Приємної Вам прогулянки древніми вулицями нашого славетного стольного граду Києва!

(+ - 100 фото) Смакуйте, кияни та гості столиці!

Старий Київ. Фоторепортаж

Цікаві фото (очі дещо нереалістичні, бо застосовував функцію видалити червоні очі, а я в цьому не дуже розбираюся. Хай хоч так буде, а то були червоні, неначе у кроля:-) Тепер, щоправда, не видко, що в мене очі сіро-блакитні, вийшли якісь чорні:-)

Ша,бля!

Конечно же я фоткаю не все, а лишь те, до которых руки дойдут:-)

Чи є життя після компу? Або Критичні моменти як вирішення проблем.

Частина перша. Хто є постійним дочитувачем мого ЖЖ – той знає наскільки тривалий час я збираюся придбати новий диван. Така сама ситуація з зубами. І ось нарешті настав вирішальний момент. І все завдяки критичним моментам, що спонукали до вирішення цих питань. Хворий зуб доконав до флюсу від чого щока напухла і пів обличчя паралізувало – довелося просвердлювати дірку в зубі аби гній увесь вийшов назовні, а то пішов вже хто-зна куди. Після цієї процедурки відчуття ніби щоку голкою простромили і вона як повітряна кулька здулася. Декілька днів активно полоскав рот розчином соли та соди. Флюс є тим критичним моментом від якого не можна були піти. Можливо це й накраще, адже лікуючи його тепер я вилікую й усі інші зуби (окрім одного, де стоїть велетенська пломба на місці якої за всіми стоматологічними нормами має бути протез або коронка. Тож єдиним способом лікування його є видалення :-( чого я конче не бажаю. Тож поки що буду мучатися – до останнього. Інші вилікую цілком. А щодо цього напівзуба, то коли знову ж таки припече, то почну збирати гроші, оформлювати кредит і терміново ставити зубний протез – адже зуб на важливому місці і бере активну участь у жуванні (від чого я зараз дуже страждаю, що від його болючості не можу його задіяти). Під зубним протезом я розумію дорогостоючу операцію – у кустку (щелепи) засверлюється щось типу шурупа на який саджається протез. В ціні ця операція не має меж, а найбюджетно-соціальною є ціна в близько $1000.

Іншим критичним моментом є цілковита поламка компа. Повністю вирубився і навряд чи підлягає воскресінню. Можливо життя в нього і можна вдихнути, але давно вже пора модернізувати. Він з самого початку був не хорошим, погано зкомплектованим. Тож під шумок поламки я куплю новий (звісно, окрім вінчестерів та корпусу, що не маловажливо). Пам’ять жорстких дисків у мене складає в сумі  близько 660 Гб.

Щодо дивану… диван в свою чергу вщент зламався ще рік тому, а кріслакроваті, які виручали від поламки на грані злому, одна вже віддала кінці, інша – додихає… Тож знову ж таки – критичний момент спонукає до дій. Проблема лише в тім, що всі ці критичні моменти наклалися в часу і фінансова спроможність може підвести в одночасному вирішенні усих цих питань. Ще один критичний момент – вже місяць ходжу з поламаною зарплатною карткою і все ніколи було сходити до банку замовити іншу. І ось критичний момент скупчення критичних моментів спонукав мене вирішити й це питання. В обід сходив до банку й замовив нову – адже задля вирішення інших критичних моментів необхідні гроші. Тепер у четвер піду лікувати зуби, потім за інерцією подовжу їх лікування й на іншому тижні – потребуючих у сьому зубів вдосталь. З початком місяця лютого планую придбати диван. Ця покупка призведе до того, що гроші будуть витрачені і тих що залишаться може не вистачити на вирішення проблеми з компом. Цей проблема спонукала вирішити іншу напівкритичну ситуацію. Ще наприкінці минулого року Приватбанк нав’язливо запропонував отримати їхню універсальну кредитну картку. Спочатку я не сприйняв цю пропозицію, але нестача коштів і конча необхідність у комп’ютері (який зламався) спонукала погодитися на цю пропозицію. Тепер у четвер перед зубним лікарем піду оформлювати кредитку. За нею планую узяти у кредит комп (якщо не вистачить коштів). Адже комп не диван, а наркотик без якого починається ламка :-) І тому рік чекати як диван я не зможу.

