Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Життя наче сон


Дуже вже мені подобається. Приємного настрою! Адіас!

Жизнь в 100 словах

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 31

Раскрываю Великие тайны


Как-то уж больно далеко все это зашло. Изначально я писал подобные посты без оглядки – мне было плевать, что подумают блоггеры – незнакомые мне в жизни люди. Также мне было все равно, что подумают на работе. Люди там просто отличные! Очень хорошие – я таких еще не встречал – прям как в старые добрые советские времена. Без иронии, ведь в Советском Союзе общество было куда более человечным, нежели сейчас. Я хоть и застал ту страну всего лишь краешком своего детства, но все же помню. И это не следствие искажения памяти под призмой детских воспоминаний. На самом деле люди тогда были лучше, нежели сейчас. Простые люди. И вот эти люди остались такими же. Будто машина времени или аппарат его остановки внесли свои коррективы. И вот эти отличные люди, на мнение которых мне не плевать, никогда бы не стали читать мой личный дневник. А плевать мне на руководство, которое, как оказалось способно мониторить интимные записи подчиненных. Мне все равно, что они тут прочтут и подумают. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 32

Возвращаюсь восвояси


Предупреждаю - здесь читать нечего. Пост исключительно личный. Но мне не жалко чтобы его прочитал кто-либо другой. Просто вам это не понравится.

Ну вот, я, как и прежде начал выкладывать поток мыслей. Или же просто бессвязную несуразицу. Вот так и сижу, пишу все, что приходит в голову на момент нажатия клавиш. Пишу, не зная даже следующего слова.

Вот вы только что прочитали предыдущее предложение и даже не представляете, что, набирая его, я еще не знал, каким будет это. Как и последующее) Вот так.
А еще я сегодня взял на работу борщ. Интересно, что о «тормозках» думают те, кто на работе обедает исключительно бизнес-ланчами или же в каком-то кафе. Читать дальше...

відкоркувати | Теревень 4

Просто жить, жить просто


Об этом можно рассуждать очень много и долго. Но на это у меня нет времени. К сожалению. Я люблю думать. Нет, не только в том смысле, что решать какие-то рабочие моменты или жизненные планы. Я люблю просто думать. Думать ни о чем, думать о чем-то, думать о том, о чем же я думаю. Просто думать. Размышлять, можно сказать. Сидеть и размышлять о чем-то. Не усложняя ничего. Я не боюсь сложностей, я их просто не люблю. Я сторонник простоты во всем. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 21

Про настрій


Можливо це феномен, але у мене завжди гарний настрій. Навіть тоді, коли по мені цього не скажеш. І мені складно удавати смуток, коли хтось встав не з тієї ноги, а залишатися веселим, коли комусь погано – тотожно ідіотству.

Я не приймаю гормони, антидепресанти, алкоголь чи наркотики. Нічим себе не стимулюю. Усе природно. Це не є ейфорією, ейфорія приходить на хвилини, коли ти на фізичному рівні відчуваєш щастя. А завжди щасливою людиною, як відомо, може бути лише божевільний. Просто я у всьому вбачаю позитив. Так, у мене безліч «чорнухі» на блозі, де я висвітлюю низькі зарплати, якісь невдачі, проблеми, але то виключно фактаж життя – не аналог мого настрою. Наїхав відділ кадрів за пости, де я згадував про роботу? Мені загрожує звільнення? І що? Я напишу лише соціальну замітку-обурення – як задоволення власного прагнення до справедливості, але ж сам залишуся у гарному розположенні духу. Я не буду в глибокій депресії у разі звільнення. Адже треба бути дурнем аби засмучуватися з приводу втрати найменш оплачуваної роботи в Україні. Звісно, від цього у мене виникнуть фінансові проблеми, але ж не вічно вони триватимуть. Та й в черговий раз я зможу «пожурити» мажорів з топ-керівництва, які розчерком пера вершать долі простих громадян. Який-небудь царьок оптимізує працівника одним своїм підписом, а потім вночі спатиме і не здогадуватиметься, що у той час як він бачить солодкі сни, у звільненого у животі з голоду булькає. Дасть Бог, то й царьку не спатиметься – зло повертається злом.
Втім мені щиро шкода людей, що відчувають смуток з приводу різних життєвих перепетій. З кожного приводу засмучуватися – не жити. Життя така річ, що на кожному кроці подає приводи для смутку. Просто не варто на них вестися. От і все.
Бажаю всім гарного настрою. З вам був Сєрж Милославський, усього вам хорошого, Адіас, бувайте!

