День, коли Динамо виграло у Зорі з рахунком 4:1.

Вчера сходил на поПивание с университетским другом. По дороге выпили бутылочку, затем понаблюдали за варварским разрушением парка Славы, после этого выпили пива возле брамы, и пошли греться в трапезную, где под два бокала пива приняли по две маленькие пиццы: куриную и с ветчиной. Был не очень пьян, но слегка заметно. Обсудили события из жизни каждого. Немного занялись физкультурой на стадионе завода Арсенал (который доживает свои последние дни - будет там торгово-офисный центр:-( - а я там с рождения гулял, на зайчике учился кататься, прыгал на матах, лазил по различным спортивным конструкциям).

Фотоотчет за вчера см. ниже. Приятных впечатлений:-)

Сегодня иду на пиво с друзьями из сумрака (читать реала). Фотоархив. Фото за сегодняшнюю попойку см. завтра (+ отчет за вчера - театр).

Ходил сегодня на попойку с Сербуном, Джаз и Тюшей. Сначала выпили по бокалу пива в генделыке возле кинотеатра ”Жовтень”, затем пошли на фильм с участием Аль Пачино. У Тюши началась реакция на фильм в виде слез, а из-за этого потекла тушь и как результат аллергия на нее, после водных процедур миновалось. По окончанию все вместе зашли в Пузату хату, но очереди были сумасшедшими. Решили идти в Трапезную. Оказалось, что со столпотворением там не лучше, но отступать было некуда. Выпили по пиву, а кто и покушал. Проводили Тюшу, и пошли в сторону Набережной. Там я стал затариваться пивом. Заказал два пива и спрайт на 24 грн. и дал 200 гривен. На это мне дали сдачу в виде двухсот семидесяти с чем-то гривен. Я так и не понял что к чему: толи меня кинули, то ли я их. Смущает то, что продавец кавказской национальности явно видел купюру, которую давал. Но я как ее рассматриваю, то вроде настоящая. Вот такая фигня случилаась, не знаю что это было… Как бы там ни было, но мы это пиво с удовольствием оприходовали, посидели на лавочке на набережной, потэрэвэнылы про тэ про сэ и разошлись. Погуляли скромно, но со вкусом. Мне понравилось:-)

(16 фото)

Все разъехались кто куда. До понедельника один. Такое бывает нечасто. И что обидно, пользы от этого никакой. Днем наверняка с друзьями пойду на пиво, а дома буду один, один, один... Закон подлости. А когда ко мне приходила девушка, то всегда был кто-то дома. Посмотрел фильм Кэш - всем советую!

Всегда Ваш, Серж. Адиас!

Сьогодні увечері маю намір піти фоткати нічне місто. Сиджу у відпустці і мені нудно. Та й шкода просиджувати вільний час перед компом. Всі друзі зайняті: працюють або проводять час з коханими. Тому запрошую бажаючих приєднатися до моєї прогулянки. Початок прогулянки на метро Арсенальній. Пишіть в коменти до цього посту (або в приват), а потім, коли назбирається хоч якась кількість людей  (будь-то навіть одна) я відповім. А зараз буду дивитися фільм Форест Гамп. Після перегляду перегляну коменти. Адіас, до зв'язку!

P.S. Переглянув я фільм. Настрій піднявся. Дуже мені до вподоби цей фільм. Коментів я не бачу, тому буду гуляти нічним містом сам. Це теж непогано. Я ж ніби то навчився бути егоїстом і, сподіваюся, зможу отримати насолоду від перебування на нічних вулицях міста на самоті. Бувайте! Завжди ваш, Сєрж:-)

Сьогодні відвідав з другом Вєталем ресторанчик під назвою Журналіст, а потім арт клуб 44. Сподобалося. Пропоную до вашої уваги фото за цей вечір.

Вчера вечерком перед компом распивал под рыбку Стеллу, а потом друг вытянул на пиво. Заодно сходили в Новую линии - он купил материалы для ремонта, по ходу тачка разламалась - довезли 200 метров на маршрутке, а там с горем пополам дотащили до хаты. Сегодня опять идем прогуляться теплым вечерком под пиво и рыбку. Девушка уже неделю как мне не отвечает на звонки и СМС. Все после того как я звонил ей на мобильный в тот момент, когда она не могла ответить так как кто-то, кому не положено слышать звонок от ее любовника, был рядом. Вот такие дела. Лучшее что есть в моей жизни (по крайней мере на даном этапе моей жизни) - ДРУЗЬЯ.

П.С. Серега уже месяц как дядя своего пленмянника - жена его брата родила девочку - Настю:-) Сегодня с Серым ездил на рынок, я за компанию.

Ладно, пошел я на пиво с Веталем, адиас!

