Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


ОДАРочка та осінь


Прогулялися з дружиною осінніми вуличками Києва. Фотозвіт


відкоркувати | Теревень 2

музіка : Галімая попса - в машині така грала  Настрій : Робочий    

Життя в роботі. А гроші?


Вчора їздив на ідентифікацію на митницю, що знаходиться за Святошино. Довго чекали доки там не владнають усі формальності. Дуже запам'яталися робітники - в брудному, навіть гіршому аніж на будівництві одязі і не лише дорослі чоловіки, а й я молоді хлопці. Так ось куди зникають люди, що не вступають до університету. Такі зачухані, навіть обличчя якісь інші. Ні, не вуйки, звичайні люди, але їх затурканість та надмірна простота дуже вирізняє їх з-поміж людей, що працюють розумово. Цікаво, а якби я не вступив до ВУЗу, то хіба став би таким? Я за студентських років теж там працював - публіка ще та... Сумніваюся, що я міг би змінитися у такий бік. Я ще з дитинста звик думати і якось ніколи (швидше нажаль) не був простяцьким. З ідентифікація я повернувся як раз під обід. Сьогодні знову їздив на ідентифікацію. На митницю, що знаходиться десь на ДЕВРЗ. Потрібно було відібрати диск. Спочатку заїхали за декларантом, виявилося, що я з цією дівчиною вже знайомий - рік тому хздив на ідентифікацію шин - вона теж була. Мене дуже здивувало, що вона сідаючи до машини сказала "Привет, Сережа". Рік минув, усього раз бічилися, а вона запам'ятала. Я згадав її ім'я лише коли почув його - Наташа. Потім поїхали на митницю. Там довго чекали (сиділи в машині)на якогось представника митниці. Потім, коли він звільнився, то виявилося, що контейнер потрібний нам, завис у повітрі - кран, що його підіймав, зламався. Спочатку сиділи й чекали. Розважали себе чим могли. Дивилися на мобільних камеді, а потім якийсь фільм. Коли Наташа ходила у справах по таможні, то розговорившись з Русланом - представник фірми, дізнався багато цікавих людських переживань. Йому тридцять років. Він розійшовся з дружино, вона залишилася з дитиною. На задньому сидінні валялася його сумка з речами - пішов з від дружини, з батьками він теж полаявся. Поки планує перекочувати у друзів, а потім зніматиме квартиру. Я сказав, що навіть не уявляю як йому, адже я розійшовшися з дівчиною ще у травні страждаю, а він з Дружоною з якою має спільну дитину... Жах, я б не пережив такого. Не знаю, що б було зі мною. Коли сподівання на починку крану розвіялися, то вирішили їхати на склад і вже там провести відбір. Так і вчинили. Поті мене Руслан підкинув на Троєщину. Хоч я на таможні був до пізна, додому я приїхав трохи раніше аніж звичайно. Так змінювався пейзаж (а зокрема світло) під час очікування: Це я сиджу в машині і на фото видно те, що я бачу дивлячися до низу:-)

відкоркувати
ОБОЗ.ua