Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


музіка : Класична  Настрій : утопічний    

Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі.


Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі. Смерть це так жахливо. Якщо про неї не думати, то ніби все нормально, якщо й думати, але абстраговано, то ніби теж нічого. Але якщо підійти до смерті з боку свого его, тоді постає увесь її жах. Усе що вас пов’язує з цим світом – це ваше тіло. А як би там не патякали філософи та релігійні люди про душу, її переселення тощо , саме шматок м’яса з якого ви складаєтеся – це Ви. Щастить тому, хто вірить в душу. Але щиро, а не так як я – на всяк випадок і без обмовок, мовляв, я вірю, що вона є, але раптом…? Без віри в душу (а це у більшості випадків саме так) – ви лише фізична субстанція. І саме з цього боку постає жах смерті. Уявіть, ви, що відчуваєте себе, свої руки, ноги, биття серця, думаєте, мрієте, плануєте, ви – людина і ВАС колись ТОЧНО не буде. ВАС! Уявіть! Подумайте саме про себе, про те, що ви, той що зараз читає, думає, вас не буде, НАЗАВЖДИ! А саме ви це що? Рука, нога, голова, мізки, серце? Без серця, рук, ніг можна жити, можна замінити на штучні, значить це не ви. Мізки? Можливо, але не сам той шматок сірої речовини, а ті імпульси, що там вирують. Якщо ви – імпульси, то можливо їх можна якось відтворити, записати на інформаційний носій, що мав би можливість так само як мізки імпульсувати? За тілом проблем не буде – зробити його навіть біологічним справа часу. Якщо моя теорія запису пам’яті, та властивостей алгоритмічності ходу думок, характеру ймовірна, то смерть перестає бути страшною, так як зникає як поняття. Але поки що вона страшна. Так як вас не стане і все. Саме вас. І нехай ваші діти продовжуватимуть жити, але вас вже не буде. І це лякає моє его. Не тому, що я егоїст, а тому, що навіть попри гарні справи, що я можу встигнути зробити на цьому світі, мені тоді вже буде все одно. А з іншого боку, ми щодня переживаємо щось на кшталт смерті. Сон – чим не калька смерті? Ви засинаєте і вас нібито нестає. Ви не відчуваєте свою присутність у цьому світі. Повільна фаза сну не супроводжується сновидіннями, тому найбільш схожа на смерть. Ви можете реагувати на навколишні подразнюючі фактори, але то не ви, а шматок м’яса з якого ви складаєтеся. Ви – це ваша свідомість, ваші думки. Адже коли ви не спите, то завжди думаєте. Якщо ви не думаєте, не усвідомлюєте себе – вас немає. Якщо психічно хвора людина себе хоч якось не усвідомлює – вона мертва, але якщо свідомість цієї людини працює і сприймає себе нехай навіть Наполеоном, то людина вже жива. Собака себе не лише відчуває, а й якось усвідомлює – значить живу. Щодо зовсім примітивних істот, то вони просто біологічна матерія, що хоч формально живе, але якщо свідомість при цьому відсутня, то за фактом мертва. Хоча життя за науковою термінологією властива навіть одноклітинним істотам. Тут постає інший таємничий жах – як змусити сукупність хімічних елементів ожити. Якщо зібрати до купи тіло людини, все досконало скласти, то хіба кров одразу затече? А якщо її прокачувати насосом? Якщо все в тілі буде взаємодіяти, то як завести механізм мізків? Як змусити їх імпульсу вати, запам’ятовувати, посилати імпульси частинам тіла? Це все неймовірно складно. Але можливо можливо (вибачте за каламбур). Тож не боятися смерті безглуздо, так як сенс вашого буття для вас втрачає сенс. І попри найщиріші наміри залишити після себе гарні справи, нащадків, тощо, вас вже не буде. А це найголовніше. І це лякає. Безмежність ВСЕСВІТУ у часі і просторі. Саме поняття Всесвіту багато хто плутає. Особливо науковці. Намагаються виміряти його розміри тощо. Але ж це цілковита МАЯЧНЯ! Всесвіт немає меж! ВСЕСВІТ – це сам БОГ! Всесвіт – це усе, що є, де б то не було. Гарний сенс тупої пісні (де співається а-ля “…тоже являєтса част’ю ВсєлєннАй…”). Все що у будь якій формі буття – усесвіт. Увесь простір – Усесвіт. Навіть там, де ми теоретично не можемо навіть усвідомити. Вас не лякає безкінечність простору? Мене якщо задуматися лякає. І дуже-дуже. Ви лише уявіть – простір ніколи не закінчується! Ніколи. Примітивно уявімо – ви летите вічно (про вічність далі) вперед. Ваша мета долетіти до кінця всесвіту. Якщо ви будете завжди летіти зі швидкістю думки (себто з такою швидкістю, що ви з’являєтеся у місці призначення у той момент, коли захотіли туди, незалежно від відстані), то все одно не потрапите в місце призначення. У Всесвіті немає центру і немає окраїн. Він безмежний. Безкінечність кола усвідомлюється і не лякає, а безкінечність прямої? Це вже просто жах. Коли я думаю про безкінечність Усесвіту у просторі, то розумію, що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. Це єдине пояснення, на яке здатен мій розум. І якщо я знаю, що точно є те, чого точно не можу бути, то я розумію також, що точно можу бути будь що чого категорично ніколи і ніде точно не може бути. Це не патова ситуація. Це ствердження – факт. БЕЗЗАПЕРЕЧНИЙ. І це дуже мене лякає. Існування людства це ніщо у масштабах Усесвіту. Абсолютно ніщо. Наші вчинки ніяким чином не впливают на усесвіт. Тому виходячи з цього ствердження розумію, що не слід боятися чогось, адже у масштабах усесвіту твій вчинок ніщо. І нічого страшного, якщо якийсь інший шматок м’яса зреагує на твій вчинок скороченням м’язів у гортані та на обличчі з супроводом циклічно різкого виштовхування повітря з легень – так називаємим сміхом. Це нічого не означає. Проте творити беззаконня виходячи з цієї теорії не раджу. Про причини чого цього не варто робити виходячи з масштабу усесвіту розповім пізніше. І останній беззаперечний і “не виліковний” для мислячої істоти страх – це безмежність Усесвіту у часі. Просто уявивши, що усе Завжди було і Завжди буде, у будь якій формі, але точно буде, можна усвідомити увесь жах цього факту. Це так само як у моїх думках про простір – я розумію що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. І це лякає і заворожує.

відкоркувати
ОБОЗ.ua