Так как я на блоге уже более 3-х лет (на ЖЖ - с 11 августа 2007 года, первый пост: http://serzh84odarenko.livejournal.com/2007/08/13/), я могу делать некий экскурс в историю постов)

Первыми моими словами в ЖЖ стали:

Читать дальше...

Итак, ровно год назад, 20 ноября 2009 года, я писал о Библиотеке, которую городская власть вознамерилась закрыть: "Нет денег в бюджете? Книги виноваты!Два года назад в этот день у меня постов не было, а вот в 2007 году я писал о приближении Нового года. Эх! И все посты на родном языке. Что же со мной творится. Окупация чертова, русификация. Та невдовзі прийде осінь і ми всі розбіжимося по русифікованих містах... Господи прости! Навіщо мені здалася та кацапська чужорідна мова?! Навіщо? Чого вона немов будяк прічипилася до мого мозку. Тьфу! Ка-ка! Гидота! Кинь каку!

Інтерпретація цього посту на ЖЖ

Сегодня количество посетителей моего блога достигло 459 человек. Последний мой рекорд - 450 человек в день. Хочу достигнуть цифры "600". Зачем? Сам не знаю. Зачем-то ведь существует этот счетчик? Может скажете зачем? И кто все эти посетители?

 Хочу завантажити в блог цікавий фотозвіт. Але зменшені фотки до стандартного розміру не підходять. Лише мегамаленькі. Коли припиняться ці глюки?

Писав колись пост, а толку?

Меня только что убеждали, что будущее за Твиттером. Но я не пойму - что в нем такого уникального? Мне он показался неудобным. К тому же русский язык там появится только с нового года - а пока без знаний английского там трудновато (хотя, в принципе, при желании все понятно). Да - там десятки миллионов людей, но опять таки - какое вам дело до них, если между вами языковая преграда?

Все, кто прочтет этот пост прошу высказать свое мнение - хочу чтобы зародилась палемика на эту тему. Всем спасибо!)

Записки украинского сомашедшего

Для себе.

Предупреждаю - здесь читать нечего. Пост исключительно личный. Но мне не жалко чтобы его прочитал кто-либо другой. Просто вам это не понравится.

Ну вот, я, как и прежде начал выкладывать поток мыслей. Или же просто бессвязную несуразицу. Вот так и сижу, пишу все, что приходит в голову на момент нажатия клавиш. Пишу, не зная даже следующего слова.

Вчора після вельми нудної роботи поїхав до пам’ятника Леніну, що на Бессарабці аби зробити новину для «по-народному» про те, що йому відбили руку, підборіддя та ніс. Про це дивіться у минулому пості (хоч там дещо по-іншому написано, аніж у «пн»). Потім увесь вечір відповідав на коментарі, читав, робив записи. Ліг о півночі.

Окрім сказаного додам, що вчора їздив з Шапкою на зйомки. Спочатку приїхали в Оперу, але потім виявилося, що помилилися – треба було у оперетту) Там зняли коментар директора та відвідувачів. Також трішки посиділи на концерті присвяченого закриттю театрального сезону. Було ніяково з приводу в’єтнамок, в яких я сидів у залі серед вишукано вдягнених людей. Втім я не знав, що там буду. Загалом сподобалося.

Нет, это не «ОЧЕПЯТКА», как вам могло показаться, букву «К» после первой литеры я не пропускал. Более того – было весело. Столь провокационное название ничем не обосновано и придумано лишь с целью привлечения посетителей, хотя, собственно, зачем, и сам не знаю. Мне ведь плевать на них – для себя пишу. Читать дальше...

Самі популярні

Читать дальше...

Шапку уволили с газеты еще в начале кризиса – осенью. Мол, студентов долой в первую очередь. Это вопреки тому, что она даст фору любому журналисту с 20-тилетним стажем. С декабря она работает на «пятом». Как сказать работает? Числится. Получает 1000 грн. в месяц. Сидит а-ля на гонорарах. Пашет за троих, но пока не котируется. Читать дальше...

Читая вышеупомянутый журнальчик (см. один из последних постов за сегодня) вычитал и кое-какие интересности. Описывать их не буду, просто размещу фото - при желании читайте сами. И никто меня не обвинит в перепощивании - я всего лишь выложил фото со статьей, которая имела место  в моей жизни. А мой блог о моей жизни и все, что в ней происходит - имеет право тут быть. Алиас! Серж.

