Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


музіка : з фільмів  Настрій : Творчий    

Собача вірність


Сьогодні проводжав батьків на автобус і взяв із собою Ніку. Коли настав час їм їхати, то вона категорично не хотіла їх відпускати. Коли маршрутка поїхала, то Ніка почала обшарювати усі автобуси, що були на зупинці зовсім не звертаючи на мене уваги. Образно - мене, певно не любить. Хто годує - той і у пошані. Коли я її силою довів на поводку до хати, то відстібнув її. І щл ви думаєте? Драпонули чим хутчіше назад - до маршруток. Довелося бігти за нею. А коли знову вів її, то вона стрепеналася від кожного реву машини в надії побачити моїх батьків. Хоча,,.. думаю, що справа в тім, що їх було двоє, а я один, тому до них вона більше прагнуда. От і все.

Я & Ніка


відкоркувати

музіка : Наталка, що співає  Настрій : поетичний    

Пост 2. Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-)


Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-) (Це я в дитинстві:-) Чомусь в цьому блозі вірші йдуть одним рідком впідряд, тому пропоную переглянути сьогоднішній мій пост тут - http://serzh84odarenko.livejournal.com/53508.html Як і обіцяв, подаю до вашого розсуду свої інженерні вірші. Інженерні не за тематикою, а за якістю. Щоб не таке вже жахливе враження складалося, коли будете читати, згадуйте – їх написав інженер. Можливо і є талановиті інженери в написанні віршів, але я не з них. Запитаєте навіщо ж я їх тоді написав? Лише тому, що мені так захотілося. Хіба не недостатній привід? Розумію, у житті слід займатися лише тим, що вам до снаги, де ви будете найкращим. Але я до цього завжди додаю й те, що слід робити лише (бажано) те, що хочеш. І не варто собі у цьому відмовляти лише тому, що ви цього не вмієте. Адже багацько людей ганяє на лижах, але при цьому вони не є професіональними лижниками – їм це подобається і вони хочуть цього і роблять це, попри падіння. Тож, вірш перший. Дорога життя. Тут попри жахливість самого віршу прихований глибокий (чи ні?) зміст. Коротше кажучи, написав я його у ванній кімнаті у рік мого закінчення школи. І навіть ті слова, що, здається, вставлені до тексту лише для рими мають своє значення (орфографію й граматику 2001 року збережено). Дорога життя Дитинство гине у роках неначе сонце в полонині Іде воно – все далі, далі, не видно навіть спини. Попереду – невидима канва, що в’ється різними шляхами Крізь темряву забутих снів біжить вона все далі. Не бійся прірви – глянь у вічі, Там око темряви палким невидимим вогнем Вдивляється у вічі двічі, по разу в кожне – без проблем Ти глянь і більше не дивися, запам’ятай той погляд на роки, То погляд страху, муки і огиди, не бійся ти його поки! Не бійся ти і бурі в небі, що крутить хмарами у такт, Із громом скісний дощ прокапа і блискавка закінчить акт; Розріже небо навпіл миттю, освітить небокрай, І створить ясний день безстиддя, в нічний безвадний край. І будеш йти прямою звідти, ізвідки вітер не дуне, На зустріч сонцю, барвоцвіттю, звідкіль свободой тхне. Ти там зустрінеш перепони, що прагнуть волю заярмить Не будь пасивним – дій без згоди І вивільни себе на мить На мить, що тягнеться віками, яка ніколи не згаса Бери життя лише руками і бедеш вільний як краса. Краса ніколи не згасає, вона в душі продовжує жевріть, Як та пустеля, що краси не має, красу в душі араб зберіг. 7 червня 2001 р. Сєрж Одаренко. Умови написання наступного “віршу” я не пам’ятаю. Але пам’ятаю випадок, що трапився з ним. Моїй молодшій сестрі у школі задали додому написати твір на якусь любовну тематику, от я і подарував їй свій вірш. Як для учениці сьомого класу вчителька оцінила його на відмінно. Пізніше вже моя вчителька з зарубіжної літератури влаштовувала літературний вечір. От я і викликався зі своїм віршем взяти участь. Проте потім, як виявилося, на цьому вечорі мали бути присутні майже всі вчителі і я потрапив у незручне становище – раптом вчителька малої теж буде там?! Тому, коли я розповідав цей вірш на літ вечорі, то розповів про те, що сестра його подала як свій на уроці укр. літ-ри. І що мені тепер дуже не зручно (у разі присутності її вчительки), але на щастя її, здається не було. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік. P.S. У виконанні вчительки, коли вона муштрувала мене перед літ вечором, вірш звучав як професійний і мені на мить здавалося, що це не я його написав. Наступний вірш я написав після краху свого першого кохання. Її звали Єка (похідний диференціал від рос. варіанту імені Катерина). Вона була старше за мене на два роки, навчалася в НАУ на маркетолога, була старостою групи. Достовірно я не знаю, але основною причиною того, що в мене з нею не склалося, було те, що на той час я був замалим для неї. Я тоді ще не був готовий для серйозних, ба навіть “близькошлюбних “відносин. Можливо познайомся я з нею в своєму теперішньому віці, все склалося б інакше. Але… Ніяких можливо! Тепер певно вона дружина і мати великого сімейства. Ці стосунки дуже вплинули на моє і не лише життя. Я ще за часів зустрічей з нею почав цікавитися маркетингом – мені не подобалося що моя дівчина у чомусь обізнаніша за мене. Вона так само – почала цікавитися автомобілями – моя спеціалізація. Можливо це комплексне, але так було. Після того як наші з нею стосунки порвалися я довго марив нею і цікавився усім, що хоч якось було пов’язане з нею. Зокрема маркетингом. Так і вийшло, що за часів свого студентства я почав працювати у рекламному відділі одного ( :-) ) з видавництв. Пропрацював я так рік. Потім все ж пішов працювати за спеціальністю, але мою естафету перейняла сестра. Я її зацікавив маркетингом і зокрема самим НАУ. За моїми коректними і не наполегливими порадами мала вступила до НАУ на маркетинг (саме там, де у свій час навчалася Єка). От і виходить, що мої з нею стосунки радикально вплинули на життя іншої людини. А ось вірш про мої з нею стосунки (дещо депресивний). *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. *** Теги: вірш, вірші, поетика, поет, творчість, Серж, любов, кохання, дорога, життя, девушка, мечта. Настрій: поетичний P.S. А щоб не було так прісно і слАЩаво - А це пісня моєї подруги Наталки. Доречі, вона зараз шукає авторів пісень - вона серйозно займається музикою, тому хто хоче увіковічнити свою пісню - прошу відгукнутися, усе дуже професійно, не дитячі забавки. А ось, власне А ось, власне і сама Наталка:

відкоркувати
ОБОЗ.ua