Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Раскрываю Великие тайны


Как-то уж больно далеко все это зашло. Изначально я писал подобные посты без оглядки – мне было плевать, что подумают блоггеры – незнакомые мне в жизни люди. Также мне было все равно, что подумают на работе. Люди там просто отличные! Очень хорошие – я таких еще не встречал – прям как в старые добрые советские времена. Без иронии, ведь в Советском Союзе общество было куда более человечным, нежели сейчас. Я хоть и застал ту страну всего лишь краешком своего детства, но все же помню. И это не следствие искажения памяти под призмой детских воспоминаний. На самом деле люди тогда были лучше, нежели сейчас. Простые люди. И вот эти люди остались такими же. Будто машина времени или аппарат его остановки внесли свои коррективы. И вот эти отличные люди, на мнение которых мне не плевать, никогда бы не стали читать мой личный дневник. А плевать мне на руководство, которое, как оказалось способно мониторить интимные записи подчиненных. Мне все равно, что они тут прочтут и подумают. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 32

Свадьба безработных


Шапку уволили с газеты еще в начале кризиса – осенью. Мол, студентов долой в первую очередь. Это вопреки тому, что она даст фору любому журналисту с 20-тилетним стажем. С декабря она работает на «пятом». Как сказать работает? Числится. Получает 1000 грн. в месяц. Сидит а-ля на гонорарах. Пашет за троих, но пока не котируется. Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 28

Не могу жить дома, нужно бросать ради этого работу, но куда идти вместо?


Мне 25 лет, а родители по-прежнему указывают мне как жить. Когда банально отдохну – делают все, чтобы я чувствовал свою вину за это. Еду во Львов? Но как же? Ведь на эти деньги можно было бы купить хлеба, масла, сахара. И ничего что в молодости мама понаотдыхалась по заграницам типа Латвии и прочих «дружественных»– тогда время было другое. Мне же и во Львов не положено – не имею морального права при такой получке.

Моя личная жизнь меня нисколечко, оказывается, не касается. Не мне ведь женится – маме. Тетка в селе начала городить чушь. И это притом, что ее дочь аморальна – живет с женатым человеком, у которого есть ребенок! Как при такой ситуации сестра мамы решается указывать другому как жить?! К тому же дочь эта живет в квартире, которую моя мама подарила ей при живых безхатных родных детях. Раньше там жил дядя, который погиб. Еще при жизни тетя мешала устроить ему личную жизнь – ведь тогда квартира ей не достанется, когда даже не станет дяди, будет его жена. Так и прожил он далеко за 40 холостым. Затем погиб. Я без доказательств хочу предположить, что его отравили – квартира на кону! Теперь, когда дяди не стало, там живет та самая дочь с мужиком, который женат и имеет ребенка. Вот такие пироги.

