Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Наші вихідні


Фотозвіт. Приємного перегляду!


відкоркувати | Теревень 22

Село і люди


Сиджу собі у київській квартирі на 10-му поверсі. У своїй кімнаті. Редактую свою ж статтю. Кляті батареї ледве дихають. За стінкою вуркоче сусідська електродрочилка стін. Десь далі гуде кран. Чутно за дверима як відчинилися двері ліфту. Здається, у кожному під"їзді ліфти мають свій неповтроний голос. Ледве жевріє звук машин з дороги. Найголосніше покривають все перегони повітря проперелом компа.

І під акомпанемент усих цих звуків я сиджу за компом, серфую блогом. І ось про що мені подумалось. Цивілізація така кумедна штука. Про що я? А ось про що. У цей самий час сидить такий самий блогер як я, але у якомусь селі. За вікном кукурікають і б"ють крилами півні, гегекають гуси, рохкають свині. Мати занесла до хати дрова і кинули біля печі. На деревині видніється сніг. Але в хаті тепло - груба добре гріє. А якщо село модняче, то й парове опалення таке, що будь-який киянин позаздрить! П"ята година. Час поратися. За пів години мати заносить теплого молока в дійничці. Процідила його крізь марлю. Тепер всі сидять - смакують з хлібом і варенням.

І я в бетонній панельній клітці під звуки ліфту і той чувак під співи півня водночас сидимо в цьому блозі. Цікаво задуматися про це...


відкоркувати | Теревень 29

Про настрій


Можливо це феномен, але у мене завжди гарний настрій. Навіть тоді, коли по мені цього не скажеш. І мені складно удавати смуток, коли хтось встав не з тієї ноги, а залишатися веселим, коли комусь погано – тотожно ідіотству.

Я не приймаю гормони, антидепресанти, алкоголь чи наркотики. Нічим себе не стимулюю. Усе природно. Це не є ейфорією, ейфорія приходить на хвилини, коли ти на фізичному рівні відчуваєш щастя. А завжди щасливою людиною, як відомо, може бути лише божевільний. Просто я у всьому вбачаю позитив. Так, у мене безліч «чорнухі» на блозі, де я висвітлюю низькі зарплати, якісь невдачі, проблеми, але то виключно фактаж життя – не аналог мого настрою. Наїхав відділ кадрів за пости, де я згадував про роботу? Мені загрожує звільнення? І що? Я напишу лише соціальну замітку-обурення – як задоволення власного прагнення до справедливості, але ж сам залишуся у гарному розположенні духу. Я не буду в глибокій депресії у разі звільнення. Адже треба бути дурнем аби засмучуватися з приводу втрати найменш оплачуваної роботи в Україні. Звісно, від цього у мене виникнуть фінансові проблеми, але ж не вічно вони триватимуть. Та й в черговий раз я зможу «пожурити» мажорів з топ-керівництва, які розчерком пера вершать долі простих громадян. Який-небудь царьок оптимізує працівника одним своїм підписом, а потім вночі спатиме і не здогадуватиметься, що у той час як він бачить солодкі сни, у звільненого у животі з голоду булькає. Дасть Бог, то й царьку не спатиметься – зло повертається злом.
Втім мені щиро шкода людей, що відчувають смуток з приводу різних життєвих перепетій. З кожного приводу засмучуватися – не жити. Життя така річ, що на кожному кроці подає приводи для смутку. Просто не варто на них вестися. От і все.
Бажаю всім гарного настрою. З вам був Сєрж Милославський, усього вам хорошого, Адіас, бувайте!

відкоркувати | Теревень 31

музіка : Джем FM  Настрій : відмінний    

Нараджаємо ялинку. Фото-відеозвіт


Вчора прикрашали ялинку та кімнату. Як виявилося, у Шапки є смак до декору, а Лєра має орієнтацію у просторі і не нагромаджує іграшки у одному місці. Ялинка-сосна вийшла на славу, кімната наповнилася новорічним ароматом, який ми посилили мандаринами та грейтфрутом (великим фруктом)).

Приємного перегляду! (Дивитися в розмірі 16 до 9-ти і лише у відкритому пості, інакше ширина полоси зіпсує зображення.)

Наряджаємо ялинку:

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 15

музіка : Наталка, що співає  Настрій : поетичний    

Пост 2. Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-)


Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-) (Це я в дитинстві:-) Чомусь в цьому блозі вірші йдуть одним рідком впідряд, тому пропоную переглянути сьогоднішній мій пост тут - http://serzh84odarenko.livejournal.com/53508.html Як і обіцяв, подаю до вашого розсуду свої інженерні вірші. Інженерні не за тематикою, а за якістю. Щоб не таке вже жахливе враження складалося, коли будете читати, згадуйте – їх написав інженер. Можливо і є талановиті інженери в написанні віршів, але я не з них. Запитаєте навіщо ж я їх тоді написав? Лише тому, що мені так захотілося. Хіба не недостатній привід? Розумію, у житті слід займатися лише тим, що вам до снаги, де ви будете найкращим. Але я до цього завжди додаю й те, що слід робити лише (бажано) те, що хочеш. І не варто собі у цьому відмовляти лише тому, що ви цього не вмієте. Адже багацько людей ганяє на лижах, але при цьому вони не є професіональними лижниками – їм це подобається і вони хочуть цього і роблять це, попри падіння. Тож, вірш перший. Дорога життя. Тут попри жахливість самого віршу прихований глибокий (чи ні?) зміст. Коротше кажучи, написав я його у ванній кімнаті у рік мого закінчення школи. І навіть ті слова, що, здається, вставлені до тексту лише для рими мають своє значення (орфографію й граматику 2001 року збережено). Дорога життя Дитинство гине у роках неначе сонце в полонині Іде воно – все далі, далі, не видно навіть спини. Попереду – невидима канва, що в’ється різними шляхами Крізь темряву забутих снів біжить вона все далі. Не бійся прірви – глянь у вічі, Там око темряви палким невидимим вогнем Вдивляється у вічі двічі, по разу в кожне – без проблем Ти глянь і більше не дивися, запам’ятай той погляд на роки, То погляд страху, муки і огиди, не бійся ти його поки! Не бійся ти і бурі в небі, що крутить хмарами у такт, Із громом скісний дощ прокапа і блискавка закінчить акт; Розріже небо навпіл миттю, освітить небокрай, І створить ясний день безстиддя, в нічний безвадний край. І будеш йти прямою звідти, ізвідки вітер не дуне, На зустріч сонцю, барвоцвіттю, звідкіль свободой тхне. Ти там зустрінеш перепони, що прагнуть волю заярмить Не будь пасивним – дій без згоди І вивільни себе на мить На мить, що тягнеться віками, яка ніколи не згаса Бери життя лише руками і бедеш вільний як краса. Краса ніколи не згасає, вона в душі продовжує жевріть, Як та пустеля, що краси не має, красу в душі араб зберіг. 7 червня 2001 р. Сєрж Одаренко. Умови написання наступного “віршу” я не пам’ятаю. Але пам’ятаю випадок, що трапився з ним. Моїй молодшій сестрі у школі задали додому написати твір на якусь любовну тематику, от я і подарував їй свій вірш. Як для учениці сьомого класу вчителька оцінила його на відмінно. Пізніше вже моя вчителька з зарубіжної літератури влаштовувала літературний вечір. От я і викликався зі своїм віршем взяти участь. Проте потім, як виявилося, на цьому вечорі мали бути присутні майже всі вчителі і я потрапив у незручне становище – раптом вчителька малої теж буде там?! Тому, коли я розповідав цей вірш на літ вечорі, то розповів про те, що сестра його подала як свій на уроці укр. літ-ри. І що мені тепер дуже не зручно (у разі присутності її вчительки), але на щастя її, здається не було. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік. P.S. У виконанні вчительки, коли вона муштрувала мене перед літ вечором, вірш звучав як професійний і мені на мить здавалося, що це не я його написав. Наступний вірш я написав після краху свого першого кохання. Її звали Єка (похідний диференціал від рос. варіанту імені Катерина). Вона була старше за мене на два роки, навчалася в НАУ на маркетолога, була старостою групи. Достовірно я не знаю, але основною причиною того, що в мене з нею не склалося, було те, що на той час я був замалим для неї. Я тоді ще не був готовий для серйозних, ба навіть “близькошлюбних “відносин. Можливо познайомся я з нею в своєму теперішньому віці, все склалося б інакше. Але… Ніяких можливо! Тепер певно вона дружина і мати великого сімейства. Ці стосунки дуже вплинули на моє і не лише життя. Я ще за часів зустрічей з нею почав цікавитися маркетингом – мені не подобалося що моя дівчина у чомусь обізнаніша за мене. Вона так само – почала цікавитися автомобілями – моя спеціалізація. Можливо це комплексне, але так було. Після того як наші з нею стосунки порвалися я довго марив нею і цікавився усім, що хоч якось було пов’язане з нею. Зокрема маркетингом. Так і вийшло, що за часів свого студентства я почав працювати у рекламному відділі одного ( :-) ) з видавництв. Пропрацював я так рік. Потім все ж пішов працювати за спеціальністю, але мою естафету перейняла сестра. Я її зацікавив маркетингом і зокрема самим НАУ. За моїми коректними і не наполегливими порадами мала вступила до НАУ на маркетинг (саме там, де у свій час навчалася Єка). От і виходить, що мої з нею стосунки радикально вплинули на життя іншої людини. А ось вірш про мої з нею стосунки (дещо депресивний). *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. *** Теги: вірш, вірші, поетика, поет, творчість, Серж, любов, кохання, дорога, життя, девушка, мечта. Настрій: поетичний P.S. А щоб не було так прісно і слАЩаво - А це пісня моєї подруги Наталки. Доречі, вона зараз шукає авторів пісень - вона серйозно займається музикою, тому хто хоче увіковічнити свою пісню - прошу відгукнутися, усе дуже професійно, не дитячі забавки. А ось, власне А ось, власне і сама Наталка:

відкоркувати
ОБОЗ.ua