Доволі часто у мене в блозі можна зустріти публікацію під такою назвою. А все через те, що я нерегулярно висвітлюю події свого життя, які, за ідеєю та концепцією електронного щоденника та формату, який я обрав для свого блогу, мають бути тут висвітлені. Переважна частина усього того найважливішого, що відбувається у моєму житті, не знаходить місця у цьому щоденнику. На жаль чи на щастя. Проте пересічні події потрапляють на його сторінки. Все залежить від ситуації. Є час та настрій на це – запис з’являється, ні – то й читати немає чого. Навіть більше-менше серйозні записи в «по-народному» я дуже рідко сюди перепощую. А там у мене цікаві новини, статті та спостереження. Все маю намір перепостити собі сюди усе те, але ніяк руки не дійдуть. На плани продублювати хайблог в лівджьорнал я вже давно «забив» – нереально. Але починалося все навпаки – головним був саме ЖЖ, а сюди я просто копіював пости, а на коментарі навіть не відповідав та й не читав. Тепер в ЖЖ – у мене повний спокій та затиш. В деякому сенсі я шкодую, що так «запустив» ЖЖ – він більш надійний, аніж ХВ. Хайблог може вже в наступному році зникнути, як то трапилося з інфостором, на якому я зберігав безліч фоток та іншого, і яке все одним махом беззворонтньо зникло. Хоча ЖЖ з переходом у власність російській компанії «СУП» теж не викликає підозри. Найбільш надійним сегментом міг би бути блог на гулі, однак далі реєстрування і стартового посту у мене руки не дійшли. На ЖЖ і блозі «Google» мене можна знайти за ніком serzh84odarenko, десь так)

Читать дальше...

Цей пост мав вийти ще тиждень тому, але не було часу та можливості. Тому прошу не звератити уваги не деяку неактуальність матеріалу. А загалом то я так... для себе.

Усе рідше роблю записи у свій блог. Є справи важливіші, а раніше писав ледве не щодня (це ще в ті часи, коли я мешкав на ЖЖ). Пост хоч і навздогін, але усього невикладеного тут не висвітлю. Що нового? Працюю як і працював. Сумно. Вдома на кухні повним ходом йде ремонт. Вчора після роботи зайшов в "Метро", де купив протигрибкову грунтовку, але як потім виявилося - не ту, що треба.  40 грн. на вітер. Дійшовши до своєї фортеці знову запрягся до роботи - переніс холодильника та інший хлам з кухні - звільнив простір для укладання кахлю. Під час написання цих рядків, певно, робота вдома кипить. 8 баксів за кв. метр - божевільні гроші. Ось що означає батьки пенсіонери. Я б таке собі навряд чи дозволив. Опісля цих клопотливих справ змив з себе увесь бруд, але потім знову замарався - довелося знімати ще й лінолеум з долівки кухні. Пізніше прийшла Шапка. Зустрів її радісно - дуже бо скучив, але вона прийшля без настрою. Це передалося, на жаль, і мені. Ще більшого гніву надавав той факт, що батько розмовляв по телфону так, що вуха закладало - от я і зірвався - закричав на всю хату аби випустити пару. Після цього усе стало ще гірше - Шапка на мене образилася. Коротше кажучи, погана я людина - не може вона зі мною ужитися - я не вмію приділяти коханій тієї уваги, на яку вона заслуговує. А вона заслуговує усього найкращого.

Читать дальше...

У аркобалено недавно был такой пост:
17.10.2008    16:40	Настрій : відмінний
Читать дальше...

После прочтения коментов под ним я задумался над своим отношением к этому явлению и решил, что я все же категоричен. Среди читателей вышеподанного поста преобладают преимущественно коментарии негативного характера к людям с подобной предрасположеностью (категоричностью). Но, хочу задать ответный вопрос: Если вы столь не категоричны, то ответте: "Как вы относитесь к гомосексуалистам?" Неужели толерантно? Мужики, вы категоричны в ответе на этот вопрос и принимаете позицию а-ля - "гомики - это позор человечества", или же вы толлератны к ним и считаете, что они такие же люди с теми же правами что и нормальные?

Конечно же я фоткаю не все, а лишь те, до которых руки дойдут:-)

Переваги:

Не встиг я написати про свої проблеми в написанні блогу в технічному плані, як одразу ж мені на допомогу прийшли люди.

Пости коментяться, читаються (не дивлячися, що я їх так не регулярно і коряво вставляю).

Є ефект того, що пост не йде "в стіл", а є зворотній контакт!

