Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


музіка : тиша  Настрій : відмінний    

Пост-навздогін №N: про ніщо та імпотентів


Доволі часто у мене в блозі можна зустріти публікацію під такою назвою. А все через те, що я нерегулярно висвітлюю події свого життя, які, за ідеєю та концепцією електронного щоденника та формату, який я обрав для свого блогу, мають бути тут висвітлені. Переважна частина усього того найважливішого, що відбувається у моєму житті, не знаходить місця у цьому щоденнику. На жаль чи на щастя. Проте пересічні події потрапляють на його сторінки. Все залежить від ситуації. Є час та настрій на це – запис з’являється, ні – то й читати немає чого. Навіть більше-менше серйозні записи в «по-народному» я дуже рідко сюди перепощую. А там у мене цікаві новини, статті та спостереження. Все маю намір перепостити собі сюди усе те, але ніяк руки не дійдуть. На плани продублювати хайблог в лівджьорнал я вже давно «забив» – нереально. Але починалося все навпаки – головним був саме ЖЖ, а сюди я просто копіював пости, а на коментарі навіть не відповідав та й не читав. Тепер в ЖЖ – у мене повний спокій та затиш. В деякому сенсі я шкодую, що так «запустив» ЖЖ – він більш надійний, аніж ХВ. Хайблог може вже в наступному році зникнути, як то трапилося з інфостором, на якому я зберігав безліч фоток та іншого, і яке все одним махом беззворонтньо зникло. Хоча ЖЖ з переходом у власність російській компанії «СУП» теж не викликає підозри. Найбільш надійним сегментом міг би бути блог на гулі, однак далі реєстрування і стартового посту у мене руки не дійшли. На ЖЖ і блозі «Google» мене можна знайти за ніком serzh84odarenko, десь так)

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 11

музіка : Джем ФМ  Настрій : Керуючий    

За ведение блога – выговор!


Алексей О. работает инженером в Киеве на госпредприятии. В свободное от работы время ведет электронный дневник – блог. Там он излагает свои мысли и события из жизни. В одном из постов Алексей рассуждал о том, что хотелось бы провести отпуск, который он получит впервые за последние два года, на море, ведь не видел он его более семнадцати лет. Дальше Алексей написал о том, что при зарплате, которую платят на его работе, поездка на море выходит непосильной для его кошелька. Все это было написано от настоящего имени с указанием названия предприятия. Через пару дней на работе он получил выговор за разглашение коммерческой тайны. Каким-то образом начальник отдела кадров вышел на его блог и прочитал эти записи, дальше вызвал начальника отдела, где работал Алексей, к себе и поручил провести ”воспитательные” работы со своими работниками.

Странное выходит дело: на частных фирмах коммерческой тайной является прибыль, а на госпредприятии низкие зарплаты. Не от стыда ли за такие зарплаты на своем предприятии руководство провело цензуру блога свого работника?

 