Завтра ваш покорный слуша отбывает в кратковременное отпускное путешествие в Крым на свои кровные копейки. Все же решился. Еду в Крым по принципу "ввяжемся в драку, а там посмотрим", то есть купили билеты до Симферополя, но ничего более не планировала - главное заехать...

А там куда судьба занесен...то ли Ялта, то ли Партненит с Алушт(пк)ой (Анашой). В общем, адиас, господа блоггеры.

Приеду - отпишусь с фотоотчетом.

А не приеду - считайте меня коммунистом:-)

Субота - найкращий день для того аби добряче напитися. От так і вчинив зі своїм найкращим другом - Вєталем - напилися пива. Щоправда не дуже багацько. Посиділи-побазікали - поділилися новинами, що трапилися за період з нашої останньої зустрічі та й все. Але й цього достатньо для приємного завершення суботнього вечора. Усим бажаю також знайти свій формат прихатнього відпочинку з друзями:-)

Скоро їду жити на острів біля мосту Патону! Звіт потім.

 травень 2008 at 10:39 AM

 

Печерское детство.

Родился я на Подоле, так как мой папа работал в те времена на заводе ”Ленкузня” и жил в заводском общежитии на Рыбальском п-ове. Затем, до получения ”гостинки”, мы всей семьей перебивались на квартире у дяди – на Демеевской. Спустя год получили долгожданное жилье на месте ручья Клов. Жители улицы Кловский спуск рассказывали, что раньше вдоль спуска, где сейчас стоят дома, тек ручей, а некоторые утверждали что он и поныне там, только ”опустили” его под землю.

Так и прожил я там первые свои тринадцать лет жизни. Ходил мимо кинотеатра ”Зоряный” и транспортного университета – тогда ещё КАДИ, в садик с невероятным обзором левого берега. Кажется Светлячек? Сейчас этот садик уже разобрали, деревья вырубили. Остался пока лишь соседний, синий, более помпезный, для детей от 3-х лет. Я помню даже ”садиковского” дворника – деда Макара. Очень яркая личность! Для нас детей был авторитетом. Осенью он загребал листья в огромные кучи, а мы в них ”купались”. Бегали, собирали каштаны, кормили орешками белок.Под вечер дед Макар жег эти листья, а мы, уходя домой, сожалели, что не сможем лицезреть это зрелище до конца. По утрам, приводя своих детей, то есть нас, родители жадно пили воду из графина. Графин мне казался каким-то особым, если выражаться исходя из моих современных рассуждений, то можно сказать аристократичным, наверное, оттого, что дома такого не имелось. Помнится также случай, когда в садик закупили новые кроватки - деревянные взамен сетчатых железных. И вот наши родители пришли вечером на помощь родному садику в их установке. И тогда у меня заложилось на долгие годы искривленное представление о мебели. Родители дабы не носиться с кроватями по лестнице выбрасывали их прямо через окна. Многие годы затем я думал, что новая мебель только так и устанавливается - на место выброшенной старой в окно. А когда подрос и пришлось самому переезжать с Печерской гостинки в Троещинскую квартиру, был очень удивлен, что мы забираем за собой мебель. Для меня это была неотъемлемая часть квартиры! Как же так - взять и унести из нее мебель?! Благо в те годы я уже не думал, что ее выбрасывают через окна, а то гляди, если бы переезд состоялся несколькими годами раньше, угодил бы кому табуретом по голове...

А относительно обзора, то территория садика была обнесена огромным ”глухим” деревянным забором. И лишь иногда мне удавалось рассмотреть сквозь щели в нем загадочный ”зазаборный” мир и пугающий обрыв. Иногда папа вел меня пешком, иногда ехали на 27м трамвае. Сейчас его уже убрали. Когда ехали, то я задавал папе разные вопросы, такие как: ”Пап, а из чего делают пластмассу, стекло…”. Когда проходили КАДИ, я спрашивал, что это за здание. Он отвечал:

– Институт какой-то.

Я смотрел и почему-то представлял его как научно-исследовательский. Рядом с ним стояли по утрам дяди и тети - студенты. Или сидели на лавочках в тени каштанов. Сейчас там растет лишь одинокая ель – деревья вырубили, дабы фасад здания могли лицезреть издалека. В рекламных целях, небось. И так каждый день. Утром подъем. Родители в спешке меня подгоняют с завтраком, а я возмущаюсь, что мой бутерброд с маслом к чаю плохо намазан – масло неравномерно нанесено. Затем опять – мимо Зоряного, КАДИ... Спустя годы я по иронии судьбы закончил этот ВУЗ – Киевский автомобильно-дорожный институт (КАДИ), ныне – Национальный транспортный университет (НТУ) (сейчас хотят узаконить приставку к названию - КАДИ). А разве я мог тогда хотя бы предположить, что все свое дошкольное детство ходил в садик, проходя мимо свого будущего высшего учебного заведения?! Не каждому, наверное, припало учиться в университете, который находится через дорогу от садика, в который он ходил. Да и выходные свои я проводил рядом со своим будущим университетом – вся Печерская детвора гоняла на санках, лыжах или же просто на пятой точке на склонах парка Славы. Еще недавно можно было даже летом увидеть тропы саночников – выезженные стези на траве. Сейчас там провели некий ландшафтный дизайн, посадили декоративные деревья и уже не так просто там покататься. А ещё хочу открыть секрет: ниже аллеи, к которой ведет лестница от вечного огня, в яру, находилось ”саночное кладбище” – экстремалы осмеливались спускаться и туда уворачиваясь от нависших над головой свалившихся деревьев или же просто растущих на пути. Не всегда удавалось... В студенческие годы я и мои друзья спускались в этот яр с пивом и устраивали там барбекю. Грандиозные ощущения – центр Киева, а мы на пикнике, почти как в лесу. Мусор мы за собой убирали.