відкоркувати | Теревень 31

Запит


У поштовій скринці (горщику, купленому для пересадки квітів) знайшов отакий лист:


відкоркувати | Теревень 6

Пост навздогін


Усе рідше роблю записи у свій блог. Є справи важливіші, а раніше писав ледве не щодня (це ще в ті часи, коли я мешкав на ЖЖ). Пост хоч і навздогін, але усього невикладеного тут не висвітлю. Що нового? Працюю як і працював. Сумно. Вдома на кухні повним ходом йде ремонт. Вчора після роботи зайшов в "Метро", де купив протигрибкову грунтовку, але як потім виявилося - не ту, що треба.  40 грн. на вітер. Дійшовши до своєї фортеці знову запрягся до роботи - переніс холодильника та інший хлам з кухні - звільнив простір для укладання кахлю. Під час написання цих рядків, певно, робота вдома кипить. 8 баксів за кв. метр - божевільні гроші. Ось що означає батьки пенсіонери. Я б таке собі навряд чи дозволив. Опісля цих клопотливих справ змив з себе увесь бруд, але потім знову замарався - довелося знімати ще й лінолеум з долівки кухні. Пізніше прийшла Шапка. Зустрів її радісно - дуже бо скучив, але вона прийшля без настрою. Це передалося, на жаль, і мені. Ще більшого гніву надавав той факт, що батько розмовляв по телфону так, що вуха закладало - от я і зірвався - закричав на всю хату аби випустити пару. Після цього усе стало ще гірше - Шапка на мене образилася. Коротше кажучи, погана я людина - не може вона зі мною ужитися - я не вмію приділяти коханій тієї уваги, на яку вона заслуговує. А вона заслуговує усього найкращого.

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 1

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

Пост для себе. надолуження за тиждень: 1) прогулянки, 2) перебування у редакції, 3) справи домашні, 4) ice cream


Вчора (на час написання) домовився зустрітися з Капелюшкою. Після закінчення своєї роботи я поїхав на контрактову, там прогулявся хвилин з двадцять насолоджуючися місцевим колоритом. А ще у метро я зустрів мегацікаву картину, проте сфотографувати не встиг:-( – типово бомжуватого вигляду чоловягу, у брудному замухриженому кожусі виходив з вагону електропоїзду метрополітену. В останню мить я помітив на його голові науково шапочку – конфедератка, з кісточкою закладеною по лівий бік. Вигляд у шапочки був убогим, проте додавав йому контрастую чого колориту – бомж в науковій шапочці магістра – БОМБА! Шкода, що не встиг зафіксувати на фотик. Також окремо написав про це пост.

 

Сів на 219 маршрутку і поїхав на вул. Фрунзе. Капелюшка на час мого прибуття була дуже зайнята і глибоко занурена в проблему своєї статті до рубрики Людина дня. Проблема полягала в тім, що стаття вже була готовою, до часу здачі номеру в друк залишалися лічені хвилини, а героїня статті відмовлялася надати своє фото. Писати про нову людину вже не було часу, тож пішли в ва-банк – Шапка знайшла у однокласниках людину по всім прикметам схожу на героїню замітки і розмістила її в свій текст. На сьогоднішній день проблема а ні з боку людини, про яку було написано матеріал, а ні з боку можливої власниці фото не виникала. Або ніхто з них написаного не бачив, або фото зійшлося з дійсністю і все булу узгоджено заочно. Посидівши в редакції з годину я побачив багацько знайомих мені облич – до цього я їх бачив лише в газеті, проте тепер побачив і у житті. Зустрів також старого знайомого – Манчука Андрія:-) Він як завжди був дуже заклопотаним.

Читать дальше...

 


відкоркувати | Теревень 1

музіка : тиша  Настрій : Керуючий    

Заболел. Приходиться думать


Возможно это какая-то сезонная простуда, но чувствую я себя препаршиво. Буквально несколько часов назад почуял недомогание. Возможно, это кратковременно и завтра поутру я буду себя чувствовать нормально, но пока что голова гудит, в теле слабость, горло болит. Возможно это от того что я так жадно пил холодный апельсиновый сок. Не хотелось бы остаток отпуска проваляться в постели. Ничего пока что не остается делать кроме как просматривать закачанные фильмы. Последним посмотрел худфильм "Новая земля". Даже если вы этот фильм назовете плохим, то все равно должны посмотреть. Смотрю, пью чай с печеньем. Один дома. Так вот оно как в старости - даже некому стакан воды подать... Одиноко. Допиваю также уже согретый сок Рич. Единственно обожаемый мною. Остальные с мякотью не переношу, в них она меленая, а тут ребленая. Вкуснотища... Если завтра выздоровею, то пойду на Андреевский, а затем к Лесе в гости. Это радует, она отменно готовит. А беседовать с ней очень занимательно. Да и дома у нее очень приятно находиться. Всегда после гостин у нее представляю как буду обставлять свою квартиру, какой сделаю ремонт, как у меня будет налажен быт, какие традиции будут в моем мире и с кем я их буду синтезировать. Ведь в семье оно как? Выбирается лучше из двух привычек, укладов жизни, смешивается и выходит нечто новое. Бывает думается, мол, многое в жизни пережил, в том числе и основные этапы: садик, школу, универ, работа... Но ведь это лишь ее малая часть - впереди целая жизнь (я так надеюсь). И я нахожу в ней массу всего интересного. По крайней мере у меня впереди еще предстоит строительство семьи, рождение детей, их воспитание. Обычное дело скажете? Да, но ведь неведаное для меня. Вы ведь в детстве небось когда-то гордились тем, что вынесли мусорное ведро самостоятельно, обычное дело, а для вас новое. Так во всем. А работа - это фон для всего. Если она лишь для денег, то это несчастье. Нужно стремиться к тому чтобы она приносила удовольствие, ведь она в нашей жизни занимает почти половину (!). Вы только вдумайтесь! И вы эту половину просиживаете испытывая дискомфорт? Жизнь - это масса возможностей. Нужно их искать. Что я и намерен делать. Эти поиски не всегда успешны, иногда сложны, но кто ищет - тот найдет. И еще: в конце с ищущим останутся лучшие. Мусор отойдет сам.