відкоркувати

музіка : Голоси киян  Настрій : Войовничий    

Велонаїзд проти велонаїздів


Вранці прокинулися о 8-й годині. Я помив голову шампунем під умивальником, а своє шалене волосся приборкав...виделкою – гребки під рукою не знайшлося і, тому мій кмітливий напівінженерський розум приладнав до цієї справи цей схожий на символ нашої неньки прилад. Вийшло файно. Ранком їхати було веселіше, хоч і вчорашня втома давала знати про себе. Їхали ми на акцію, що була спрямована на захист прав велосипедистів. Псували враження від ранкової свіжості міста купи сміття на Набережній, що одночасно позначали територію розташування глядачів вчорашнього дійства. Невже в Києві така велика кількість людей зневажає своє місто? Чи невже, як прийнято вважати, руки доклали представники 2 млн. незареєстрованих жителів столиці? Ближче до Поштової площі почали траплятися учасники акції. Вгору на Михайлівську коней довелося штовхати на собі. Спека сприяла посиленню спраги, а прорвана труба на Володимирському проїзді – її втамуванню, але до мети залишалося лише трохи. Біля пам’ятника Богдану почали збиратися велосипедисти. Хтось відпочивав, сидячи на гарячому постаменті, хтось намотував кола навколо пам’ятника, шукаючи знайомі обличчя, хтось роздавав листівки, вивантажував аудіоапаратуру, готував плакати... З’явилися представники ЗМІ: 5 каналу, ICTV, ТРК Україна тощо, почали брати інтерв’ю у учасників і організаторів акції. Правозахисник Тетяна Монтян, зокрема, використала мій велосипед у якості реквізиту для інтерв’ю ТРК Україна, що дало підстави сподіватися побачити його на ТБ. Зрештою ми потрапили на екран у більш повному обсязі, проїхавши повз об’єктив під час пробігу. Сам пробіг через певну неорганізованість розпочався із запізненням, у незапланованому напрямку і масовим порушенням правил, що викликало обурення затриманих автомобілістів. Зауваження про невисокий рівень знання ПДР велосипедистами слід визнати справедливим – під час пробігу в повному обсязі їх дотримувалися одиниці. Завершився пробіг на місці старту через 20 хв. До преси вийшли представники міліції, а потім почалося розмальовування бруківки силуетами збитих велосипедистів. З’явилася Морозиво і повідомила, що пійде десь погуляє. Дочекалася вона нас на Михайлівській площі і пригостила холодним яблучним соком, що було дуже доречно. Трохи відпочивши, ми вирішили проігнорувати ”Країну мрій” і спробувати дістатися на метро до ст. Ставутич. Спустилися на Майдан, де ми з Морозивом успішно потрапили на платформу метро. Михайла ж його конем не пустили. Зателефонував він з Поштової плоші і рушив далі на колесах. Морозиво зіпсувала собі та мені настрій і поїхала. На ст. Плоша Льва Толстого я замість змінити лінію випадково вийшов. Далі на колесах я повернувся на Майдан. Рухаючися в напрямку Співочого поля зустрів учасників фестивалю і зробив кілька кадрів. Далі сталося те, проти чого нещодавно боролися – ДТП за участю велосипедстів, одразу двох, щоправда без участі автомобілістів, в результаті якого у мого байка порвався ланцюг. Не дарма я без надії сподівався, що в зв’язку з цим пропустять у метро на ст. Арсенальна, пустили навіть без зайвих розмов. Від метро Славутич Михайло пересувався верхи на велосипеді, а я збоку. Далі швидко пройшла злива, ми попили пива і трохи поспали. Вечір закінчився тихо й без пригод.

Переглянути фото з акції.


відкоркувати

музіка : Голоси киян  Настрій : Керуючий    

Велонаїзд проти велонаїздів. Початок


20.06.2008. Основну інформацію подам трохи пізніше, а поки що пропоную вам фотозвіт з цієї акції:

hiblogger.net/photos/album/1263/

ДАЛІ БУДЕ...


відкоркувати

музіка : Голоси киян  Настрій : Керуючий    

Велосипедистів на дорогах Києва давлять як насіння


18 червня був збитий на смерть 20-річний велосипедист Олексій Башкірцев. Про це стало відомо майже одразу на теренах Інтернету. Батьки загиблого – журналісти, сам Олексій був активним блоггером. Вже за декілька годин після трагедії новина розлетілася мережею Інтернет з неймовірною швидкістю. У російськомовному сегменті ”ЖЖ” за рейтингом Яndex тема потрапила до ТОП-30. Цьому сприяла чисельна електронна журналістська братія, що стала на захист правди та проти свавілля водіїв, яких за різними причинами ”відбілюють” працівники ДАІ.