Еще отдельно хочется вспомнить и два дерева Магнолии, растущие и ныне рядом с Печерской районной в городе Киеве администрацией. Невозможно передать словами ту красоту и запах, который исходил от них.

Когда ходил в школу, то часто оставался в группе продленного дня. Чаще всего мы там делали свои домашние задания или просто гоняли по школе. Я учился тогда в сш им. Юрия Алексеевича Гагарина. Он был моим кумиром. Школа благодаря Печерскому ландшафту тоже уникальная – чтобы попасть на первый этаж, нужно было зайти на второй. Вход со второго этажа. Есть старая часть, а есть новая, пристройка. Рядом – часть киевской крепости - башня. Выпускники школы всегда ее обрисовывали и обрисовывают соответствующими лозунгами. А сейчасв ней размещены ночной клуб и магазины-салоны. А раньше была военная обувная фабрика. По средам, как сейчас помню, мы с группой продленного дня ходили в кинотеатр ”Зоряный”. Билет стоил 3 купона. Даже при такой цене многие ученики пытались проскочить ”зайцем” (скорее в поисках экстрима, нежели экономии). Во время сеанса особым удовольствием было тайком улизнуть из нашего ”синего зала” и проникнуть в ”красный”, где, как нам тогда казалось, шли взрослые фильмы. В этом же кинотеатре я впервые познакомился с электронными видеоиграми. Сначала там были лишь игровые автоматы типа ”клешня-доставалка” и всем известный ”морской бой”. Но позже появились гонки! Как это было интересно: рулить колесом и управляя этими виртуальными гоночными машинками! Со временем появились и автоматы а-ля ”стрит файтеры” и карточные на раздевание. Сейчас в этом кинотеатре помимо кино знаете, что находится...

По четвергам мы ходили в клуб ”Юный техник”, где мастерили разные поделки, а школьники постарше конструировали роботов и луноходы. Там же я впервые познакомился с играми типа тенниса, но не на игровых приставках, которые тогда, наверное, ещё не изобрели, а на экране старого телевизора ”Днепр”.

Спустившись вниз по Печерскому спуску к улице Мечникова, попадаешь на новосозданную площадь, где стоит памятный знак всем жертвам терроризма. А раньше территории было больше, но площади и в помине не было.

Помню время, когда жевательная резинка стоила 2000 купонов (бомбибомы и турбо с фотографиями чаще всего автомобилей), ровно столько, сколько тогда стоил батон. То ли хлеб был уж слишком дешевый, то ли жвачка дорогой. Была тогда популярной и жвачка "Love is..." (Любовь это...). Также помню, как мы малыми бегали в ”Чернобыльский магазин”, как мы его называли (то есть льготный), за канфетожвачками по 38 купонов. Она была без вкладышей, но мы как осведомленные ценители считали ее высшим степенем понимания сущности жевания :-)

А сейчас на месте этого магазина генпрокуратура, с ее старого здания в это ведет воздушный переход. А ведь помимо канфетожвачек я всегда там покупал хлеб. А иногда за стоячими столиками пил с папой березовый или томатный сок. Соль стояла на столе, рядом с ней специальная ложечка и стакан с водой – для ополаскивания. Если хлеба в этом магазине не было, то я бежал в универсам в народе именуемый ”шайбой” (из-за его круглой формы). Сейчас там известный супермаркет, а рядом огромный элитный жилищный комплекс. А раньше на его месте стоял тир, где я стрелял, а также небольшой склон, где совсем маленькие любители санок катались. Ещё помню трухлявое дерево. По рассказам папы оно в таком состоянии там уже стояло лет двадцать. Могло и упасть кому-то на голову, но никому не было до него дела, пока не затеяли стройку. Возле универсама был технический фонтан. Сейчас его и след простыл. А также куда-то пропали стоявшие там прожектора. Зачем они там были, я так и не понял, но всегда с любопытством их тогда рассматривал. В канун Нового года универсам украшали ”серебренными” искусственными елочками и новогодними игрушками. А особенным для меня в нем в этот период был Огромный Дед Мороз стоявший в нем в новогодние праздники многие-многие годы. Сейчас в супермаркете такого, конечно же, уже не выставляют. А я помню его.

