Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Сеча


Попереджую одразу - цей пост не актуальний. Просто пригадалося. Здавав я якось на аналізи сечу. Стою собі такий у черзі, аж раптом підходить мій черед. Навколо кіпа людей, дивляться. А мені, значить, треба дістати прозору баночку зі своєю сечею і поставити на загал. Ледве пересилив себе. Легше привселюдно роздягнутися, аніж зробити таке. Також відчував себе зконфужено, коли бачив, як стрункі дівчата роблять теж саме - ніби роздягаються. Не в еротичному сенсі, звісно. В соромному... От таке собі на думці)))


відкоркувати | Теревень 11

Возвращаюсь восвояси


Предупреждаю - здесь читать нечего. Пост исключительно личный. Но мне не жалко чтобы его прочитал кто-либо другой. Просто вам это не понравится.

Ну вот, я, как и прежде начал выкладывать поток мыслей. Или же просто бессвязную несуразицу. Вот так и сижу, пишу все, что приходит в голову на момент нажатия клавиш. Пишу, не зная даже следующего слова.

Вот вы только что прочитали предыдущее предложение и даже не представляете, что, набирая его, я еще не знал, каким будет это. Как и последующее) Вот так.
А еще я сегодня взял на работу борщ. Интересно, что о «тормозках» думают те, кто на работе обедает исключительно бизнес-ланчами или же в каком-то кафе. Читать дальше...

відкоркувати | Теревень 4

Просто жить, жить просто


Об этом можно рассуждать очень много и долго. Но на это у меня нет времени. К сожалению. Я люблю думать. Нет, не только в том смысле, что решать какие-то рабочие моменты или жизненные планы. Я люблю просто думать. Думать ни о чем, думать о чем-то, думать о том, о чем же я думаю. Просто думать. Размышлять, можно сказать. Сидеть и размышлять о чем-то. Не усложняя ничего. Я не боюсь сложностей, я их просто не люблю. Я сторонник простоты во всем. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 21

Пост навздогін


Усе рідше роблю записи у свій блог. Є справи важливіші, а раніше писав ледве не щодня (це ще в ті часи, коли я мешкав на ЖЖ). Пост хоч і навздогін, але усього невикладеного тут не висвітлю. Що нового? Працюю як і працював. Сумно. Вдома на кухні повним ходом йде ремонт. Вчора після роботи зайшов в "Метро", де купив протигрибкову грунтовку, але як потім виявилося - не ту, що треба.  40 грн. на вітер. Дійшовши до своєї фортеці знову запрягся до роботи - переніс холодильника та інший хлам з кухні - звільнив простір для укладання кахлю. Під час написання цих рядків, певно, робота вдома кипить. 8 баксів за кв. метр - божевільні гроші. Ось що означає батьки пенсіонери. Я б таке собі навряд чи дозволив. Опісля цих клопотливих справ змив з себе увесь бруд, але потім знову замарався - довелося знімати ще й лінолеум з долівки кухні. Пізніше прийшла Шапка. Зустрів її радісно - дуже бо скучив, але вона прийшля без настрою. Це передалося, на жаль, і мені. Ще більшого гніву надавав той факт, що батько розмовляв по телфону так, що вуха закладало - от я і зірвався - закричав на всю хату аби випустити пару. Після цього усе стало ще гірше - Шапка на мене образилася. Коротше кажучи, погана я людина - не може вона зі мною ужитися - я не вмію приділяти коханій тієї уваги, на яку вона заслуговує. А вона заслуговує усього найкращого.

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 1

музіка : тиша  Настрій : відмінний    

Витиеватая вычурность как метод осуществления апогея апофеоза.


В принципе бред, но что-то в нем есть (если вчитаться).