Увесь вчорашній вечір в Інтернеті ”множилися” блоги з інформацією про трагедію та відео до неї. Вже під кінець робочого дня стартувала інформкампанія про акцію щодо захисту велосипедистів від свавілля водіїв у ставленні до них (serzh84.hiblogger.net/51493.html). Організатором виступив відомий журналіст Логвіненко, що сам їздить на роботу на велосипеді від метро Берестейська до метро Дружби народів. Акція почнеться у суботу о 10:30 на Софійській площі. Далі просунеться повз управління ДАІ і близько 11:00 прибуде під будинок КМДА, де й завершиться під акомпанемент музикантів. Буде висунуто ряд вимог до влади щодо побудови велосипедних доріжок, прийняття законів щодо захисту прав велосипедистів та припинення хабарництва у сфері правосуддя, де панує не правда, а розмір гаманця. Все це буде супроводжуватися тематичним скандуванням та графічним зображенням крейдових силуетів загиблих на асфальті.
 Далі буде...
18 червня, Серж Одаренко

відкоркувати

Сайти яким я надаю перевагу


  • 15 травень 2008 at 8:40 PM

 
 
14.05.08. Пост 1. Планую чітко дотримуватися певної тематики в своєму ЖЖ задля уникнення  суміші різношарових тем. (P.S. Тепер ви можете оцінити виконання моїх планів – цей та декілька сусідніх постів розбиті на тематику, навіть якщо відбулися в один день. Тепер би ще знайти ту кнопку, що   приховати частину тексту…). Вчора увечері копирсався в нетрях глобальної мережі. Для мене вона  обмежується декількома сайтами: (читання, дописування),  (читання), Українська правда (читання, коментування), (в т. ч. й блоги інших дописувачів;  читання, дописування, коментування), (в тому числі читання   інших громадянський журналістів та дописування від себе , коментування, поки що без права на  оцінювання), ХайВей – співтовариство газети по-київськи та по-народному (в т.ч. й моя участь),  Мембрана – сайт новин науки та техніки (читання), (в т. ч. й блоги інших   дописувачів, серед яких і Грішковєц; читання, дописування, коментування), віднедавна мій аккаунт та  блог на   адреса блогу -   (в т. ч. й блоги інших дописувачів; читання, коментування, пошук інформації), сайт   erMain&tkn=1508, , (в т.ч. спілкування), інфосторе (написання, скачування-деунлод та епод ( фільми, музика, ПЗ, фото, тексти тощо), читання, інколи коментування, пошук інформації),  (скачування), (перевірка пошти, дописування), сайти порнографії (останнім часом рідше, т. як є  з ким :-)).
Можливо я не всі назвав, але це основні, вони подані не за рейтингом, а по мірі згадування.