Поламка компа вирішила інший критичний момент – на роботі я настільки заскарублюю, що терміново вирішив зайнятися якимось активним видом спорту. І ось час який з’явився від поламки компу я тепер витрачаю на ковзани.

І взагалі, щодо часу після поламки компу слід зупинитися більш детально.

Чи є життя після поламки комп’ютера? Виявляється є. Ні, я не “компман’як”, я з радістю і легкістю полишав комп, коли були якісь інші плани, справи тощо. Але коли випадає сидіти просто вдома (а це, погодьтеся, у багатьох буває доволі часто; я маю на увазі вечір після роботи), то без комп’ютеру це просто жах. На перший погляд. Після поламки компу я ніби повернувся на три роки у минуле. Встиг подивитися телевізор. При чому сів за двадцять хвилин до дев’ятої, надивився вдосталь, набридло, глянув на годинник аж ба – ще немає дев’ятої! А на компі як? Сів за комп близько сьомої, трішки посидів – поклацав, пройшло декілька хвилин за відчуттям, а насправді глянувши на годинника жахаєшся – глибока ніч! Тож час, що вивільняється від відсутності компу з незвички не знаєш куди дівати. Подивився телевізор, поспілкувався з рідними, потинявся по квартирі, поїв, сходив до душу, а до сну ще дуже далеко. Вирішив використати час з користю – почитати книгу. Така ностальгія навернула! Ніби на п’ять років у минуле поринув. Так давно не читав книг поза маршруткою… Вчора погрався з Лірою яку моя мати доглядає. Така кумедна дівчина! По-перше усе так гарно запам’ятовує, а по-друге її міміка це щось унікальне! Я вже й на пам’ятаю чи то всі так діти вміють чи це властиве лише для неї. Це не можливо передати словами. Позавчора під пісні Земфіри на Джем Фм та книгу Джона Фаулза “Волхв”, яку вже не перший місяць домучую по маршруткам, заснув. Перед цим увесь вечір ковзав на ковзанах на ковзанці :-) (вибачайте за навмисний каламбур:) Сьогодні після роботи одразу йду додому. Навіть не уявляю як проведу цей вечір. Стільки вільного часу вивільнилося без компу! Мабуть досить скоро буду купувати компа. Коли я це зроблю ви можете дізнатися за новим постом, або навіть за цим – я його не буду публікувати з інших компів, тож коли він з’явиться в моєму ЖЖ, то означатиме, що я придбав собі нові запчастини до свого ПК.

Тож підсумуємо критичні й не дуже моменти:

–     купую нового компа;

–     лікую зуби;

–     купую диван;

–     оформлюю кредитну картку;

–     змінив зарплатну картку;

Це основне. Інше або викладу пізніше, або на даний момент воно не варте уваги або не актуальне.

Додам окрім що про те як я сьогодні оформлював ініціативну заяву на виготовлення нової заробітної картки. Зберу вершки. Запам’яталося це те, що спеціаліст з карток банку сказала мені, що якщо магнітна стрічка хоч трішки пошкоджена, то картка працювати не буде, на що я її відверто здивував поставивши перед фіактом, що моя картка у двох місцях зклеєна чотири рази. Витяг з розмови працівниці банку зі своєю співробітницею – розмовляли про турецьку мову якою вони за своїми власними причинами зацікавлені. Грав на приймачі Таркан що їх на це й спонукало. А сподобалася їм турецька фраза на кшталт нашої типу – “ну, так…” (не дослівно). Турецькою це приблизно звучить як “Е”, але з певним акцентом. На це я відповів, що це не лише турецькою мовою підтверджуючи свої слова знайомством з Наталкою співачкою, що зустрічається з Аміром. Я неодноразово чув, як вона на виклик телефону відповідає типу того самого “Е” та й в розмові часто крокує. Працівниця банку це спів падіння пояснила на свій манер, що всі східні мови споріднені і вийшли від однієї – арабської, як наша зі слов’янської.