Ключевые слова: апогей, апофеоз, вычурный, витиеватый

Да, да, да, но…НЕТ! Постойте, а как же апофеозное априори? Апогей категорически против него! Да не гей, а апогей говорю вам. Витиеватые склонности к гиперболизации и утрированию неуклонно ведут к вычурным последствиям. Бред говорите? Однако…
Исходя из реальной концепции, осмелюсь предположить тенденцию к глобальной профанации. Ведь выход куда-либо неуклонно конфликтует с его же осуществлением. Будь то действие или бездействие. Разум – единственно возможный инструмент на пути к пониманию и консолидации. И никакие деструктивные иждивения не способны побороть его. Стремление к дискретному улучшению существующего неуклонно ведет к застою потенциального. И эго способствует этому. Ведь ничто иное не способно так рьяно разъедать сущность истины в индивидууме как громогласное “Я”.
Вы хотите провести параллели с Остаповской методикой? Имеете право, но будете неправы (уж простите за аллитерацию). И даже Свирид Петрович со своей нагой созвучностью фамилии не имеет отношения к вышесказанному.
Примитивные початки и начала материального в соотношении аморфного дают основание предполагать, что явления находятся в стадии противостояния. Сокрушительная неустойчивость фундаментальных азов для принципиальных аксиом не дает права утверждать, что установленные факты являются по-сути всего лишь теорией. Поиск новых структур бытия приводит к открытию. Искомые факторы как следствие перевоплощаются в установленные.
И да простит меня Демиург в каждом из Вас, если я осмелюсь претендовать всем этим на истину. Ведь ее не существует в едином понятии, она, как и все прочее, индивидуальна. И горе тому, кто сотворит ее несколько обличий. Это неизбежно приведет к утрате каких-либо ценностей, а как следствие к падению HS*. Истин много, но для каждого она ОДНА. Впрочем, все изменчиво в нашем мире (тобишь перманентно) и нельзя утверждать о чем-либо в масштабах вечности. Чем крупнее явление или понятие, тем меньше его право на существование в едином виде. Вечность ликвидная вопреки всему. Ее нельзя привязать к чему-то. Это может повлечь за собой череду предубеждений. Посему нужно стремиться к витиевато-неустойчивой структуре аморфной морали. Тогда каждому будет дано по нужде его.
Как заключение должно быть отмечено следующее: хайвей блог в последнее время слишком часто дисфункционирует. Стоит задуматься… Ведь блоги в современном мире – это такие же социально и жизненно важные объекты как и дороги или магистрали. И также как ремонтируют дороги по ночам (в идеале), блоги тоже должны ремонтироваться или приобретать новый облик (марафет) в то же время суток. Или же, ув. кураторы проекта ХВ(б), вы хотите делать свое дело также как и все в нашей стране – через "Ж"?
На сегодня все.
Всегда Ваш, Серж. Магистральных путей вам с со скоростью германских автобанов! Адиас!
27.10.08

*Homo Sapiens


відкоркувати | Теревень 13

музіка : тиша  Настрій : відмінний    

Неполітика і я


З тих пір як я придбав новий компютер, а кабельне телебачення стало виключно (на словах і прийнятті, але не за якістю) цифровим, мій старий тб-тюнер припинив працювати. Нового я не поспішаю купувати так як для цього потрібно придбати додатково ще один декодер – приймач цифри, а абонплата при цьому зросте. Хоча я допускаю можливість того, що для тюнерів кабельний провайдер передбачив можливість кодового доступу до своєї послуги без додаткового обладнання. Але знаючи злозвісну Волю-кабель виникають сумніви, що вони це впровадили.

Традиційного телевізора купувати я тим паче не збираюся. Є більш доцільні витрати. А телевізор – це шкідлива звичка від якої я позбавився. Лише так – балуюся інколи, бува раз на тиждень у пятницю, коли історично складається, що важливіших справ не випадає, переглядаю політичні шоу чи/та новини.

Останнім часом я здебільшого читаю газету. У будні два рази на день: у маршрутці (так як книжку незручно з собою возити) та в обід на роботі (так як немає інету). Сприйняття інформації з преси дещо відрізняється від телевізійного. По-перше, вона не така оперативна, але у цьому є свої переваги. Знаючи факти такими якими вони є, порівнюєш з прогнозами фахівців, які вони давали до того, як новина відбулася. Також моєш можливість обирати темп сприйняття інформації та новин за смаком, керувати темпом її сприйняття. Усе це міг би замінити інтернет, але так повелося, що в інеті я перебуваю переважно для того аби закачати фільми чи/та залишити свій слід. До слова – веду свій блог (як ви, певно, вже помітили:) У написанні постів до нього я керуюся переважно одним критерієм – якомога менше лівих записів. 95% усИх моїх постів – це виключно мої записи.

Коли я прочитав політичну новину, де мені дуже не сподобався вчинок якогось політика чи то він сам загалом, то я можу примостити його за прямим призначенням газети: обличчя Януковича, Тимошенко чи Ющенка без заперечень стануть на захист гігієни моєї дупи. Чи, до прикладу, обурили мене зухвалі дії забудовників – я одразу ж їх товкну пивами в оселедець. З телебаченням таке не вчиниш, там з політиками доводиться рахуватися. Чи просто вимикати.

Шкода лише що я не можу вимкнути базікання пасажирів маршрутки, що сидять позаду мене і обговорюють політичні перипетії з розумним та обізнаним виразом обличчя. Доводиться абстрагуватися.