Хоча фотки у мене не завантажуються зовсім. Інколи трапляється, що одна проскочить, а так -дзуськи!:-(

В Японії обов’язковою умовою для чиновників будь-якого рівня є вища освіта як мінімум. В законотворчих та виконавчих гілках влади освіта має бути профільною, себто спеціалізацією кандидата має бути державне управління. В Україні ж до сих пір діє принцип за яким навіть кухарка може стати президентом. Чому так? Демократія тут ні до чого, адже кожна посада має інструкцію з вимогами, правами і обов’язками. Тож чом би не обирати президента виключно з людей з вищою освітою? Розумію, що серед кандидатів рідко трапляються люди без вищої освіти, але теоретична можливість залишається і це є неправильним. Чому звичайний клерк обов’язково має мати вищу освіту, а президент з усією покладеною на нього відповідальністю ні? Тож до чого це я? Просто так, такий собі ліричний відступ. Цей пост є проміжковим, так як головний вже готується і це триватиме декілька днів. Він дуже незвичний так як охоплюватиме дуже цікавий для мене етап мого життя. Так бі мовити пост за минуле. Датуватиметься він восьмим січням, хоч і вийде значно пізніше. В ньому я коротко розповідаю про своє знайомство з Катею, а от вже в сканованих паперах подаю найцікавіше – мої рукописи, що стосуються Катерини. Там будуть УНІКАЛЬНІ РЕЧІ про які ніхто не знає і копії паперів про існування яких знаю лише я і… Навіщо я це роблю? Просто той етап мого життя дуже важливий у становленні мене як чуттєво-цілісної людини. Я не хочу аби він канув у літах. І як я раніше писав у своїх постах про пам’ять (теги тоді ще не вів – не намагайтеся знайти) хочу аби думки та спогади були матеріально зафіксовані у цифровому вигляді. Аби у той час доки готується цей пост не оминути увагою дні теперішні коротко викладу інформацію про них. Вчора 9 січня 2008 року на роботі святкували день народження шефа, добре посиділи. А попри те, що їхав трохи пізніше основного потоку людей все одно потрапив до Велетенської пробки. Додому дібрався пізнувато – кільканадцять хвилин на дев’яту. Купив фанту передбачаючи сушняк. Вдома довгенько посидів в неті і заснув. Сьогодні 10 січня 2008 р. ледве прокинувся. Цікавих подій за сьогодні не передбачається.

Сьогодні вийшов як звичайно. На роботу спізнився на пів години. І справа не в тому аби виходити раніше – не допоможе. Пробка стояла ще від Фестивального. І стояла вона так давно. І от аби я вийшов о 5й годині ранку, то, звісно встиг би на роботу, але приїхав би на дві з половиною години раніше. Чи доцільно заради не запізнення приходити на дві години раніше? Розумію, керівництво підприємства не цікавить причина запізнення, але між нами чесно кажучи, чи є моя вина за таке запізнення? Завтра на роботі у нас п’янка чи то відмічання Нового Року – так званий примітивно і неправильно мислячими людьми корпоратив. Я категорично не сприймаю слова іноземного походження, що мають свій український відповідник.Не сприймаю на клітинному рівні. Мене перетіпує від того, коли хтось скрізь де це є можливим наштрикує свою мову іноземним перекрутнем. Так от, задля завтрашнього дня зкинулися по 30 грн. Свійська гулянка – не на рівні загально-підприємницькому. Раніше було стільки новин, що був трохи засмучений, що через великий об’єм роботи не встигав викладати у своєму щоденнику. А оце зараз випала хвилька вільного часу, а думки не натрапляють на цікаві нюанси з мого життя варті уваги мого ЖЖ. Ну, не писати ж знову про те, що я їв на обід?:-) Новий рік усе ближче, а я все ще й досі не можу реалізувати свій намір зліпити снігову бабу, про яку я раніше писав у минулих постах. Не пам’ятаю, чи є на неї теги чи то ні. Я теги почав проставляти значно пізніше, тож не знаю чи можна знайти за тегами. Щойно компанія Хюндай принесла нам календарі, листівку, блокноти. Цікавий віршик з побажанням там є: Give the impression All the round Fortune and health – Pass to account. Have a safe jorney That it to say – Drive your own way! Happy New Year & Marry Christmas Цікаве деревце:    А це ми в четвер так на роботі святкували: Перед затяжними святами залив квіти водою аби не всохли: Новий номер журналу нашого інституту: Інші подарунки: Сьогодні у суботу відпрацьовували за понеділок. Працювали до обіду. Потім трішки посиділи. Прийшов додому і завалився спати. Коли йшов з маршрутки, то придбав ялинку . Вдома відіспавшися з Нікою на ногах нарядив ялиночку. Вийшло мило й симпатично. А зараз - о 23 годині вечора настав бодун. А ще - ностальгія. Дуже хочу вибачитися за наступне. За деяку ахристоматійність та за те, що більша частина з мого життя не встигає знайти своє відображення в ЖЖ... Шкода. Постараюся виправитися.