 

 

Частина друга. 30 січня 2008 року. Вчора 29-го січня день без компу пройшов під гаслом гри з Лєрою. На книжку сил не вистачило. Засинав під музику Джем ФМ. Ліг о 22й годині, чого вже дуже давно не було – зазвичай я лягаю за північ.

 

31 січня – 05 лютого 2008 року. З останнього суцільного запису минуло п’ять днів. За цей час дещо трапилося. 1го лютого я з Міхою ходив на ковзанку, одразу на чотири (!) сеанси! Коли поковзаєш два сеанси, то здається, що ще б цілий день отак міг би, але під кінець третього починаєш реально відчувати втому. На четвертому сеансі сили покидають тебе, ковзаєш лише аби ковзати, особливого задоволення від нього не отримуєш, а якщо врахувати, що були ми в той день на ковзанці після робочого дня, то втома стає багатократною. Ось вже декілька сеансів упідряд на ковзанці лунає музика БумБокса. Це мене втішає, адже мені така музика до вподоби, шкода лише, що також присутні звуки “музики”, яку я на дух не переношу. Вихідні пройшли монотонно. Останнє крісло-ліжко доламалося – почав замість ніжок, що відпали, відро підставляти. Кумедний, але факт. У понеділок ходив до зубного лікаря, в черговий і не останній раз у цьому місяці. Знову почистила канали, зробили рентген, поклала ліки й тимчасово запломбувала кальцієм. Рентген був неякісним і чітко причини витоку жовтої рідини зі свердловини в зубі не видко. Є підозра на кісту, у п’ятницю зроблю повторний рентген і буде вино, що робити далі, якщо підозри підтвердяться, то слід буде видаляти зуба й оперувати. Просто жах, особливо беручи до уваги, що мені 23-24 роки, а річ йде про так званий R1 – перший (лівий від мене) передній різець…

На вихідні облазив усі меблеві магазини у пошуках дивану. Головним критерієм були розміри спального місця і найбільшими у наявності скрізь (Харківський ринок, Ринок меблів біля Трощинського ринку, Меблевий супермаркет на лівому березі, що біля Епіцентру, Меблеве містечко, що за нивками на окружній 23ю маршруткою, Ринок Юність) були 2 х 1,60. Мені ж потрібно було 2 х 1,80. Мені одповідали, що таких диванів не існує. Врешті-решт мої пошуки вчора були закінчені – через інет я вийшов на меблевий магазин біля метро Мінська на мінус першому поверсі універсаму Перехрестя. Там також таких габаритів не опинилося (попри завіряння продавця, що такі є), але я замовив виготовити мені саме такі. За кожні 10см я доплатив по 130 грн. Жах, але факт. Диван має назву Кубус, виробництва, що розташоване в Жулянах. Передоплату я зробив 300 грн. Всього диван коштує 2350. Здається так. Обрав більш світлу зелену тканину для основи і на боки темнішу зелену тканину. Тривалість виготовлення – близько чотирьох тижнів. На свій поверх, мабуть, буду заносити самостійно, адже за кожен поверх слід заплатити мінімум 10, а то й 15 грн. Я живу на 10му поверсі, вантажного ліфту у мене немає. От і рахуйте. А поки диван буде готуватися, я вирішив придбати компа. Мій старий зараз у Льоші – він його приведе до ладу й продасть, потім я додам грошу і придбаю новий. Навіть тб-тюнера. З часом планую й монітора замінити. Вчора, повертаючися з меблевого магазину пережив пригодку. Вийшов на меро Оболонь, а там пішов на зупинку, де стає 180 маршрутка. Людей було неймовірно багацько. За неймовірних зусиль я втиснувся до салону ДТЗ, висів немов килька у банці. Далі більше – МЕГАПРОБКА. Сів я о 20:00, а додому дібрався близько 23-ої вечора. І увесь цей час у парилці на одній нозі. Приїхав, ліг спати, прокинувся о 6й і на роботу. От і все життя. Книжки продовжує читати. Коли був на Юності (у пошуках меблів), то на барахольній лавці у бабці придбав за три гривні книжку 1976 року Чернишевского “Что делать?” Дуже багато заслуханий про неї, почав читати, поки що не дуже, але чим вона цінна вже зрозумів.

