дуже заклопотаним.

Читать дальше...

 


відкоркувати | Теревень 1

Настрій : столичный    

Сходил за гонораром, купил теплую кофту


Вчера ходил забирать свой кровный гонорарчик:-) Прошел старые места, где я раньше работал, сидел в парке. Хоть меня не сильно что-либо связывает с этими местами, но воспоминаний много. До Фрунзе 160 добрел пешком с Петровки через рельсы. Вход в нужное здание нашел сразу. Мне сказали 10-й этаж, но на деле оказалось 9-й. Кнопки лифта 10-го и 11-го этажей не работали так что я все равно попал туда, куда мне нужно. Забрал деньги, бухгалтерша меня узнала - наверное в компе высветилась моя фамилия:-) Вышел из здания предварительно прихватив спецвыпуск газетки (статья на 2-й странице меня глубоко возмутила - сплошное вранье!). Зашел в стоковый магазин Колинс. Купил теплую кофту зеленого цвета (еще успею в ней засветится в своем блоге:-))) Затем заскочил в первый попавшийся автобус и доехал на нем на Троещину (46-й). Там пересел на маршрутку 573 и доехал домой, где сразу же после выхода с маршрутки со мной приключилась нижеупомянутая история с соком:-) Дальше судите по фото и подписям под ними.


відкоркувати | Теревень 57

Мой папа корабле и домо-строитель


 
  • 11 червень 2008 at 9:30 PM

 
 Мой папа проработал всю жизнь на Ленкузне, последние лет 12 работал сварщиком в Киевгорстрое (МЖКБУД). Ушел по профзаболеванию. Сейчас он инвалид 1-й группы. Добрые тетеньки из админапарата "КГС" предложили ему устроиться "липово" сторожом. Понятно, что на самом деле ни о какой работе не может быть и речи, но, мол, и вам подспорье и нам выгода. И так ничего не делая папе начислялись ежемесячные 300 гривен. Не деньги, но все равно не помешают. И вот недавно расскрылся секрет исстинной корысти КГС. Оказывается, папе полагаются 16 тысяч гривен помощи от государства, на благо которого он положил свою жизни и здоровье, сначала строя корабли, а затем дома для киевлян.
А вышло как? После того как папа ушел с работы его просто перевели на должность сторожа, а не уволили по состоянию здоровья. Это лишало его права на эти деньги. Вот такие хитромудрые в милосердии управленцы КГС.
  • Location:Київ
  • Music:оздоровча

відкоркувати

музіка : хвороблива, Джем ФМ  Настрій : хворий    

Як воно: сидіти вдома, коли інші працюють?


Ось вже два роки, як я працюю не покладаючи рук. Два роки я ЩОДНЯ прокидаюся о шостій ранку. Без виключень. Це просто жах. Особливо якщо враховувати що я сова - обожнюю поспати.
І ось вперше за два роки умудрився захворіти. Сиджу собі на лікарняному вдома. Спочатку був цілковитий жах - ці походи до поліклініки з її Мегачергами. Але до п'ятниці просто відлежуватимуся вдома. У п'ятницю піду до лікаря.
Тож трохи легше. Аби ще хвороби не було, то просто свято якесь, але ні - кашель не дає покою. Хоч пігулки даються в знаки - почало відкашлюватися. А п'ю я за день по пігулок, випиваю два пакетики АСС100 та бронхолітичний чай - чотири-шість пакетиків.
Хвороба обійшлся в копіїчку. Скажу лишень, що лише один із різновидів призначених мені ліків коштував майже 80 грн.
Але, думаю, в понеділок вже піду на роботу. І так вже засидівся - тредій день вдома. Як я вже казав, мене мучає совість, що я не на роботі. Почуваю себе ніби роблю щось жахливе - бути на лікарняному для мене ніби просто прогулювати роботу. Завжди думаю, як воно там без мене. Хто його все поробить? Розумію, що ніхто - потім сам все буду надолужувати. Можливо відчують мою відсутність - адже силенну частину роботи виконував я. Як я вже казав, я - незамінний навіть при тому, що незамінних людей не існує. Просто ніхто не буде виконувати той обсяг робіт за ті ж гроші, що й я. Якщо когось гроші і влаштують, то він не зможе виконати, потрібен хоча б якийсь досвід.
Сьогодні розмістив на Хай Веї свої спогади про своє дитинство: 
Читать дальше...


