Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Евгений Гришковец - Рубашка (продолжение) часть II



відкоркувати

Євгєній Грішковєц - "Сорочка". Частина I



відкоркувати

Нет денег в бюджете? Книги виноваты!


Рубрика: Столица // 19 ноября '09 в 01:53

Последний в Днепровском районе книжный магазин выставляют на продажу

В ближайшем будущем на месте «Книгарні №52», расположенной на первом этаже дома по ул. Гагарина, 13, может открыться очередной бутик или кафе. Недосчитавшись в бюджете денег, чиновники решили закрыть финансовую дыру за счет продажи с аукциона помещения «Книгарні» – так считает директор магазина Елена Шестакова.

Читать дальше...


відкоркувати

музіка : з фільмів  Настрій : Творчий    

Евгений Валерьевич Гришковец. Прошу любить и жаловать:-) Или... ненавидеть


Евгений Гришковец: рассказы, книги, музыка, фотографии, видео  -  Serzh84

 

Евгений Гришковец: Биография
Кто он, Евгений Гришковец?
Это Драматург и Актер – за рекордно короткий срок (ок. 4-х лет) Евгений Гришковец превратился из провинциального режиссера во всеобщего любимца, заласканного прессой, публикой и жюри самых престижных премий. Лауреат "Антибукера", "Триумфа", "Золотой маски", причем в различных номинациях - как драматург, актер и режиссер.

Если вам не знакомо его творчество - бросте взгляд на его пьесы. Ведь разве интересно знать о судьбе человека, который вам неинтересен? :)

Читали, видели, слышали?

Вот что он сам говорит о себе:

«Я родился в 1967 году у студентов второго курса в Кемерове. Они не подкидывали меня бабушкам, всюду брали с собой, даже когда уехали учиться в аспирантуру. Это была семья, и в этом было ее основное благополучие. Я надеюсь, что жизнь распорядится так, что однажды я буду помогать родителям. Их зовут Валера и Соня.

Учился в Кемеровском университете, поступил на филологический факультет в 1984 году, окончил его в 1994-м. Сначала меня с третьего курса призвали в армию. Три года в морфлоте.

Поначалу казалось, что служил зря, теперь я играю спектакль "Как я съел собаку", где рассказываю о своей службе. Этот спектакль очень многое определил в моей жизни, выходит - служил не зря.

После дембеля немного поучился и решил уехать из страны. Тогда было сильное ощущение, что мы здесь понапрасну теряем время, была сильная иллюзия насчет западного образа жизни, казалось, что где-то нас с нашими идеями ждут - не дождутся. Я провернул лихую комбинацию - дождался объединения ГДР и ФРГ, приехал по приглашению в ГДР и под шумок махнул в Кельн. Там в Красном Кресте рассказал, какой я жутко угнетенный, какой в Сибири кошмарный антисемитизм. Поверили, послали в фабрику-столовую мыть посуду и жить в общежитии. Мне хватило трех дней, чтобы антисемитизм в Сибири значительно уменьшился.

Вернулся, в 1990 году организовал театр "Ложа", а заодно как-то мимоходом окончил филфак. Вплоть до 1998 года мы делали по спектаклю в год, иногда получалось даже два, выступали на фестивалях самодеятельных театров, ездили за границу.

В 1998 году я твердо решил уехать из Кемерова: я видел, что наш театр умирает, времени им заниматься у меня не стало, мне нужно было загнать себя в условия, в которых я либо продолжил бы театральную деятельность, либо начал бы заниматься чем-то иным. В результате возник спектакль "Как я съел собаку", который впервые я показал для семнадцати зрителей в курилке у буфета в Театре Российской армии в ноябре 1998 года. Этот показ стал поворотным в моей жизни.»