 

Частина третя. 12 лютого. Критичні моменти збігаються навіть у вирішенні. Обмивання. Буденність.

Ще в п’ятницю 8го лютого, одразу після того як мені поставили тимчасову на дві місяці лікувальну пломбу у мене розвинувся повторний флюс. Вихідні якось переконтачив. У понеділок одразу після роботи почимчикував хутчіше до поліклініки. Там мій напівкомпетентний стоматолог направила до стоматолога хірурга. Якийсь він був дивним, проте до справи його сутність не має відношення. Пішов я до його кабінету і почав чекати в черзі. Аж раптом мені зателефонували з меблевої фабрики (контори, що в Жулянах). Голос похилого віку жінки повідомив мені, що мій диван готовий і запропонувала завтра між 10ю і 13 доставити мені його. Я було почав випитувати чи не можна у інший день або чи не можна занести його самостійно, але мене покликали до кабінету. Я кинув у слухавку, мовляв, добре, домовилися – завтра між 10ю і 12ю, дякую. Сів до крісла в очікуванні. Мені знеболили ясна, трішки почекали і… Спочатку я лише відчув, що мою губу підняли аби дістатися до ясен, а потім усією своєю сутністю відчув неймовірний біль – хірург-стоматолог скалпелем проник мені глибого в ясна, де знеболююче ще не почало діяти. Відчув сильний натиск, хруст, крапання крові в моє горло. Все. Сплюнув чимало червоно-чорної крові. Потім мені прописали жарознижуючий, протизапальний, знеболюючий порошок “Німесил”. Також окрім назви цих ліків прописали процедури, які я прочитав як “садове вишни”, а насправді там було накарлякано медичним почерком “содовые ванны”. Назавтра, 12 лютого було назначено перев’язку. Вранці я не пішов на роботу, а пішов до поліклініки у котрий раз. Там мені зняли пов’язку і відпустили восвоясі. Вдома почав чекати на диван. Його доставили вчасно. Підняли на мій 10й поверх, зібрали. Потім була робота. Після роботи я зустрівся з Міхою, він мені позичив 2000 грн., які мені не вистачало на компа. Вигідний кредит. Значно краще аніж знімати за кредиткою. Нічогісінько не втрачаю. Дяка Михайлу. Також прибуло морозиво. Усі разом ми направилися на Лівобережну, де нас мав чекати Льоша. Потім він зателефонував і попросив самостійно на маршрутці доїхати до заводу “Вулкан”, де знаходиться комп контора “СкіфЦентр”. Так і вчинили. Там довгенько чекали доки доставлять мій проц. Полазили по БТРах, що там стояли на припоні в очікуванні переобладнання на цивільну машинку. Потім поїхали до мене збирати комп, вставлювати на нього Вісту. По дорозі дивилися з ноута з 19ти дюймовим моніком найкращий фільм. Це в мене було вперше і були приємні відчуття повноцінно дивитися фільм в машині серед пробки. Я накупив пива, чіпсів. Вийшла така собі імпровізована вечірка. З часом до нас приєдналася й Наталка. Загалом у квартирі перебувало вісім чоловік (батьки й Лера на додачу). Добре поїли, попили пива з чіпсами. Льоха зібрав компа, встановив вісту. Потім, коли всі розходилися, а я проводжав Міху, то він мені сказав, що втопив у мене вдома в унітазі свою мобілку. Не знаю як, але витягнув її звідти. Випив він у той вечір добряче. На ранок мобіла ще не працювала, але згодом я зміг додзвонитися на неї Міхі. Вчора, 13го лютого був на ковзанці за кузиною Наталкою. Катається вона погано і не хоче вчитися.

Після вищезгаданої вечірки  всі хатні лягли спати. Я в тому числі. Диван пройшов тестування:-) Це непередавані відчуття – спиш немов на аеродромі – полігон такий, що навіть розкинувши руки в боки не дістаєш бортів бильця. МегаДиван! Пару разів спілконувся-ММСнувся з МегаВольтом. Почув нову пісню Бум Бокса. Дуже гарна і сенсово-змістовно актуальна. “Та, что” називається.