відкоркувати

Способ заработать деньги.


 
  • 03 червень 2008 at 12:28 PM

 

Сейчас на мой ЖЖ начали заходить огромное количество людей. Много с одного форума. Есть смысл задуматься рекламодателям. За деньги можно размещать на моей страничке рекламу. Вот только для тех, что с форума, нужно рекламировать всякую чушь. Товар, который действительно полезен направить на сегмент читателей-моих друзей. Таковых тоже много.


відкоркувати

Робочий день.


  • 28 травень 2008 at 11:23 PM

 
Сьогоднішній день нічим особливо не ознаменувався. Пів дня просто просидів готуючи звіти, пообідав шпикачками (штрихачками на нашенський манер:)), сходив у лабораторію відібрав автомобіль ПАЗ. Підготував акт відбору. Потім поїхав на таможню, що на столичному шосе, на відбір шин. Замовник був молодий хлопець. Було не нудно їхати, лишень засмучували лише деякі його коменти та питання. Зокрема він запитував про зарплатню в інституті. Я ледве відбрехався – такий я хороший, що не захотів принижувати наш інститут з його зарплатнями. Та й замовнику не бажано знати таку інформацію. Не буду ж я людині, що заробляє на місяць тисячі доларів, купує машину за десятки тисяч баксів, отримує сертифікат за який платить стільки, скільки мені пів року працювати, казати, що я отримую… кхе. Не скажу скільки. Не буду топтати в лайно інститут і в лівджьорналі. Єдиний аргумент інституту на такі зарплатні такий – НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ – валі куди хочеш. Якщо така ситуація й залишиться, то буду валити. А що залишається робити? Я хочу їсти, а інколи навіть трішки вдягатися. А ще я люблю пиво з чіпсами. А ще уявляєте, колись буду дітей заводити!!!!!!!! А як я їх можу завести, якщо я себе не можу прогодувати?! На таможні швиденько відібрав шини, пофоркав і поїхали назад. Ще й на роботу встиг і попрацювати навіть. Сьогоднішній вечір присвячу встановленню фото шопа, ейсидиси, закачці фоток в інет.