А наибольшим детским разочарованием для меня тогда было увидеть летом этого Деда Мороза, запрятанного на лестнице универсама, которую видно через его витрину. С Дедом Морозом у меня связано ещё одно детское разочарование. Когда-то, когда гостил у бабушки, я из-под елки стащил фигурку Деда Мороза с мешком, залез ничком на печь и разорвал этот мешок. Каковы же были мое удивление и обида, когда я там ничего не обнаружил кроме обыкновенной туалетной бумаги!

Еще эта ”шайба” запомнилась мне тем, что в помещении под его лестницей продавалось мороженое. Впервые в жизни там я ощутил, что такое обман - купил мороженое, а оно оказалось в бумажной стаканчике. Ну, как мороженое может быть таким? Где вафельный, любимый?!

В перестроечные времена я именно возле "шайбы" впервые вкусил прелесть киосков. Какой же там был огромный выбор того, что так манило меня - ребенка! Именно в них я познакомился со всем ассортиментом западной продукции, которая сейчас активно рекламируется и не воспринимается как "нечто". А как тогда было круто иметь при себе пачку Tic Tak! Я однажды на чердаке в селе нашёл ее - дядя давным-давно ходил в плаванье и видимо от его путешествий все это понаоставалось. Было ещё много чего неизвестного тогда и активно рекламирующегося сейчас. Очень странно и забавно это как-то - осознавать, что вещи, вошедшие в нашу жизнь в перестроечные времена и сопутствующие поныне, на Западе существуют многие десятки лет...

Кратко ещё упомяну о стадионе, что находился рядом с универсамом, который принадлежал университету технологий и дизайна. Там я научился ездить на велосипеде (зайчике:-). Затем я пересел на ”Школьник”, а потом на ”Украину” ;-) (и лишь недавно сменил последнюю на горный велобайк). Также недалеко была галантерея, куда мама особенно любила ходить, а я увязывался за ней, так как только там продавались жевательные резинки ”Тортилс ниндзя”, то есть ниндзи-черепашки. Их форма была плоской и квадратной, а вместо традиционного мягкого вкладыша там была картонка. Это нами мальчишками особо ценилось. Сейчас там продаются мотороллеры и французские автомобили...

Также возле своего дома я занимался дилетантским альпинизмом, дело в том, что рядом с ним находилась бетонная опорно-противооползневая горка. Вся она поросла деревьями, пробившимися сквозь бетон, и мне, тогда ещё ребенку, было так интересно ее покорять!Сейчас на соседней горке, которая ограждена от оползней вертикальной стенкой, затеяли строительство паркинга – деревья все уже вырубили, но временно строительство замяли. До поры до времени.

А вот загадкой всего детства для меня был дом, на который выходили мои окна – он был огромным, с необычной лепниной и формой, трехуровневый и с огромным шпилем на крыше…

• Location:Киев, Печерск
• Mood: With love to Petchers'k
• Music:diferent

Чи є життя після компу? Або Критичні моменти як вирішення проблем.

Частина перша. Хто є постійним дочитувачем мого ЖЖ – той знає наскільки тривалий час я збираюся придбати новий диван. Така сама ситуація з зубами. І ось нарешті настав вирішальний момент. І все завдяки критичним моментам, що спонукали до вирішення цих питань. Хворий зуб доконав до флюсу від чого щока напухла і пів обличчя паралізувало – довелося просвердлювати дірку в зубі аби гній увесь вийшов назовні, а то пішов вже хто-зна куди. Після цієї процедурки відчуття ніби щоку голкою простромили і вона як повітряна кулька здулася. Декілька днів активно полоскав рот розчином соли та соди. Флюс є тим критичним моментом від якого не можна були піти. Можливо це й накраще, адже лікуючи його тепер я вилікую й усі інші зуби (окрім одного, де стоїть велетенська пломба на місці якої за всіми стоматологічними нормами має бути протез або коронка. Тож єдиним способом лікування його є видалення :-( чого я конче не бажаю. Тож поки що буду мучатися – до останнього. Інші вилікую цілком. А щодо цього напівзуба, то коли знову ж таки припече, то почну збирати гроші, оформлювати кредит і терміново ставити зубний протез – адже зуб на важливому місці і бере активну участь у жуванні (від чого я зараз дуже страждаю, що від його болючості не можу його задіяти). Під зубним протезом я розумію дорогостоючу операцію – у кустку (щелепи) засверлюється щось типу шурупа на який саджається протез. В ціні ця операція не має меж, а найбюджетно-соціальною є ціна в близько $1000.