Пост в наздогін. Те чого я не встиг розмістити. Читайте, прошу, панове!:-) 25 грудня 2007 року. Вітаю усИх, хто святкує сьогодні Різдво Христове! Щастя, здоров’я бажаю, многая літа! Вчора потрапив до велетесенької пробки, вдома був о пів на восьму (з Берестейської з 17:10 добирався – от і рахуйте. Сьогодні спізнився на роботу майже на пів години – стояв у пробці. В маршрутці перечитав сьогоднішній випуск газети по-київськи. ‘Позабавила’ пропозиція мерка Києва Льоні космонавта ввести паром через дніпро на час доки не добудують міст на Троєщину. Такої маячні я не чув вже давно. Можливо ідея і мала б сенс, але не за таких умов як зараз – для обґрунтованого запровадження слід винайти швидкий вид паромства – посадка-завантаження та висадка-розвантаження, під’їзди тощо. Останнім часом, коли мої напрацювання в ЖЖ стали вже значними і тривалими я задумався над тим, чи безмежно я можу закачувати інформацію в ЖЖ? Це ж вам не інфостор якийсь куди качаєш усе що завгодно у будь якій кількості і будь-якого розміру. Бачив часто об’яви, де фігурує вартість за день чи то місяць-рік користування ЖЖ. Я користуюся ЖЖ безкоштовно. Можливо у мене просто обрізаний профіль? Чи які я маю обмеження? Це мене бентежить. Адже я докладаю час і зусилля задля створення свого ЖЖ і бажаю бути впевнений у його ефективності, надійності і, головне, довговічності. Мама закінчила вишивати картину. Тепер за мною рамка. Картина – то її спосіб залишити по собі пам’ять (фото подам пізніше). Я ж залишаю сліди після себе у Інтернеті. Мене вже не буде тривалий час, а мої записи будуть зберігатися. Мої діти-внуки зможуть прочитати про те, як і чим жив їх дід. От я б хотів почитати записи свого діда. Цікаво, як би вони виглядали? Оце сьогодні випас корову, нагодував-випорав свиней…