відкоркувати

музіка : Океан Ельзи  Настрій : цікавий    

Хлам думок


Я от подумую змінити концепцію свого ЖЖ… Це по-перше. Про детальніше далі. По-друге, я веду свій ЖЖ на лівджернал , паралельно дублюю його на інфосторі з кучею зайвих – не дієвих там кнопок (через те, що беру й тупо копіюю текст з ЖЖ). На інфосторі все невідлагоджено і якось коряво. На ЖЖ не досконало, але краще. Нещодавно я зрозумів що фото посилання на ЖЖ спокійно вписуються в тіло інфосторівської сторінки – і посилання також трансформується в фото як і на ЖЖ. Все це було б добре аби не одне але… Я зареєструвався у проекті ГПК (газети по-київськи) “по-народному”. Цей проект подається як альтернатива журналістів. Типу читачам надається можливість також писатистатті й подава ти їх на судження громадськості. Проте на справді це є банальний аналог живого журналу. Тому я не довго думаючи скопіював свій черговий пост з ЖЖ і вставив його в блог типу по-народному. Там все якісно українізовано, все майже зрозуміло з першого погляду. Мені там сподобалося більше, аніж на лівджернал, проте мені шкода полишати усе напрацьоване в ЖЖ. Не стільки контакти скільки усі свої пости з серпня місяця. Та й як я буду в межах нового блогу читати й писати Грішковцу? Це вже інший сайт. Проблематично. Також мені не подобається в новому блозі те, що додаючи фото ти його просто завантажуєш і не отримуєш на нього посилання яке б можна було вставити в тіло сторінки іншого сайту. Хоча стосовно останнього я не впевнений – можливо я ще не зовсім розібрався з можливостями нового блогу. Проте ще раз підкреслю, що новий блог мені дуже сподобався, тепер я на роздоріжжі. Ще хочу сказати, що там я відчув ніби сектантський аспект. Не знаю чи то спів падіння (хоча з чим?), але одразу ж після мого реєстру й розміщення свого першого посту мені написали дві людини коменти до посту. На ЖЖ типу Лівджернал за увесь час його існування випадкових коментарів від випадкових людей я не отримував. Це я можу пояснити тим, що заради популяризаціі нового проекту журналістів ГПК закликали до залучення нових користувачів своєю підтримкою. От вони й у ненав’язливій формі займаються опікою Юзерів нового блогу. Інакше як це пояснити? Ще з нових навиків я набув знання про теги. І одразу ж відчув його користь. Не через те, що я ним скористався, а суто через співпадіння. Я хотів знайти фоти з виставки в ПінчукАртЦентр які я розмістив на лівджерналі. Це було складно так як критеріїв пошуку я не мав – лише дату, а я її не пам’тав. А теги мені допомогли б. Якби я ними користувався, то написав би: Виставка, Пінчук, арт, центр, мистецтво, бесарабка, туман, куб, мухи, теніс. Усі ці слова пов’язані у моїй свідомості з цією виставкою і я міг би ввести в пошуковик одне чи декілька зі слів і отримав би посилання на усі згадування цих слів у моєму пості, а то й у постах інших. Проте я ще пробував це робити, але зрозумів, що це можливо. А це є головним. От. Я й надалі буду писати про свої блог-здобуття якщо вони будуть. З несказаного. Еееееее….про міст кохання чи чортів міст я вже писав – кількість замків, що чіпляють на нього у майбутньому може загрожувати мосту якщо їх не знімати, адже замки металеві і під їх вагою рано чи пізно міст може… не, зрозуміло до чого я веду… Про невдачі, що загартовують, мабуть теж згадував. Це я про те, що бути справжнім чемпіоном (або просто успішною людиною) без поразок бути неможливо. Це не моя фраза, але вона мені сподобалася. Цікаву фразу про п’яний дощ вже використав у минулому пості. Не в тему, але вже дуже кортіло мені вжити це словосполучення. О! Про стільці! На минулому тижні я прочитав в ГПК в рубриці “Життя редакції” про те, що сталося з однією з журналісток – вона розхитувалася на стільці, а потім не розрахувавши кут нахилу назад, центр ваги та рівновагу впала. Вся редакція довго сміялася. І от я не змусив випадок довго чекати. Нахилившися від ліні вставати прямо зі стільця щось дістаючи там я також не розрахувавши вищезазначені фактори впав разом зі стільцем. На відміну від журналістки, у якої від падіння лише побігла буква по екрану компу яку чимось затисло та повисла у повітрі миша, що полетіла слідом за нею, у мене від падіння ногою в моєму фірмовому ботинку вщент розтрощило сідіром. Боти в мене на кшталт Гріндерсів чи то стілів, Мартінсів – міцні й з металевою пластинкою в носку, яка витримає близько пів тони. Німецькі, якісні – вже шостий рік, мабуть ношу. Вже не модні, не симпатичні, зате цілісінькі й надійні. І нічого та пластина на морозі не нахолоджує внутрішній простір ботинку про що було написано в газеті. Ніякого тобі мікроклімату. Проте вони осінні і перфировані і взимку холодно в них лише від цього. Так от, я під час падіння одним з ботів здійснив цілу комбінацію дій (навіть не уявляю як це я встиг:-) – “натиснув” (чит. “шандарахнув” ботом по кнопці сідірому від чого той відкрився після чого я в польоті бахнув по ньому – зламався. Ледве закрив його. Чомусь на відміну редакції, що дружньо посміялася над падінням вищезгаданої журналістки мій відділ не сміявся. Шкода, сміх – джерело здоров’я. Розмірковуючи над своїм паддіням я згадав про падіння журналіскти про яке я прочитав перед цим, а за тим згадав і про п’єсу Грішковца “По По” за учисти самого Гришковца та А. Цекало. Ця п’єса базується на розповідях (хотів написати щсь на кшталт “основывается на рассказиках”, Але не зміг знайти відповідні слова в укр. мові. Зокрема, не знаю як сказати слово “розповідь” у зменшеному (уменьшительном) вигляді. Як по вашому? Розповідка(дочка)?:-)))), Едгара По. П”єса про смерть, але Женя подає це в такій інтерпретації, що сміх не полишає глядача ні на хвилину. Так ось, там був епізод, коли Цекало в ролі хлопчика розповідав про те що дуже полюбляє розхитуватися на стільці, але не просто так розхитуватися, а розхитуватися поставивши стілець спинкою до кутка підвіконня на який, у разі падіння наткнеться затилок голови. Так йому, чи бачите, не цікаво! От і я хотів порадити тій журналістці, що написала: “Может еще раз упасть дабы повеселить редакцию?...” аби вона окрім веселощів відчула ще б і екстрім вищезгаданим чином. Цікава річ думки, їх алгоритми. Буває з з однієї теми думок плавно і логічно переходиш до зовсім протилежної, на перший погляд нічим не пов’язаної з попередньою, теми. Ось. Ще в мене в думках ширяє зацікавленя одним явищем – чому абсолютна більшість дівчат захоплюється чаями? Я не розумі. До того ж вони не п’ють чай з цукром і надають перевагу трав’яним чи якимось незвичайним. Я декілька місяців тому вирішив провести слідчий експеримент ні цьому поприщі. Почав пити зелені чаї, різні. Ба, баз цукру! Все як і слід у їх розумінні. Результати були дивними. Я не знаю чи чайна еволюція у дівчат схожа на мою чи ні, але моя була такою. Спочатку я під час пиття таких чаїв відчував відразу. Закусував печивов чи ще чимось іншим немов ту горілку. Гидота рідкісна. Через деякий час відраза минула. Я пив такий чай немов просто кип’ячену воду. Не дуже приємно, але терпимо. Чорні чаї я пив з цукром. Ще через деякий час я не відчуваючи якийсь особливий смак зеленого чаю без цукру вже не міг пити його з цукром – відраза ще більша аніж було колись без нього. В решті-решт закінчилося це тим, що я почав відчувати приємний смак від зелених та трав’яних чаїв. Особливо мені подобається ромашковий. Просто зелений теж нічого, але ромашковий мені особливо подобається хоча і свої смаком дещо нагадує ванночку яку мені батько готував у дитинстві для купання. Воду, що набирав у дитячу ванночку він заварював ромашкою. От цей аромат майже ідентичний відчувається мені під час купання. Але ж я тоді і подумати не міг, що ту воду, в якій я купався можна називати чаєм, нехай і трав’яним. Ба, навіть пити. Отаке життя. Купався я декілька років у таких ваннах, але особливо відмінною шкірою я не вирізняюся. Сидів з батьками в кімнаті тільки-но, типу спілкувався, що буває рідко. Батько згадав історію. Бабця колись казала: – оце запросила колія, а він завжди такий брудний, руки немиті, бруд під нігтями. Прийшов вже до двору. Інструменту з собою не взяв і чим він думає колоти?... – вилкою, - вигукує колій з сусідньої кімнати. Виявилося, що він сидів у цей час у сусідній кімнаті й усе чув. Це так до слова. Я вирішив переглянути формат свого ЖЖ. Не описувати події дня, а просто у формі переказу писати що у мене твориться у голові. Сьогоднішній пост ніби вийшов у цьому плані. З нього ніхто не дізнається як пройшов мій день. Народилася ще одна цікава, як на мене, думка, однак, викладу її завтра. П.С. Прошла уже ночь рекламожерив…уже шесть лет обираюсь и все никак… А цих монстрів будуть будувати на Печерську - Завжди ваш, Серж.

відкоркувати
ОБОЗ.ua