відкоркувати

Карты, деньги, два ствола. Бугага


Карты, деньги, два ствола. Бугага

  • 14 квітень 2008 at 11:18 PM

 
Хммм… Давно я так не писав до ЖЖ аби це робити прискіпливо й детально. Чомусь виникло бажання. Та й час на роботі з’явився, до цього був завал. Цей час не є довготривалим. Я просто закінчив роботу, а нова може з’явитися у будь-який час. Багацько чого у житті сталося. Тепер я не можу сказати, що основні риси мого життя окреслені в ЖЖ. Тепер тут присутня одна тисячна складова мого життя. Так вже вийшло. Пам’ять скінчилася й інтерес знизився. Проте маю намір підібрати підходящий сервер для розміщення фоток там аби надалі звідти вставляти посилання (з передоглядом) в свій ЖЖ. Підходящість визначатиметься його надійністю, об’ємністю, сегментовою приналежністю до ”УА ИКС” (для швидкості та задля задоволення патріотичного пориву).
Мабуть не буду навіть намагатися надолужити все пропущене в ЖЖ з того, що трапилося у моєму житті. Це нездійсненно. Почну з сьогодення. З останніх постів примарно (чо то ні) зрозуміло, що мене покинула дівчина. Так, та сама, що звалася Мариною, потім Немариною, аіс крім (ice cream). (фото)
Вчора, 13го квітня, через сім місяців після знайомства, я дізнався як її звати насправді. А звати її… ОЛЕНА! Раніше мені здавалося, що звати її по іншому. Навіть здогадуюся чому. Справа в тім, що ще у вересні вона сказала мені своє ім’я, але теж невірне і було воно якимось незвичним і рідкісним. Таким незвичним, що я його… забув. І потім вона вигадала нове – вищезгадане Марина. На запитання чому вона так вчинила вона сказала, що бажає аби її ім’я знав лише той, хлопець з яким вона має намір мати серйозні відносини. Я не з них. На запитання чому вона не має бажання мати зі мною серйозних відносин вона тривалий час не відповідала. Але ось вчора я дізнався причину. Я мало заробляю грошей. Для серйозних відносин вона шукає забезпеченого хлопця. І знову ж таки…нічим крити… З Наталкою була кардинально інша, не вказана причина (окрім названої ”лжепричини” – мовляв вона мене не кохає; можливо й так, але не основна). Але теж з таких проти яких немає що протиставити. Є шанс лише виправити. Не в грошах щастя? Так кажуть. А потім додають – а в їх кількості. І дійно, якщо моє щастя в ній, а для того щоб бути з нею потрібні гроші, то щастя саме в грошах і їх кількості. Гроші – сенс буття. Я її цілком розумію і погоджуюся. Ба навіть підтримую. Лише задля грошей і потрібно жити. За них купується усе на світі: здоров’я, секс, стиль життя, прихильність друзів (та й друзі інколи, хоча то вже не друзі), щастя, кохання, діти, життя. Проте від себе додам лише одне – гроші – паливо для мрії. Але це нічого не змінює. Єдине що я можу протиставити її нелюбові до мене – це гроші, їх заробіток. Втім якщо я її кохаю, то бажаю лише щастя для неї. Можливо познайомити її зі своїм найкращим друг-мільйонером? І друг буде щасливим і я буду радіти за щастя коханої. Проте це неповага до себе. Тому буду з нею до тих пір поки вона не знайде собі пристойнішого, заможнішого тощо. Це теж прояв відсутності самоповаги, проте задля того аби бути з нею я згоден і на це.
Тепер щось схоже на пісню ”Счастье” від Євгена Грішковца. Я відчуваю саме те. Повний текс додавати не буду, за бажання можна послухати її тут: посилання. ”…И для того чтобы добиться этого счастья я привожу планету в какое-то ускоренное движение, и изменяю даже наклон земной оси, и политические события идут какой-то непостижимой чередой… и все это из-за меня… и наконец-то в результате вот этой вот работы она сидит за столиком напротив меня, пьет кофе, иногда на меня посматривает, а я смотрю на нее непрерывно и чувствую, что можно взять ее за руку… и вот моя рука ложиться на ее руку и в эту секунду, не в слудующую секунду, а прямо в эту, всего вот этого вот становится недостаточно, недостаточно. Но ведь этого я так хотел и этого уже недостаточно… ни одной секунды счастья…”
А следом за ней сразу же идет паралель с моей жизнью в песне ”Я устал” – слушать там же. Вот такие дела, вот такое дело…
Но вот песня ”Я - хороший” уже не про меня. Вернее тепер я понял что не обо мне. Я ошибался. Вроди все соответствует, но вот зарабатываю я недостаточно, да что там - МАЛО, даже не так как в тексте песни. Я не хороший.
Моя форма несоответствия повторяется в извращенной форме. Еще в далеком начале третього тысячилетия что-то похожее было в моих отношениях с Катей. Вот только тогда гланым моим недостатком был возраст и неготовность к серьезным отношениям. С ее стороны, меня же не устаривало то, что она уже тогда, будучи студенткой, была весьма и весьма обеспеченной девушкой и это заставляло меня чувствовать себя угнетенным, это меня угнетало особенно сильно, так как я был тогда вообще студентом и денег у меня было колоссально мало.

В деньгах счастье и в их количестве. БАСТА.