Скоро вибори. Моя відмова від телебачення значно полегшить мої страждання від спостереження за політичним бедламом, проте цього лайна буде настільки багато, що усе зайве (чи не зайве?) повилазить назовні, на вулиці стольного граду Києва. Від нього нікуди не подінешся. Хоча…якщо змінити сприйняття, то можна спробувати. Наприклад, уявити, що чергові позачергові вибори – це театр абсурду, себто – мистецтво. Тоді можна отримати й задоволення від споглядання прекрасного. Ба виникає можливість долучитися до нього. Тож змінюймо сприйняття та насолоджуймося!:-)


відкоркувати

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

Заболел. Приходиться думать


Возможно это какая-то сезонная простуда, но чувствую я себя препаршиво. Буквально несколько часов назад почуял недомогание. Возможно, это кратковременно и завтра поутру я буду себя чувствовать нормально, но пока что голова гудит, в теле слабость, горло болит. Возможно это от того что я так жадно пил холодный апельсиновый сок. Не хотелось бы остаток отпуска проваляться в постели. Ничего пока что не остается делать кроме как просматривать закачанные фильмы. Последним посмотрел худфильм "Новая земля". Даже если вы этот фильм назовете плохим, то все равно должны посмотреть. Смотрю, пью чай с печеньем. Один дома. Так вот оно как в старости - даже некому стакан воды подать... Одиноко. Допиваю также уже согретый сок Рич. Единственно обожаемый мною. Остальные с мякотью не переношу, в них она меленая, а тут ребленая. Вкуснотища... Если завтра выздоровею, то пойду на Андреевский, а затем к Лесе в гости. Это радует, она отменно готовит. А беседовать с ней очень занимательно. Да и дома у нее очень приятно находиться. Всегда после гостин у нее представляю как буду обставлять свою квартиру, какой сделаю ремонт, как у меня будет налажен быт, какие традиции будут в моем мире и с кем я их буду синтезировать. Ведь в семье оно как? Выбирается лучше из двух привычек, укладов жизни, смешивается и выходит нечто новое. Бывает думается, мол, многое в жизни пережил, в том числе и основные этапы: садик, школу, универ, работа... Но ведь это лишь ее малая часть - впереди целая жизнь (я так надеюсь). И я нахожу в ней массу всего интересного. По крайней мере у меня впереди еще предстоит строительство семьи, рождение детей, их воспитание. Обычное дело скажете? Да, но ведь неведаное для меня. Вы ведь в детстве небось когда-то гордились тем, что вынесли мусорное ведро самостоятельно, обычное дело, а для вас новое. Так во всем. А работа - это фон для всего. Если она лишь для денег, то это несчастье. Нужно стремиться к тому чтобы она приносила удовольствие, ведь она в нашей жизни занимает почти половину (!). Вы только вдумайтесь! И вы эту половину просиживаете испытывая дискомфорт? Жизнь - это масса возможностей. Нужно их искать. Что я и намерен делать. Эти поиски не всегда успешны, иногда сложны, но кто ищет - тот найдет. И еще: в конце с ищущим останутся лучшие. Мусор отойдет сам.

Ну да ладно, заварил кашу из ничего. Буду заканчивать, а то еще чего доброго подумаете, что у меня белая горячка....


відкоркувати | Теревень 56

музіка : Класична  Настрій : утопічний    

Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі.


Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі. Смерть це так жахливо. Якщо про неї не думати, то ніби все нормально, якщо й думати, але абстраговано, то ніби теж нічого. Але якщо підійти до смерті з боку свого его, тоді постає увесь її жах. Усе що вас пов’язує з цим світом – це ваше тіло. А як би там не патякали філософи та релігійні люди про душу, її переселення тощо , саме шматок м’яса з якого ви складаєтеся – це Ви. Щастить тому, хто вірить в душу. Але щиро, а не так як я – на всяк випадок і без обмовок, мовляв, я вірю, що вона є, але раптом…? Без віри в душу (а це у більшості випадків саме так) – ви лише фізична субстанція. І саме з цього боку постає жах смерті. Уявіть, ви, що відчуваєте себе, свої руки, ноги, биття серця, думаєте, мрієте, плануєте, ви – людина і ВАС колись ТОЧНО не буде. ВАС! Уявіть! Подумайте саме про себе, про те, що ви, той що зараз читає, думає, вас не буде, НАЗАВЖДИ! А саме ви це що? Рука, нога, голова, мізки, серце? Без серця, рук, ніг можна жити, можна замінити на штучні, значить це не ви. Мізки? Можливо, але не сам той шматок сірої речовини, а ті імпульси, що там вирують. Якщо ви – імпульси, то можливо їх можна якось відтворити, записати на інформаційний носій, що мав би можливість так само як мізки імпульсувати? За тілом проблем не буде – зробити його навіть біологічним справа часу. Якщо моя теорія запису пам’яті, та властивостей алгоритмічності ходу думок, характеру ймовірна, то смерть перестає бути страшною, так як зникає як поняття. Але поки що вона страшна. Так як вас не стане і все. Саме вас. І нехай ваші діти продовжуватимуть жити, але вас вже не буде. І це лякає моє его. Не тому, що я егоїст, а тому, що навіть попри гарні справи, що я можу встигнути зробити на цьому світі, мені тоді вже буде все одно. А з іншого боку, ми щодня переживаємо щось на кшталт смерті. Сон – чим не калька смерті? Ви засинаєте і вас нібито нестає. Ви не відчуваєте свою присутність у цьому світі. Повільна фаза сну не супроводжується сновидіннями, тому найбільш схожа на смерть. Ви можете реагувати на навколишні подразнюючі фактори, але то не ви, а шматок м’яса з якого ви складаєтеся. Ви – це ваша свідомість, ваші думки. Адже коли ви не спите, то завжди думаєте. Якщо ви не думаєте, не усвідомлюєте себе – вас немає. Якщо психічно хвора людина себе хоч якось не усвідомлює – вона мертва, але якщо свідомість цієї людини працює і сприймає себе нехай навіть Наполеоном, то людина вже жива. Собака себе не лише відчуває, а й якось усвідомлює – значить живу. Щодо зовсім примітивних істот, то вони просто біологічна матерія, що хоч формально живе, але якщо свідомість при цьому відсутня, то за фактом мертва. Хоча життя за науковою термінологією властива навіть одноклітинним істотам. Тут постає інший таємничий жах – як змусити сукупність хімічних елементів ожити. Якщо зібрати до купи тіло людини, все досконало скласти, то хіба кров одразу затече? А якщо її прокачувати насосом? Якщо все в тілі буде взаємодіяти, то як завести механізм мізків? Як змусити їх імпульсу вати, запам’ятовувати, посилати імпульси частинам тіла? Це все неймовірно складно. Але можливо можливо (вибачте за каламбур). Тож не боятися смерті безглуздо, так як сенс вашого буття для вас втрачає сенс. І попри найщиріші наміри залишити після себе гарні справи, нащадків, тощо, вас вже не буде. А це найголовніше. І це лякає. Безмежність ВСЕСВІТУ у часі і просторі. Саме поняття Всесвіту багато хто плутає. Особливо науковці. Намагаються виміряти його розміри тощо. Але ж це цілковита МАЯЧНЯ! Всесвіт немає меж! ВСЕСВІТ – це сам БОГ! Всесвіт – це усе, що є, де б то не було. Гарний сенс тупої пісні (де співається а-ля “…тоже являєтса част’ю ВсєлєннАй…”). Все що у будь якій формі буття – усесвіт. Увесь простір – Усесвіт. Навіть там, де ми теоретично не можемо навіть усвідомити. Вас не лякає безкінечність простору? Мене якщо задуматися лякає. І дуже-дуже. Ви лише уявіть – простір ніколи не закінчується! Ніколи. Примітивно уявімо – ви летите вічно (про вічність далі) вперед. Ваша мета долетіти до кінця всесвіту. Якщо ви будете завжди летіти зі швидкістю думки (себто з такою швидкістю, що ви з’являєтеся у місці призначення у той момент, коли захотіли туди, незалежно від відстані), то все одно не потрапите в місце призначення. У Всесвіті немає центру і немає окраїн. Він безмежний. Безкінечність кола усвідомлюється і не лякає, а безкінечність прямої? Це вже просто жах. Коли я думаю про безкінечність Усесвіту у просторі, то розумію, що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. Це єдине пояснення, на яке здатен мій розум. І якщо я знаю, що точно є те, чого точно не можу бути, то я розумію також, що точно можу бути будь що чого категорично ніколи і ніде точно не може бути. Це не патова ситуація. Це ствердження – факт. БЕЗЗАПЕРЕЧНИЙ. І це дуже мене лякає. Існування людства це ніщо у масштабах Усесвіту. Абсолютно ніщо. Наші вчинки ніяким чином не впливают на усесвіт. Тому виходячи з цього ствердження розумію, що не слід боятися чогось, адже у масштабах усесвіту твій вчинок ніщо. І нічого страшного, якщо якийсь інший шматок м’яса зреагує на твій вчинок скороченням м’язів у гортані та на обличчі з супроводом циклічно різкого виштовхування повітря з легень – так називаємим сміхом. Це нічого не означає. Проте творити беззаконня виходячи з цієї теорії не раджу. Про причини чого цього не варто робити виходячи з масштабу усесвіту розповім пізніше. І останній беззаперечний і “не виліковний” для мислячої істоти страх – це безмежність Усесвіту у часі. Просто уявивши, що усе Завжди було і Завжди буде, у будь якій формі, але точно буде, можна усвідомити увесь жах цього факту. Це так само як у моїх думках про простір – я розумію що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. І це лякає і заворожує.

відкоркувати
ОБОЗ.ua