Кузина Наталка, звільнилася не зовсім за власним бажанням з роботи (фірма де працює Льоша). Влаштувалася на 300 баксів в контору Швидко, де набирає накладні. На майже неоплачувану роботу вона пішла через те, що вона там майже нічого не робить, посада в неї звучить добре, йде строк у трудовій книжці та й має там вона час на розміщення оголошень для Льоші про перевстановлення вінди. Інна також звільнилася з заводу Галактон, з посади директора логістичного відділу. Чув, що збирається зайнятися власною справою з друзями у сфері перевезень. Тепер мені зрозуміло навіщо вона у мене просила пакет документів для ліцензування перевезень.

 

 

Частина IV. 15 лютого 2008 року. Мовне питання. З’їдені мережею. Ковзани.

Виникли цікаві думки. Якщо б я був на відповідній посаді, то ініціював би прийняття закону за яким би усі назви товару чи торгових марок мали б бути обов’язково написані українськими літерами. На вибір підприємця чи організації було б подано варіанти написання – українська назва, переклад іноземної або написання іноземної назви українськими літерами з обов’язковим перекладом назви у посиланні (якщо назва має змістовний характер). Щодо останнього варіанту, то назва має бути перекладена у визначений філологами спосіб: або на манер написання або на манер вимови. До прикладу, слово girl(дівчина) слід писати як “гірл” або як “гьол”. Розумію, у зв’язку з цим виникнуть додаткові клопоти у виробників, проте, бажаєте, працювати на українському ринку, будьте ласкаві виконувати українські закони. І виконували б. Нікуди б не поділися.

Щодо опису вчорашнього дня (14 лютого), то можу сказати лише те, що провів увесь післяроботний час на ковзанці і в маршрутці на шляху до дому. Виковзав три сеанси. Заважали ковзати різні, не маючі відношення до ковзання, вікторини на шану чужоземного свята дня Св. Валентина. Вдома дивився камеді під час якого заснув. Комп перейшов у режим гібернізації. По людські кажучи – сплячий режим.

 

Прочитав цікаві замітки журналістки газети по-київськи Анни Устенко.

“C’єдєнниє сєтью”.

Уявила якось страшну картину. Прокидаюся вранці, на роботу не йду – вже п’ять років я працюю в “офісі на хаті”. Такий варіант вигідний моїм роботодавцям: вони не сплачують за аренду приміщень, не купують техніку. Мене він також влаштовує – вставати о сьомій або восьмій ранку не потрібно, витрачатися на одяг для виходу в люди також, косметика ні до чого. Спілкування? Його мені і вдома вистачає. У мене є аська, є ЖЖ, є з десять блогів. В них я підтримує зв’язок з сотнею знайомих та друзів Вони вважають мене людиною цікавою і веселою, але більшість з них мене ніколи не бачили. Та й ні до чого це – нічого гарного від такого способу життя зі мною не трапилося. Я живу одна….

 

 

Теги: Комп’ютер, компьютер, computer, komputor, ПК, персональний, жорсткий диск, жесткий диск, мамка, материнка, motherboard, материнська плата, материнская плата, видеокарта, блок питания, блок живлення, критичний момент, критический момент, criticalmoment, зуб, touth, зуби, щелепа, челесть, зубний протез, флюс, пломба, стоматологія, стоматолог, стоматолог-хірург, кіста, киста, рак, диван, кредит, кредитна картка, кредитная карточка, зарплатная карточка, ковзани, ковзанка, ковзанка, коньки, каток, скользить, фінанси, финансы, problem, проблеми, проблемы, труднощі, модернізація, Гб, ТВ, ТБ, TV, телебачення, телевидение, television, книга, книжка, література, мова, Іран, Иран, дитина, джем, араби, слов’яни, гратися, сеанси, сеансы, втома, усталость, Міха, Серж, музика, музыка, BoomBox, Бум Бокс, Овочі, Фрукти, овощи, фрукты, відро, ніжки, ведро, рентген, R1, різець, резец, Кубус, Cubus, Жуляни, доставка, ліфт, поверх, тб-тюнер, тв-тюнер, tv-tuner, монітор, продавати, купувати, заміна, пробка, МЕГАПРОБКА, Чернішевский, Что делать?, пиво, чіпси, вечірка, паті, вечоринка, party. Мегавольт, Морозиво, айс крім, мороженое, icecream, айс крим, Та, что, монік, проц, Віста, Vista, РРС стрічка, РРС лента, RSS, МегаДиван, аеродром, аеродром, ліцензування, швидко, мовне питання, з’їдені мережею, ковзання, языковой вопрос, Съеденные Сетью,