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 199

Каша


У той час, коли мешканці сіл або вже владнали свої справи або відклали їх на потім, кияни тільки-но збираються їхати до себе на дачу, в село – саджати картоплю. І травневі свята та вихідні-сателіти – слушна нагода для цього. Коли мешканці столиці покидають своє місто, його у ще більшому об’ємі наповнюють гості. От і виходить, що святкові заходи з приводу свят частіше за все організовуються не для киян, а для гостей столиці. Та сама ситуація з Днем Незалежності – кияни копають картоплю, приїжджі – святкують. Я не кажу, що це погано, просто констатую факт. Щодо вихідних можна теж з упевненістю заявити, що центральна площа та вулиця – осередок гостей столиці. Мешканці Києва там рідкість. Я ні в якому разі не противник напливу гостей до свого міста, також не проти аби ці гості за бажання селилися в моєму місті назавжди і теж ставали власниками мого міста, їх міста. Втім, слід визнати, кияни у Києві виступають більше у ролі гостей. Ситуація виявляється протилежна. Така доля мегаполісу – бути осередком мрій та амбіцій людей з усієї країни. Я погано ставлюся до людей, які кажуть «понаїхали». Впевнений і знаю, що виродків достатньо і серед киян і серед гостей. Серед приїжджих знаю безліч хороших людей, які лише прикрасять та поліпшать моє місто. Мене засмучує лише єдине – фінансовий бік цього питання. Але перед тим як пояснити, що я маю на увазі, зазначу – це лише моя особиста проблема і я сам собі лікар у цьому питанні. А справа ось у чому. Приїжджі помешкання не мають, а значить їм доводиться знімати квартиру. Аби бути спроможним заплатити за це та за більше-менше пристойне харчування та одяг, слід заробляти як мінімум 700 баксів. Значить усі приїжджі працюють на роботах з такими велетенськими зарплатнями. Можна було б сказати, що вони забирають робочі місця киян, але буде не вірно – мені теж ніхто не заважає влаштуватися на роботу з такою великою зарплатнею. На власному прикладі можу сказати, що справжні мешканці столиці рідко коли отримують більше двох тисяч гривень. Різниця суттєва, правда? 2000 грн. киян і близько шести тисяч грн. приїжджих. Поспішу вилаяти себе сам, доки це не зробили інші. Розумію – рахувати чужі гроші негарно. Але оправдаюся тим, що це мій особистий щоденник і пишу я виключно для себе. Пишу як курка лапою, ніколи блогзаписи не перечитую – лише поспішно викладаю свої думки, тому мої життєві записи часто бувають такими хаотичними, з безліччю помилок та очепяток. Задля того аби дізнатися про мої справжні можливості слід відвідати сайт «газети по-київськи», розділ «по-народному», де я висвітлюю столичні новини та викладаю свої статті. Га сьогоднішній день я лідирую серед топ-авторів з великим відривом. Також я найактивніший новинар проекту :-) За останні два тижні на сайті ледве не кожна друга новина – моя. І це серед декількох сот учасників. Але скажу, що у найближчій час збираюся зменшити цей запал – редакція не оцінила належним чином мої наробітки і нахабно користується моєю працею. Щодо якості зазначу – аби мої новини були б не форматними – їх би не постили. Просто проект не до кінця продуманий. Я щоденно пишу новини, а хтось напише раз на тиждень і отримає гроші шляхом накрутки голосів. Мені ж цим займатися ніколи.Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 11

Робочий день.


  • 28 травень 2008 at 11:23 PM

 
Сьогоднішній день нічим особливо не ознаменувався. Пів дня просто просидів готуючи звіти, пообідав шпикачками (штрихачками на нашенський манер:)), сходив у лабораторію відібрав автомобіль ПАЗ. Підготував акт відбору. Потім поїхав на таможню, що на столичному шосе, на відбір шин. Замовник був молодий хлопець. Було не нудно їхати, лишень засмучували лише деякі його коменти та питання. Зокрема він запитував про зарплатню в інституті. Я ледве відбрехався – такий я хороший, що не захотів принижувати наш інститут з його зарплатнями. Та й замовнику не бажано знати таку інформацію. Не буду ж я людині, що заробляє на місяць тисячі доларів, купує машину за десятки тисяч баксів, отримує сертифікат за який платить стільки, скільки мені пів року працювати, казати, що я отримую… кхе. Не скажу скільки. Не буду топтати в лайно інститут і в лівджьорналі. Єдиний аргумент інституту на такі зарплатні такий – НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ – валі куди хочеш. Якщо така ситуація й залишиться, то буду валити. А що залишається робити? Я хочу їсти, а інколи навіть трішки вдягатися. А ще я люблю пиво з чіпсами. А ще уявляєте, колись буду дітей заводити!!!!!!!! А як я їх можу завести, якщо я себе не можу прогодувати?! На таможні швиденько відібрав шини, пофоркав і поїхали назад. Ще й на роботу встиг і попрацювати навіть. Сьогоднішній вечір присвячу встановленню фото шопа, ейсидиси, закачці фоток в інет.

відкоркувати
ОБОЗ.ua