Іншим критичним моментом є цілковита поламка компа. Повністю вирубився і навряд чи підлягає воскресінню. Можливо життя в нього і можна вдихнути, але давно вже пора модернізувати. Він з самого початку був не хорошим, погано зкомплектованим. Тож під шумок поламки я куплю новий (звісно, окрім вінчестерів та корпусу, що не маловажливо). Пам’ять жорстких дисків у мене складає в сумі  близько 660 Гб.

Щодо дивану… диван в свою чергу вщент зламався ще рік тому, а кріслакроваті, які виручали від поламки на грані злому, одна вже віддала кінці, інша – додихає… Тож знову ж таки – критичний момент спонукає до дій. Проблема лише в тім, що всі ці критичні моменти наклалися в часу і фінансова спроможність може підвести в одночасному вирішенні усих цих питань. Ще один критичний момент – вже місяць ходжу з поламаною зарплатною карткою і все ніколи було сходити до банку замовити іншу. І ось критичний момент скупчення критичних моментів спонукав мене вирішити й це питання. В обід сходив до банку й замовив нову – адже задля вирішення інших критичних моментів необхідні гроші. Тепер у четвер піду лікувати зуби, потім за інерцією подовжу їх лікування й на іншому тижні – потребуючих у сьому зубів вдосталь. З початком місяця лютого планую придбати диван. Ця покупка призведе до того, що гроші будуть витрачені і тих що залишаться може не вистачити на вирішення проблеми з компом. Цей проблема спонукала вирішити іншу напівкритичну ситуацію. Ще наприкінці минулого року Приватбанк нав’язливо запропонував отримати їхню універсальну кредитну картку. Спочатку я не сприйняв цю пропозицію, але нестача коштів і конча необхідність у комп’ютері (який зламався) спонукала погодитися на цю пропозицію. Тепер у четвер перед зубним лікарем піду оформлювати кредитку. За нею планую узяти у кредит комп (якщо не вистачить коштів). Адже комп не диван, а наркотик без якого починається ламка :-) І тому рік чекати як диван я не зможу.

Поламка компа вирішила інший критичний момент – на роботі я настільки заскарублюю, що терміново вирішив зайнятися якимось активним видом спорту. І ось час який з’явився від поламки компу я тепер витрачаю на ковзани.

І взагалі, щодо часу після поламки компу слід зупинитися більш детально.

Чи є життя після поламки комп’ютера? Виявляється є. Ні, я не “компман’як”, я з радістю і легкістю полишав комп, коли були якісь інші плани, справи тощо. Але коли випадає сидіти просто вдома (а це, погодьтеся, у багатьох буває доволі часто; я маю на увазі вечір після роботи), то без комп’ютеру це просто жах. На перший погляд. Після поламки компу я ніби повернувся на три роки у минуле. Встиг подивитися телевізор. При чому сів за двадцять хвилин до дев’ятої, надивився вдосталь, набридло, глянув на годинник аж ба – ще немає дев’ятої! А на компі як? Сів за комп близько сьомої, трішки посидів – поклацав, пройшло декілька хвилин за відчуттям, а насправді глянувши на годинника жахаєшся – глибока ніч! Тож час, що вивільняється від відсутності компу з незвички не знаєш куди дівати. Подивився телевізор, поспілкувався з рідними, потинявся по квартирі, поїв, сходив до душу, а до сну ще дуже далеко. Вирішив використати час з користю – почитати книгу. Така ностальгія навернула! Ніби на п’ять років у минуле поринув. Так давно не читав книг поза маршруткою… Вчора погрався з Лірою яку моя мати доглядає. Така кумедна дівчина! По-перше усе так гарно запам’ятовує, а по-друге її міміка це щось унікальне! Я вже й на пам’ятаю чи то всі так діти вміють чи це властиве лише для неї. Це не можливо передати словами. Позавчора під пісні Земфіри на Джем Фм та книгу Джона Фаулза “Волхв”, яку вже не перший місяць домучую по маршруткам, заснув. Перед цим увесь вечір ковзав на ковзанах на ковзанці :-) (вибачайте за навмисний каламбур:) Сьогодні після роботи одразу йду додому. Навіть не уявляю як проведу цей вечір. Стільки вільного часу вивільнилося без компу! Мабуть досить скоро буду купувати компа. Коли я це зроблю ви можете дізнатися за новим постом, або навіть за цим – я його не буду публікувати з інших компів, тож коли він з’явиться в моєму ЖЖ, то означатиме, що я придбав собі нові запчастини до свого ПК.

Тож підсумуємо критичні й не дуже моменти:

–     купую нового компа;

–     лікую зуби;

–     купую диван;

–     оформлюю кредитну картку;

–     змінив зарплатну картку;

Це основне. Інше або викладу пізніше, або на даний момент воно не варте уваги або не актуальне.