Ну да ладно, заварил кашу из ничего. Буду заканчивать, а то еще чего доброго подумаете, что у меня белая горячка....


відкоркувати | Теревень 56

музіка : Джем ФМ  Настрій : Керуючий    

Я и эгоизм в потребительском обществе


Было на сегодня несколько планов. Ради наиболее приоритетного я отменил все остальные. Затем человек, который на первом месте приоритетности, просто так отменил намеченое и вышло, что я просто-напросто потерял день. Странные люди. Хотя, эти их проблемы.

А еще сегодня свершилось НЕЧТО! Я еще год назад поставил себе за цель стать отъявленным эгоистом. И вот случилось: что-то где-то заклинило в моей голове и я им стал... Это меня радует. Теперь я как раньше. Моя жизнь вошла в русло лета-2007. В этом есть свои плюсы и минусы. Но главное что на этом этапе я новый. Так что на выходе результаты не смогут повториться. Мой разум свободен, я волен от грусти и огорченья:-) Теперь даже то, что по идее может испортить мне настроение, не станет детонатором для этого. Я живу в потребительском обществе и нужно ко всему так же потребительски относиться. Я долго этому учился и вот как часто это случается - пришло внезапно, как тогда, когда я учился кататься на коньках. Пробуешь-пробуешь - ничего не выходит, а потом в миг раз и вышло!


відкоркувати | Теревень 14

музіка : Джем FM  Настрій : Творчий    

Надолуження


Останнім часом забавлявся в народного репортера. Спочатку нічогісінько не виходило, але з часом мені аж самому сподобалися мої успіхи, а потім знову - глухар. І що саме несправедливе це те, що коли пишеш якусь нісенітницю, то то є форматом спільноти по-народному, а як напишеш щось дійсно варте уваги, то редактор одразу те видаляє мотивуючи, що це не актуально і взагалі фігня рідкісна. Тож погрався-погрався й досить. Можу я чи не можу, але моя мрія - журналістика, а в по-народному там нею й не пахне. Там текст третьорядний, головне - фото. Хоч інколи й пишуть без підтвердження фотографією, але такий брєд... Тож, настав захід мене як народного репортера. Тільки-но зійшов і вже зайшов.

Стільки усього цікавого у своєму житті не висвітлив в своєму блозі через те, що приорітетним була спільнота по-народному. Що ж, будемо надолужувати.

А ще раджу почитати запис Дмитра Дубілета


відкоркувати | Теревень 15

музіка : Наталка, що співає  Настрій : поетичний    

Пост 2. Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-)


Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-) (Це я в дитинстві:-) Чомусь в цьому блозі вірші йдуть одним рідком впідряд, тому пропоную переглянути сьогоднішній мій пост тут - http://serzh84odarenko.livejournal.com/53508.html Як і обіцяв, подаю до вашого розсуду свої інженерні вірші. Інженерні не за тематикою, а за якістю. Щоб не таке вже жахливе враження складалося, коли будете читати, згадуйте – їх написав інженер. Можливо і є талановиті інженери в написанні віршів, але я не з них. Запитаєте навіщо ж я їх тоді написав? Лише тому, що мені так захотілося. Хіба не недостатній привід? Розумію, у житті слід займатися лише тим, що вам до снаги, де ви будете найкращим. Але я до цього завжди додаю й те, що слід робити лише (бажано) те, що хочеш. І не варто собі у цьому відмовляти лише тому, що ви цього не вмієте. Адже багацько людей ганяє на лижах, але при цьому вони не є професіональними лижниками – їм це подобається і вони хочуть цього і роблять це, попри падіння. Тож, вірш перший. Дорога життя. Тут попри жахливість самого віршу прихований глибокий (чи ні?) зміст. Коротше кажучи, написав я його у ванній кімнаті у рік мого закінчення школи. І навіть ті слова, що, здається, вставлені до тексту лише для рими мають своє значення (орфографію й граматику 2001 року збережено). Дорога життя Дитинство гине у роках неначе сонце в полонині Іде воно – все далі, далі, не видно навіть спини. Попереду – невидима канва, що в’ється різними шляхами Крізь темряву забутих снів біжить вона все далі. Не бійся прірви – глянь у вічі, Там око темряви палким невидимим вогнем Вдивляється у вічі двічі, по разу в кожне – без проблем Ти глянь і більше не дивися, запам’ятай той погляд на роки, То погляд страху, муки і огиди, не бійся ти його поки! Не бійся ти і бурі в небі, що крутить хмарами у такт, Із громом скісний дощ прокапа і блискавка закінчить акт; Розріже небо навпіл миттю, освітить небокрай, І створить ясний день безстиддя, в нічний безвадний край. І будеш йти прямою звідти, ізвідки вітер не дуне, На зустріч сонцю, барвоцвіттю, звідкіль свободой тхне. Ти там зустрінеш перепони, що прагнуть волю заярмить Не будь пасивним – дій без згоди І вивільни себе на мить На мить, що тягнеться віками, яка ніколи не згаса Бери життя лише руками і бедеш вільний як краса. Краса ніколи не згасає, вона в душі продовжує жевріть, Як та пустеля, що краси не має, красу в душі араб зберіг. 7 червня 2001 р. Сєрж Одаренко. Умови написання наступного “віршу” я не пам’ятаю. Але пам’ятаю випадок, що трапився з ним. Моїй молодшій сестрі у школі задали додому написати твір на якусь любовну тематику, от я і подарував їй свій вірш. Як для учениці сьомого класу вчителька оцінила його на відмінно. Пізніше вже моя вчителька з зарубіжної літератури влаштовувала літературний вечір. От я і викликався зі своїм віршем взяти участь. Проте потім, як виявилося, на цьому вечорі мали бути присутні майже всі вчителі і я потрапив у незручне становище – раптом вчителька малої теж буде там?! Тому, коли я розповідав цей вірш на літ вечорі, то розповів про те, що сестра його подала як свій на уроці укр. літ-ри. І що мені тепер дуже не зручно (у разі присутності її вчительки), але на щастя її, здається не було. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік. P.S. У виконанні вчительки, коли вона муштрувала мене перед літ вечором, вірш звучав як професійний і мені на мить здавалося, що це не я його написав. Наступний вірш я написав після краху свого першого кохання. Її звали Єка (похідний диференціал від рос. варіанту імені Катерина). Вона була старше за мене на два роки, навчалася в НАУ на маркетолога, була старостою групи. Достовірно я не знаю, але основною причиною того, що в мене з нею не склалося, було те, що на той час я був замалим для неї. Я тоді ще не був готовий для серйозних, ба навіть “близькошлюбних “відносин. Можливо познайомся я з нею в своєму теперішньому віці, все склалося б інакше. Але… Ніяких можливо! Тепер певно вона дружина і мати великого сімейства. Ці стосунки дуже вплинули на моє і не лише життя. Я ще за часів зустрічей з нею почав цікавитися маркетингом – мені не подобалося що моя дівчина у чомусь обізнаніша за мене. Вона так само – почала цікавитися автомобілями – моя спеціалізація. Можливо це комплексне, але так було. Після того як наші з нею стосунки порвалися я довго марив нею і цікавився усім, що хоч якось було пов’язане з нею. Зокрема маркетингом. Так і вийшло, що за часів свого студентства я почав працювати у рекламному відділі одного ( :-) ) з видавництв. Пропрацював я так рік. Потім все ж пішов працювати за спеціальністю, але мою естафету перейняла сестра. Я її зацікавив маркетингом і зокрема самим НАУ. За моїми коректними і не наполегливими порадами мала вступила до НАУ на маркетинг (саме там, де у свій час навчалася Єка). От і виходить, що мої з нею стосунки радикально вплинули на життя іншої людини. А ось вірш про мої з нею стосунки (дещо депресивний). *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. *** Теги: вірш, вірші, поетика, поет, творчість, Серж, любов, кохання, дорога, життя, девушка, мечта. Настрій: поетичний P.S. А щоб не було так прісно і слАЩаво - А це пісня моєї подруги Наталки. Доречі, вона зараз шукає авторів пісень - вона серйозно займається музикою, тому хто хоче увіковічнити свою пісню - прошу відгукнутися, усе дуже професійно, не дитячі забавки. А ось, власне А ось, власне і сама Наталка:

відкоркувати
ОБОЗ.ua