Оригінал посту знаходиться - Спробую заповнити пробіли днів минулих, себто напишу про те, що було і про що я поверхово писав, але… не те щоб більш детально, а просто згадаю те, чого тоді не виклав у постах. Тож, пригадайте той пост, коли я їздив на ідентифікацію на митницю, що на столичному шосе. Тоді з боку фірми-замовника був найнятий нею митний брокер. Я тоді довго чекав, доки вони владнають усі справи з митницею і я зможу провести відбір продукції для її подальшої сертифікації сертифікації. Довго це аж чотири (!!!) години! Звісно ця ідентифікація позбавила мене обіду так я виїхав ще пізнього ранку, а на робуту навіть не встиг – одразу поїхав додому. Тож задля заморення голоду й цікавості стосовно харчів на митниці я вирішив поїсти в місцевій столовій-кафе. Здається я раніше писав про все в деталях стосовно цього тож додам лише фото: Це я сиджу і граюся на побілці в черв’ячків: Та годую своэ каченя: Це, власне стіл за яким я їв – так він такий брудний – я про це писав раніше. Вид на кафе з іншого боку А це я вже в машині Про цей день всі прогалини усунув. Здається… Перейду до іншого. Вже не пам’ятаю який саме був день, але на тому тижні, у день коли я ходив до театру я придбав ось ці туфлі – Довелося їх придбати не в сезон, так як старі набули зовсім не носибельного вигляду, а до костюму мої боти Зовсім не підходили. Увечері цього ж дня я ходив до театру російської драми і комедії ім. Лесі Українки на виставу “Валєнтінов дєнь”. (на фото усе, що пов’язано з виставою і тим, що було на шляху до нього) Як я раніше вже писав, на цю виставу я вже ходив влітку, коли намагався помиритися з Наталкою, другий екземпляр квитка я залишив їй на вахті. Але вона не прийшла… і я всю виставу сидів на самоті… Сумно, але то був мій вибір, вистава теж трохи сумна, але цікава і варта уваги. Сюжет вистави місцями був в тему того, що я намагався за допомогою нього зробити влітку. Усі мої тодішні вчинки дехто назвав “самолюбованием”. Я з цим не погоджуюся, але бачу, що дає привід так думати. Мабуть я все ж не правильно діяв. Але інших методів я не знаю і не вмію. Я дійсно хотів її повернути, але не знав як. І моя безнадія і її слова про те, що вона мене не кохає опускали руки. Ще більше мене обезсилили слова Нати стосовно того як я намагаюся з нею помиритися – хлюпік. Так, я не зміг гідно її залишити, але я був у апатії. Знаю, цього більше не повториться. Такого в моєму житті більше не буде. Не тому, що нічого не повторюється і що до однієї річки два рази не увійдеш (натяк на те, що вона тече і коли входиш знову, то вона вже інша. Безнадія, апатія. Так, вона намагалася мене покохати. Швидше за все саме так. Але я, мабуть, настільки погана людина, що навіть доклавши неймовірних зусиль вона не змогла цього зробити. Не змогла. Вона не при чому. У всьому винен я і те, яка я людина. Але людину в такому віці не перевиховаєш і я завжди буду таким яким я є. Про це я на початку літа говорив з двоюрідною сестрою Лесею і це аудіо запис я виклав на свої сторінці в Інтернеті http://hilaryduff.infostore.org/info/4006562?refer=3490743&rs=2 А ця фотка мені дуже подобається: Багацько чого я не зазначив у ЖЖ за минулі тижні. Тож експрес-надолуження: Ця фотка зроблена тоді, коли я їздив на ідентифікацію до Білої Церкви: Так я виглядаю зверху вниз моїми очима у маршрутці: Мабуть, постійні допитувачі (таких немає:-) пам’ятають, як я їздив на цю митницю: Тоді ще начальник відділу від замовника розповів мені про те, що розійшовся з дружиною, речі свої мав на задньому сидінні і збирався жити тимчасово у друзів, так як полаявся з батьками. Тож на цьому тижні я знову з ним їздив на ідентифікацію. З батьками він помирився, але все одно збирається знімати квартиру. Дружина (колишня) збирається переїжджати до своїх батьків з його квартири (він не гнав її – це її рішення), то можливо йому стане де жити. Ось фото, що я зробив знову перебуваючи на цій же таможні: А це як я їхав туди: Как-то утром идя на работу и покупая себе вкусняшки я увидел такую картину, которая мне очень понравилась:) А в п’ятницю мені в листі пришла куча рекламного хламу від банку Правекс з пластиковою карткою Універсал Поважаю Ющенка. Біля його секретаріату вже давно жевріє дух Різдва, коли прогулювався там, то відчув дійсно різдвяний настрій: Я, здається вже писав про той день, коли вранці через автокатастрофу на Московському на роботу дібрався о 10й на одинадцяту, а увечері через пробки з 5тої їхав додому до початку на 9ту Триклятий Московський: Моє робоче місце: Якось я обідав ананасиком:-) Це здоров’я моїх легень і серця: А ось такий оригінальний подарунок нам подарувала компанія Бош (фірмові цукерки БОШ:-) Вчора, себто у п’ятницю, я гуляв у тому числі і в околицях бізнес-центру Парус: Також на Мєчнікова у вітрині салону Лексус побачив такий гарний диск: Очікуючи Марину я гуляв околицями вищезгаданого Парусу, пив пиво з таранькою, годував кота нею ж, але злякавшися спалаху кіт накивав п’ятами: - не став героєм мого посту. Папарацци Сєрж спіймав діда (Шалєвого - знову повернувся на роботу до нашого органу з сертифікації на чотири місяці) у цікавій справі:-) Для разнообразия моя Ника завывает: Ось таким я сьогодны займався увесь вечір – розміщував цей пост: Чи не використати мені цей файний пінчер за аватарчик?:-) Цікаві роздуми: Хотіли б собі таку футболку? Я як член ЖЖ так:-) Я – людина 2006го року, тоді за рейтингом якогось мегапрестижного журналу визнали людиною року усих людей, що користуються нетом. Файні фото: підробки та мімікрія Дуже файна тваринка: Цікаві фото: Мрак: Під кригою: Прэвэд! А шукав пока (хочу спати вже) Завітайте на цей сайт (джерело деяких розміщених у цьому пості фоток – тих що ви бачили трохи вище рядків, що зараз читаєте. Інші - мої) - http://www.fotokritik.ru/photos/38 Удел женщины (бугага!!!!!:-)))))))))) Місцезнаходження: Київ