Додам окрім що про те як я сьогодні оформлював ініціативну заяву на виготовлення нової заробітної картки. Зберу вершки. Запам’яталося це те, що спеціаліст з карток банку сказала мені, що якщо магнітна стрічка хоч трішки пошкоджена, то картка працювати не буде, на що я її відверто здивував поставивши перед фіактом, що моя картка у двох місцях зклеєна чотири рази. Витяг з розмови працівниці банку зі своєю співробітницею – розмовляли про турецьку мову якою вони за своїми власними причинами зацікавлені. Грав на приймачі Таркан що їх на це й спонукало. А сподобалася їм турецька фраза на кшталт нашої типу – “ну, так…” (не дослівно). Турецькою це приблизно звучить як “Е”, але з певним акцентом. На це я відповів, що це не лише турецькою мовою підтверджуючи свої слова знайомством з Наталкою співачкою, що зустрічається з Аміром. Я неодноразово чув, як вона на виклик телефону відповідає типу того самого “Е” та й в розмові часто крокує. Працівниця банку це спів падіння пояснила на свій манер, що всі східні мови споріднені і вийшли від однієї – арабської, як наша зі слов’янської.

Частина друга. 30 січня 2008 року. Вчора 29-го січня день без компу пройшов під гаслом гри з Лєрою. На книжку сил не вистачило. Засинав під музику Джем ФМ. Ліг о 22й годині, чого вже дуже давно не було – зазвичай я лягаю за північ.

31 січня – 05 лютого 2008 року. З останнього суцільного запису минуло п’ять днів. За цей час дещо трапилося. 1го лютого я з Міхою ходив на ковзанку, одразу на чотири (!) сеанси! Коли поковзаєш два сеанси, то здається, що ще б цілий день отак міг би, але під кінець третього починаєш реально відчувати втому. На четвертому сеансі сили покидають тебе, ковзаєш лише аби ковзати, особливого задоволення від нього не отримуєш, а якщо врахувати, що були ми в той день на ковзанці після робочого дня, то втома стає багатократною. Ось вже декілька сеансів упідряд на ковзанці лунає музика БумБокса. Це мене втішає, адже мені така музика до вподоби, шкода лише, що також присутні звуки “музики”, яку я на дух не переношу. Вихідні пройшли монотонно. Останнє крісло-ліжко доламалося – почав замість ніжок, що відпали, відро підставляти. Кумедний, але факт. У понеділок ходив до зубного лікаря, в черговий і не останній раз у цьому місяці. Знову почистила канали, зробили рентген, поклала ліки й тимчасово запломбувала кальцієм. Рентген був неякісним і чітко причини витоку жовтої рідини зі свердловини в зубі не видко. Є підозра на кісту, у п’ятницю зроблю повторний рентген і буде вино, що робити далі, якщо підозри підтвердяться, то слід буде видаляти зуба й оперувати. Просто жах, особливо беручи до уваги, що мені 23-24 роки, а річ йде про так званий R1 – перший (лівий від мене) передній різець…

На вихідні облазив усі меблеві магазини у пошуках дивану. Головним критерієм були розміри спального місця і найбільшими у наявності скрізь (Харківський ринок, Ринок меблів біля Трощинського ринку, Меблевий супермаркет на лівому березі, що біля Епіцентру, Меблеве містечко, що за нивками на окружній 23ю маршруткою, Ринок Юність) були 2 х 1,60. Мені ж потрібно було 2 х 1,80. Мені одповідали, що таких диванів не існує. Врешті-решт мої пошуки вчора були закінчені – через інет я вийшов на меблевий магазин біля метро Мінська на мінус першому поверсі універсаму Перехрестя. Там також таких габаритів не опинилося (попри завіряння продавця, що такі є), але я замовив виготовити мені саме такі. За кожні 10см я доплатив по 130 грн. Жах, але факт. Диван має назву Кубус, виробництва, що розташоване в Жулянах. Передоплату я зробив 300 грн. Всього диван коштує 2350. Здається так. Обрав більш світлу зелену тканину для основи і на боки темнішу зелену тканину. Тривалість виготовлення – близько чотирьох тижнів. На свій поверх, мабуть, буду заносити самостійно, адже за кожен поверх слід заплатити мінімум 10, а то й 15 грн. Я живу на 10му поверсі, вантажного ліфту у мене немає. От і рахуйте. А поки диван буде готуватися, я вирішив придбати компа. Мій старий зараз у Льоші – він його приведе до ладу й продасть, потім я додам грошу і придбаю новий. Навіть тб-тюнера. З часом планую й монітора замінити. Вчора, повертаючися з меблевого магазину пережив пригодку. Вийшов на меро Оболонь, а там пішов на зупинку, де стає 180 маршрутка. Людей було неймовірно багацько. За неймовірних зусиль я втиснувся до салону ДТЗ, висів немов килька у банці. Далі більше – МЕГАПРОБКА. Сів я о 20:00, а додому дібрався близько 23-ої вечора. І увесь цей час у парилці на одній нозі. Приїхав, ліг спати, прокинувся о 6й і на роботу. От і все життя. Книжки продовжує читати. Коли був на Юності (у пошуках меблів), то на барахольній лавці у бабці придбав за три гривні книжку 1976 року Чернишевского “Что делать?” Дуже багато заслуханий про неї, почав читати, поки що не дуже, але чим вона цінна вже зрозумів.

Частина третя. 12 лютого. Критичні моменти збігаються навіть у вирішенні. Обмивання. Буденність.

Ще в п’ятницю 8го лютого, одразу після того як мені поставили тимчасову на дві місяці лікувальну пломбу у мене розвинувся повторний флюс. Вихідні якось переконтачив. У понеділок одразу після роботи почимчикував хутчіше до поліклініки. Там мій напівкомпетентний стоматолог направила до стоматолога хірурга. Якийсь він був дивним, проте до справи його сутність не має відношення. Пішов я до його кабінету і почав чекати в черзі. Аж раптом мені зателефонували з меблевої фабрики (контори, що в Жулянах). Голос похилого віку жінки повідомив мені, що мій диван готовий і запропонувала завтра між 10ю і 13 доставити мені його. Я було почав випитувати чи не можна у інший день або чи не можна занести його самостійно, але мене покликали до кабінету. Я кинув у слухавку, мовляв, добре, домовилися – завтра між 10ю і 12ю, дякую. Сів до крісла в очікуванні. Мені знеболили ясна, трішки почекали і… Спочатку я лише відчув, що мою губу підняли аби дістатися до ясен, а потім усією своєю сутністю відчув неймовірний біль – хірург-стоматолог скалпелем проник мені глибого в ясна, де знеболююче ще не почало діяти. Відчув сильний натиск, хруст, крапання крові в моє горло. Все. Сплюнув чимало червоно-чорної крові. Потім мені прописали жарознижуючий, протизапальний, знеболюючий порошок “Німесил”. Також окрім назви цих ліків прописали процедури, які я прочитав як “садове вишни”, а насправді там було накарлякано медичним почерком “содовые ванны”. Назавтра, 12 лютого було назначено перев’язку. Вранці я не пішов на роботу, а пішов до поліклініки у котрий раз. Там мені зняли пов’язку і відпустили восвоясі. Вдома почав чекати на диван. Його доставили вчасно. Підняли на мій 10й поверх, зібрали. Потім була робота. Після роботи я зустрівся з Міхою, він мені позичив 2000 грн., які мені не вистачало на компа. Вигідний кредит. Значно краще аніж знімати за кредиткою. Нічогісінько не втрачаю. Дяка Михайлу. Також прибуло морозиво. Усі разом ми направилися на Лівобережну, де нас мав чекати Льоша. Потім він зателефонував і попросив самостійно на маршрутці доїхати до заводу “Вулкан”, де знаходиться комп контора “СкіфЦентр”. Так і вчинили. Там довгенько чекали доки доставлять мій проц. Полазили по БТРах, що там стояли на припоні в очікуванні переобладнання на цивільну машинку. Потім поїхали до мене збирати комп, вставлювати на нього Вісту. По дорозі дивилися з ноута з 19ти дюймовим моніком найкращий фільм. Це в мене було вперше і були приємні відчуття повноцінно дивитися фільм в машині серед пробки. Я накупив пива, чіпсів. Вийшла така собі імпровізована вечірка. З часом до нас приєдналася й Наталка. Загалом у квартирі перебувало вісім чоловік (батьки й Лера на додачу). Добре поїли, попили пива з чіпсами. Льоха зібрав компа, встановив вісту. Потім, коли всі розходилися, а я проводжав Міху, то він мені сказав, що втопив у мене вдома в унітазі свою мобілку. Не знаю як, але витягнув її звідти. Випив він у той вечір добряче. На ранок мобіла ще не працювала, але згодом я зміг додзвонитися на неї Міхі. Вчора, 13го лютого був на ковзанці за кузиною Наталкою. Катається вона погано і не хоче вчитися.

Після вищезгаданої вечірки  всі хатні лягли спати. Я в тому числі. Диван пройшов тестування:-) Це непередавані відчуття – спиш немов на аеродромі – полігон такий, що навіть розкинувши руки в боки не дістаєш бортів бильця. МегаДиван! Пару разів спілконувся-ММСнувся з МегаВольтом. Почув нову пісню Бум Бокса. Дуже гарна і сенсово-змістовно актуальна. “Та, что” називається.

Кузина Наталка, звільнилася не зовсім за власним бажанням з роботи (фірма де працює Льоша). Влаштувалася на 300 баксів в контору Швидко, де набирає накладні. На майже неоплачувану роботу вона пішла через те, що вона там майже нічого не робить, посада в неї звучить добре, йде строк у трудовій книжці та й має там вона час на розміщення оголошень для Льоші про перевстановлення вінди. Інна також звільнилася з заводу Галактон, з посади директора логістичного відділу. Чув, що збирається зайнятися власною справою з друзями у сфері перевезень. Тепер мені зрозуміло навіщо вона у мене просила пакет документів для ліцензування перевезень.

Частина IV. 15 лютого 2008 року. Мовне питання. З’їдені мережею. Ковзани.

Виникли цікаві думки. Якщо б я був на відповідній посаді, то ініціював би прийняття закону за яким би усі назви товару чи торгових марок мали б бути обов’язково написані українськими літерами. На вибір підприємця чи організації було б подано варіанти написання – українська назва, переклад іноземної або написання іноземної назви українськими літерами з обов’язковим перекладом назви у посиланні (якщо назва має змістовний характер). Щодо останнього варіанту, то назва має бути перекладена у визначений філологами спосіб: або на манер написання або на манер вимови. До прикладу, слово girl(дівчина) слід писати як “гірл” або як “гьол”. Розумію, у зв’язку з цим виникнуть додаткові клопоти у виробників, проте, бажаєте, працювати на українському ринку, будьте ласкаві виконувати українські закони. І виконували б. Нікуди б не поділися.

Щодо опису вчорашнього дня (14 лютого), то можу сказати лише те, що провів увесь післяроботний час на ковзанці і в маршрутці на шляху до дому. Виковзав три сеанси. Заважали ковзати різні, не маючі відношення до ковзання, вікторини на шану чужоземного свята дня Св. Валентина. Вдома дивився камеді під час якого заснув. Комп перейшов у режим гібернізації. По людські кажучи – сплячий режим.

Прочитав цікаві замітки журналістки газети по-київськи Анни Устенко.

“C’єдєнниє сєтью”.

Уявила якось страшну картину. Прокидаюся вранці, на роботу не йду – вже п’ять років я працюю в “офісі на хаті”. Такий варіант вигідний моїм роботодавцям: вони не сплачують за аренду приміщень, не купують техніку. Мене він також влаштовує – вставати о сьомій або восьмій ранку не потрібно, витрачатися на одяг для виходу в люди також, косметика ні до чого. Спілкування? Його мені і вдома вистачає. У мене є аська, є ЖЖ, є з десять блогів. В них я підтримує зв’язок з сотнею знайомих та друзів Вони вважають мене людиною цікавою і веселою, але більшість з них мене ніколи не бачили. Та й ні до чого це – нічого гарного від такого способу життя зі мною не трапилося. Я живу одна….

Теги: Комп’ютер, компьютер, computer, komputor, ПК, персональний, жорсткий диск, жесткий диск, мамка, материнка, motherboard, материнська плата, материнская плата, видеокарта, блок питания, блок живлення, критичний момент, критический момент, criticalmoment, зуб, touth, зуби, щелепа, челесть, зубний протез, флюс, пломба, стоматологія, стоматолог, стоматолог-хірург, кіста, киста, рак, диван, кредит, кредитна картка, кредитная карточка, зарплатная карточка, ковзани, ковзанка, ковзанка, коньки, каток, скользить, фінанси, финансы, problem, проблеми, проблемы, труднощі, модернізація, Гб, ТВ, ТБ, TV, телебачення, телевидение, television, книга, книжка, література, мова, Іран, Иран, дитина, джем, араби, слов’яни, гратися, сеанси, сеансы, втома, усталость, Міха, Серж, музика, музыка, BoomBox, Бум Бокс, Овочі, Фрукти, овощи, фрукты, відро, ніжки, ведро, рентген, R1, різець, резец, Кубус, Cubus, Жуляни, доставка, ліфт, поверх, тб-тюнер, тв-тюнер, tv-tuner, монітор, продавати, купувати, заміна, пробка, МЕГАПРОБКА, Чернішевский, Что делать?, пиво, чіпси, вечірка, паті, вечоринка, party. Мегавольт, Морозиво, айс крім, мороженое, icecream, айс крим, Та, что, монік, проц, Віста, Vista, РРС стрічка, РРС лента, RSS, МегаДиван, аеродром, аеродром, ліцензування, швидко, мовне питання, з’їдені мережею, ковзання, языковой вопрос, Съеденные Сетью,

П.С. Важлива деталь: фотки відсутні тут тому, що я дууууууже довго не бував в неті і потроху наздоганяю втрачене, а його стільки, що слід було б увесь вечір і вихідні сидіти й розміщувати фотки. Тож, постараюся порадувати в наступних постах, а поки що читайте.
http://infostore.org/info/4879090/000_0153.jpg?s=760&r=0