А тут вы сможете посмотреть Гришковца пьессы и импровизклипы он-лайн (если ваша скорость позволит это сделать:-)
 

Всем настоятельно рекомендую прочитать его рассказ:

Евгений Гришковец - Рубашка


відкоркувати | Теревень 10

Настрій : Творчий    

Евгений Гришковец - Рубашка



відкоркувати | Теревень 5

музіка : Голоси киян  Настрій : Керуючий    

22.06.08. Країна мрій, день другий


 
 
В ніч з суботи на неділю я ледве заснув під ранок – неймовірно болів, здається, шлунок. Такого ще в мене ніколи не було. Гастирит, мабуть. Вранці прокинулися пізніше, аніж в суботу – в районі дев’ятої години. Покачалися-повалялися, подивилися телевізор, зажарили яєчню, з’їли її з учорашньою гречкою, допили пиво, відкоркували вино, видудлили й його. Вино дійсно, витончене з неймовірно вивіреним смаком. Справжнє, якісне вино. Проте, гидотне, як для нас. Мутили каву – в чашку кидали листя індійського чаю, туди дві ложки кави Чорна карта і все це заварювали. Виходило щось дивне. Але їстівне. Ранок видався гарним. Поприбирали трішки й вирушили до Країни мрій. Спочатку заїхали до Міхи додому. Ліфтами розминулися з його родаками, що тільки їхали на дачу. Вдома попили соку, трохи про щось погомоніли, Міха залишив ноута й пішли геть. Дійшовши до Фестивалю я наткнувся на продаж вишиванок. Дізнався ціну, дорого, але я так сильно загорівся її придбати, що підбив Михайла піти спочатку до банкомату за грішми, а лише потім погуляти країною. Проте, ми трішки заглянули до неї. З самого початку біля відомого зеленого горбунка стояли брати Капранові й продавали свої книжки. У твердій обкладинці книга Розмір має значення коштувала 20 грн. Я придбав, мені вони її підписали, а також я поруч з ними сфотографувався. Потім сходили за грішми, а коли повернулися, то я купив омріяну вишиванку! Дуже дорого – 285 грн., проте я не жалкую, аби шукав дешевше, то міг би взагалі нічого не купити. Я себе знаю.
Далі прогулялися фестивалем і в пошуках дешевого пива пішли далі. На виході нас окликнули транспортний? Ми було спочатку не відгукнулися, але потім все ж таки озирнулися. Поруч з музикантами сидів парубок. Ми підійшли, привіталися. Виявилося, що він з нашого потоку. Зараз займається шоу бізнесом, в тому числі є спів-організатором Країни мрій. Ми йому трохи розповіли й про себе і пішли далі. Одразу на виході знайшли пиво за пять гривень 0,5 Славутича, там і впали за столик. Поволі смакували. Через доріжку від нас побачили знову Капранових, що передислокувалися. Довгенько торгували, а потім знову кудись зникли. Коли допили, то рушили в бік до Арсенальної. Під Брамою побачили ще кілька невідомих мені письменниць, що читали свої книги для лінивих читачів. Зайшли до дворику, там зустріли Оксану Забужко, що читала свої вірші, дуже гарні вірші, дуже гарно читала. В сенсі розповідала. Вірші були експресивними, трішки брутальними, безсоромними, жорсткими, але жіночими. По дорозі я також з прикрістю звернув увагу на будівництво меморіалу Голодомору, що почали зводити в парці Слави – навіть паркан поставили. Щодо самого меморіалу я нічого не маю проти, але я категорично проти руйнації парку та сусідства двох рівновеликих меморіалів. Від Стелли Вічного Вогню та памяті невідомому солдатові до Голодоморної каплички буде кільканадцять метрів. Жах. Не влада, а…
Біля метро ми з Міхою розбіглися по хатам. Вдома я займався переважно створенням фотоальбомів у неті, під сон переглянув фільм Зуби – про зуби в вагіні. Кумедно хоч і тупо.


відкоркувати | Теревень 2
ОБОЗ.ua