П.С. Важлива деталь: фотки відсутні тут тому, що я дууууууже довго не бував в неті і потроху наздоганяю втрачене, а його стільки, що слід було б увесь вечір і вихідні сидіти й розміщувати фотки. Тож, постараюся порадувати в наступних постах, а поки що читайте.
http://infostore.org/info/4879090/000_0153.jpg?s=760&r=0

Київська “поетика”. Дилетантські вірші інженера Сєржа 28 листопада. Пост 2 Поетичний:-) (Це я в дитинстві:-) Чомусь в цьому блозі вірші йдуть одним рідком впідряд, тому пропоную переглянути сьогоднішній мій пост тут - http://serzh84odarenko.livejournal.com/53508.html Як і обіцяв, подаю до вашого розсуду свої інженерні вірші. Інженерні не за тематикою, а за якістю. Щоб не таке вже жахливе враження складалося, коли будете читати, згадуйте – їх написав інженер. Можливо і є талановиті інженери в написанні віршів, але я не з них. Запитаєте навіщо ж я їх тоді написав? Лише тому, що мені так захотілося. Хіба не недостатній привід? Розумію, у житті слід займатися лише тим, що вам до снаги, де ви будете найкращим. Але я до цього завжди додаю й те, що слід робити лише (бажано) те, що хочеш. І не варто собі у цьому відмовляти лише тому, що ви цього не вмієте. Адже багацько людей ганяє на лижах, але при цьому вони не є професіональними лижниками – їм це подобається і вони хочуть цього і роблять це, попри падіння. Тож, вірш перший. Дорога життя. Тут попри жахливість самого віршу прихований глибокий (чи ні?) зміст. Коротше кажучи, написав я його у ванній кімнаті у рік мого закінчення школи. І навіть ті слова, що, здається, вставлені до тексту лише для рими мають своє значення (орфографію й граматику 2001 року збережено). Дорога життя Дитинство гине у роках неначе сонце в полонині Іде воно – все далі, далі, не видно навіть спини. Попереду – невидима канва, що в’ється різними шляхами Крізь темряву забутих снів біжить вона все далі. Не бійся прірви – глянь у вічі, Там око темряви палким невидимим вогнем Вдивляється у вічі двічі, по разу в кожне – без проблем Ти глянь і більше не дивися, запам’ятай той погляд на роки, То погляд страху, муки і огиди, не бійся ти його поки! Не бійся ти і бурі в небі, що крутить хмарами у такт, Із громом скісний дощ прокапа і блискавка закінчить акт; Розріже небо навпіл миттю, освітить небокрай, І створить ясний день безстиддя, в нічний безвадний край. І будеш йти прямою звідти, ізвідки вітер не дуне, На зустріч сонцю, барвоцвіттю, звідкіль свободой тхне. Ти там зустрінеш перепони, що прагнуть волю заярмить Не будь пасивним – дій без згоди І вивільни себе на мить На мить, що тягнеться віками, яка ніколи не згаса Бери життя лише руками і бедеш вільний як краса. Краса ніколи не згасає, вона в душі продовжує жевріть, Як та пустеля, що краси не має, красу в душі араб зберіг. 7 червня 2001 р. Сєрж Одаренко. Умови написання наступного “віршу” я не пам’ятаю. Але пам’ятаю випадок, що трапився з ним. Моїй молодшій сестрі у школі задали додому написати твір на якусь любовну тематику, от я і подарував їй свій вірш. Як для учениці сьомого класу вчителька оцінила його на відмінно. Пізніше вже моя вчителька з зарубіжної літератури влаштовувала літературний вечір. От я і викликався зі своїм віршем взяти участь. Проте потім, як виявилося, на цьому вечорі мали бути присутні майже всі вчителі і я потрапив у незручне становище – раптом вчителька малої теж буде там?! Тому, коли я розповідав цей вірш на літ вечорі, то розповів про те, що сестра його подала як свій на уроці укр. літ-ри. І що мені тепер дуже не зручно (у разі присутності її вчительки), але на щастя