Полишу я іноземну мову на яку я перейшов через цитування іноземного ”співака”. Я не просто користувач ЖЖ, дописувач, а й один з малочисельної кількості представників україномовного сегменту ЖЖ. Я цим пишаюся.
Думки така цікава річ. Куди завгодно заведуть, що завгодно поєднають. Якось мої мізки згадали про похід до кіно на фільм ”Скафандр та метелик”. Потім я згадав, що зустрів там Олега Скрипку, потім мої думки нагадали мені, що Скрипка грав в одному з новорічних ”мюзиклів” на мотив ”Вечори на хуторі коло Диканьки” роль Вакули. Оксану грала Ані Лорак. І от вона казала Вакулі: ”Дастанєшь царіцини чєрєвічкі – вийду за тєбя замуж”. Тоді я не розумів навіщо Вакулі така дівчина, тепер розумію.
Ще цікаві спостереження за хідом думок, що куйовдяться у моїй голові настільки автономно від моєї сутності, що диву даєшся. Серйозні стосунки. Що це. Усе в світі відносне. Та й зустрічі однієї людини з іншою. Ще меншу року тому для мене серйозними відносинами вважалися такі, де хлопець з дівчиною зустрічаються, гуляють разом, проводять час, займаються коханням, проявляють увагу тощо один до одного. А несерйозними я вважав такі, де пострахалися – розбіглися, або аби не заморочуватися, інколи зустрічатися лише заради сексу. Тепер навіть не знаю. Так я ніби мав серйозні відносини, все що було я називав саме так. Але намір одружитися, чи то жити разом, лаштувати життя тощо це вже не підпадає під серйозні стосунки, це більше – це подружні стосункі. Про подружні стосунки у близькому майбутньому він не задумувався серйозно. Ну, окрім що жити, допускав можливість, уявляв, але чітко не планував. Нічого серйознішого аніж жити разом – такий собі експеримент на витривалість та сумісність. Тепер виявляється за визначенням іншої людини серйозні відносини за моїм поняттям, то є несерйозні. А що ж тоді? – задаюся я питанням. Відповідь лише примарна. Чому б не мати серйозні стосунки за моїм визначенням? Адже називаючи відносини несерйозними за моїм розумінням це все одно що казати, що ми зустрічаємося лише заради траху. З її боку можливо, але не з мого. Серйозні відносини за моїм поняттям – то є щось на кшталт ПДЧ стосовно НАТО. Ніби й не член НАТО (читай подружжя), але в примарній перспективі маєш намір. І лише від обох сторін залежить інтенсивність приєднання (читай одруження).Несерйозні стосунки – це щось непристойне. Добре я хлопець, це сприймається якось більше-менше нормально, а як щодо дівчини що бажає несерйозних відносин? Можна було б сказати коханці, але не зовсім підпадає під визначення, адже для цього має бути хтось, у кого б роги росли. Сподіваюся я не рогатий. Вона тим паче. Проте, що говорити-балакати якщо усе це пусті балачки, а її бажання мати не серйозні стосунки зі мною – це лише засіб полегшити наші з нею страждання від розходження та спосіб не залишатися самотній доки не знайде достойну (читай - заможнішу) мені заміну.
Дуже-дуже хотілося б мені помилятися, але… вона сама сказала…тому що ти мало заробляєш. Нічого протиставити не можна, окрім грошей. Але ж не буду я її купувати.
Попри все я її кохаю і буду з нею до останнього, аж доки хтось не відіб’є її в мене. Я б з охочістю не допустив цього, але я їй бажаю щастя і буду радий якщо вона житиме у коттеджному містечку під Києвом у будинку з басейном. Аби лише не з хиряком лисим якимось. Я тим часом матиму стимул, типу злості аби довести усьому світові, що я кращий. Можливо я матиму кіпу грошей, але кому потрібне те ”можливо”, якщо можна мати факт здійсненний? Кому це потрібно? Потрібно нікому.
  • Location:Київ
  • Music:Бум Бокс, Грішковец

відкоркувати
ОБОЗ.ua