її, здається не було. *** Все починається з любові Любов життя породжує на світ Із неї щастя, пошук крові Від неї благо і політ Любов – це сенс буття! Любов – гормонне потрясіння! Без неї буде вороття До світу нашого падіння Поети світу всі кохання славлять На нім будуються вірші І на початку й у кінці поставлять Хвалу закоханій душі Хто не кохав, той і не знає Любов – це смерть, любов – життя, Любов – хвороба, точно знаю, Яку не хочу лікувати я. Серж Одаренко, весна, 2001 рік. P.S. У виконанні вчительки, коли вона муштрувала мене перед літ вечором, вірш звучав як професійний і мені на мить здавалося, що це не я його написав. Наступний вірш я написав після краху свого першого кохання. Її звали Єка (похідний диференціал від рос. варіанту імені Катерина). Вона була старше за мене на два роки, навчалася в НАУ на маркетолога, була старостою групи. Достовірно я не знаю, але основною причиною того, що в мене з нею не склалося, було те, що на той час я був замалим для неї. Я тоді ще не був готовий для серйозних, ба навіть “близькошлюбних “відносин. Можливо познайомся я з нею в своєму теперішньому віці, все склалося б інакше. Але… Ніяких можливо! Тепер певно вона дружина і мати великого сімейства. Ці стосунки дуже вплинули на моє і не лише життя. Я ще за часів зустрічей з нею почав цікавитися маркетингом – мені не подобалося що моя дівчина у чомусь обізнаніша за мене. Вона так само – почала цікавитися автомобілями – моя спеціалізація. Можливо це комплексне, але так було. Після того як наші з нею стосунки порвалися я довго марив нею і цікавився усім, що хоч якось було пов’язане з нею. Зокрема маркетингом. Так і вийшло, що за часів свого студентства я почав працювати у рекламному відділі одного ( :-) ) з видавництв. Пропрацював я так рік. Потім все ж пішов працювати за спеціальністю, але мою естафету перейняла сестра. Я її зацікавив маркетингом і зокрема самим НАУ. За моїми коректними і не наполегливими порадами мала вступила до НАУ на маркетинг (саме там, де у свій час навчалася Єка). От і виходить, що мої з нею стосунки радикально вплинули на життя іншої людини. А ось вірш про мої з нею стосунки (дещо депресивний). *** Девушка антимечты Прошли те дни, корда мы вместе Гуляли Киевом, в Любимом месте, Бродили склонами Печерска, Смеясь над детством веско. Прошла весна, прошло и лето Прошла романтика, и где-то Мы стали дальше друг от друга Мы реже видимся, подруга Звоню тебе и слушаю твой голос Я говорю о всем, но думаю не в голос И в сотый раз тебе я назначаю встречу, Нот ы молчишь, сказав: “Потом отвечу…” Ты занята – дела, но у меня ведь тоже И ради встречи я готов их отложить на позже Ты говоришь:”Дела, учеба и работа.” В досуг тебе на дискотеку, в клуб охота, Но разве так бывает? Из тишины в ответ я слышу, что никто не знает. Во время давних редких встреч Ты надо мной повесила Дамоклов меч, Ты – ненавидишь все, чтоя люблю И обожаешь то, что мне не мило И вот когда я вновь усну Ты мне приснишься, но не милой. Я для тебя лишь жалкое ничтожество, Не стою ни вниманья, ни любви, И лишь устав от общего убожества, Взглянули на меня глаза твои. Серж Одаренко, лето, 2002 год. *** Теги: вірш, вірші, поетика, поет, творчість, Серж, любов, кохання, дорога, життя, девушка, мечта. Настрій: поетичний P.S. А щоб не було так прісно і слАЩаво - А це пісня моєї подруги Наталки. Доречі, вона зараз шукає авторів пісень - вона серйозно займається музикою, тому хто хоче увіковічнити свою пісню - прошу відгукнутися, усе дуже професійно, не дитячі забавки. А ось, власне А ось, власне і сама Наталка: