Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Водитель маршрутки умер за рулем


 Рубрика: Столица // 16 сентября '10 в 02:28

Напряженный график работы, нервные пассажиры и пробки на дорогах довели шофера до инфаркта

Позавчера в 17.20 возле станции метро «Черниговская» водитель маршрутки №414 (ул. Будищанская – ул. Сосюры) во время движения скончался от сердечного приступа. Пассажиры не растерялись и мигом дернули за «ручник». «Богданчик» тут же остановился. Если бы не пробка, благодаря которой скорость автобуса была минимальной, страшно представить, чем бы все могло закончиться.
 

– Я ехала с рынка «Юность» на Ленинградскую площадь. Салон был битком набит людьми. Тянулись в пробке, и все возмущались, что водитель не может ее объехать, – рассказывает пассажирка злосчастной маршрутки Екатерина Тригуб. – Ни с того ни с сего водитель потерял сознание. Мы подумали, что он просто уснул. Двое мужчин на переднем сидении остановили автобус. Слава Богу, никто не пострадал. Потом начали тормошить водителя, но, проверив пульс, поняли, что он умер. Вызвали скорую. Медики диагностировали инфаркт, запаковали тело в пакет и увезли в морг. Читать дальше...

Автор: Сергей ОДАРЕНКО


відкоркувати | Теревень 18

Пингвины погибли из-за болезни или плохого питания


Рубрика: Столица // 07 сентября '10 в 01:34

Не успел утихнуть скандал с гибелью шимпанзе, как 4 сентября в киевском зоопарке умерли трое пингвинов Гумбольта

Но главное – никто так и не удосужился честно ответить, отчего умирают животные.

Версии о причинах гибели пингвинов снова разделились. По официальной, на которой настаивает руководство зоопарка, птицы погибли от болезни: у них был аспергиллез дыхательного тракта. Это грибковое заболевание, которое поражает верхние дыхательные пути. По версии зоозащитников – плохие условия содержания и некачественное питание. Впрочем, как говорят, одно другому не мешает. Кстати, единственную оставшуюся в живых самку пингвина, скорее всего, отдадут в другой зоопарк, «чтобы уберечь от смерти». Читать дальше...

Автор: Сергей ОДАРЕНКО


відкоркувати | Теревень 3

Остановите живодеров!


Рубрика: Столица // 01 июня '10 в 04:21

Бизон, умерший в Киевском зоопарке вчера, стал третьей жертвой за месяц и седьмой за полгода

В последний месяц новости из зоопарка напоминают сводки из зоны боевых действий. 26 апреля погиб слон, 26 мая – верблюд, и вот новая смерть – 30 мая скончалась самка бизона. Руководство зоопарка заявляет об умышленных отравлениях, защитники животных говорят о чиновничьем беспределе и бизнес-интересах. Если все происходящее – не итог банального непрофессионализма, то перед нами – война, в которой гибнут заложники, ни в чем не повинное зверье, и без того приговоренное к «пожизненному заключению». Но, в любом случае, зоопарк надо немедленно закрывать – хотя бы до тех пор, пока не выяснятся причины трагедий. В любом случае привлекать к расследованию нужно крупных международных специалистов, которые дорожат своим именем: действия нынешней комиссии уже успели вызвать слишком много сомнений. И в любом случае руководить тем, что от вымирающего зоопарка останется, должны люди, знающие и любящие животных, а никак не чиновники нынешнего киевского образца. Читать дальше...

Автор: Сергей ОДАРЕНКО, Инна ГРИГОРЬЕВА


відкоркувати | Теревень 10

Почему в зоопарке умирают звери?


Рубрика: Столица // 27 мая '10 в 06:30

В столичном зоопарке – очередная потеря, погибла молодая верблюдица. Это уже пятая смерть за последнее время, но никто до сих пор так и не удосужился установить, что это: халатность руководителей и борьба за землю, как убеждают зоозащитники, или умышленный терроризм, как считает директор Читать дальше...

Автор:  Сергей ОДАРЕНКО, Инна ГРИГОРЬЕВА, Сергей ДЕМЧУК


відкоркувати

В поликлиниках Киева временно не используют лИдокаин


Рубрика: Столица // 25 марта '10 в 11:13

Такова рекомендация ГУ здравоохранения: до выяснения обстоятельств смерти женщины на приеме у гинеколога в Деснянском районе

Перед рядовой операцией 27-летней пациентке Наталье Кравчук ввели обезболивающее – ледокаин. После этого женщина скончалась.
Трагедия случилось еще в четверг, 18 марта в киевской центральной поликлинике Деснянского района. Но из-за того, что информацию тщательно скрывали, об этом стало известно только сейчас от мужа Натальи Дмитрия Кравчука. Читать дальше...

Автор: Сергей ОДАРЕНКО


відкоркувати | Теревень 14

Первый нах


Черный юмор. Не для настроения. Э! Я предупредил. Мне 25, почти 26, лет. В 2001 году я закончил школу. За это время была только одна пародия встречи выпускников. За свою жизнь я учился в двух школах: 134 им. Ю.А.Гагарина, что на Печерске, и 320-й на Троещине. В 1-й многие ученики были детьми работников завода Арсенал. И вот в 94 году была череда выдач им квартир. Мне и нескольким моим одноклассникам такое чудо (по нынешним меркам) привалило. И все мы дружно переехали. Попали естессно в одну школу, но вот одноклассниками не стали. Тем не менее знали друг друга отлично - с пеленок расли и почти что одноклассники (по крайней мере бывшие). Два из бывших однокашек даже жили в моем подъезде.

У моих родителей отгремели уже юбилейные встречи одноклассников. Однажды, помню, маму поразила смерть одного из них. Это ее так задело - одногодка ведь (то есть сразу паралель с собой провела). Типа, мол, возрастная волна пошла. И вот сегодня я узнал, что один из тех, кто живет в моем подъезде умер. Соседка грит - на носилках уносили - еще рукой помахал. Инсульт. Парню 25 лет. Одноклассничек-с... Сначала грешным делом начал пенять, мол, он хулиган, много курил, пил. Но потом вспомнился его брат наркоман. Живой... А у этого даже девушка была. Вроде исправился, на толковый путь начал становиться (в школе на единицы учился, дурика строил). В общем на вредные привычки списать не получается. Умер по здоровью, которое испортить не успел. Первый нах... Вторым надеюсь буду не я и очень не скоро. Просто молодая смерть всегда навевает мрачные мысли.


відкоркувати | Теревень 11

Криза наближається... Криза наближається...


Криза наближається... Криза наближається...

____________________________
|----------------------------------| ||___
|______ М И В И Н А ________|||'''|'''''______,
|_________..... ____________ |_||__|_______||
'(@)'(@)'(@)'''''''''''''''''""""'''''|(@)(@)*****|(@)'


відкоркувати | Теревень 38

музіка : Джем FM  Настрій : відмінний    

Будем жить!


Будем жить!Надворі криза. Всі кому не лінь про неї мусолять, чешуть язики. Більшості нормальних людей набридли ці розмови, вони абстрагувалися від них й пішли в забуття. Однак криза тим не менше прогресує. Найстрашніше попереду. Люди почали реально отримувати менше грошей аніж, скажімо, два роки тому. Зараз середньостатистичний українець на одну зарплатню може придбати 800 батонів, тоді коли лише два роки тому на зароблені за місяць гроші він міг купити 1070 батонів, що на 270 менше. Два роки тому кияни могли здійснити 3000 поїздок на середньомісячну зарплатню, але тепер втричі менше – лише тисячу.

Далі буде лише гірше. І це кажу я – доволі таки оптимістична людина. Незабаром нагрянуть голодні бунти, що прокотяться страшним ехом просторами нашої країни. Люди не зможуть купувати собі новий одяг, а з часом і достатньо харчуватися. Середній клас стане жебраками, а теперішні жебраки почнуть потроху пухнути. Втім, українцям смерть не загрожує. Це занадто дорого для них. Зараз таке життя, що жити значно дешевше, аніж померти. Похорони обійдуться не в одну тисячу гривень, які наш народ не має. А про місце на сховищі я взагалі мовчу – це страшенні гроші. Тож помірковані українці краще житимуть аніж витрачатимуть такі шалені гроші на смерть. Тож, життя триватиме. Побільше оптимізму вам.

Завжди ваш, Сєрж. Адіас!


відкоркувати | Теревень 51

Цікавий випадок...


Редко бываю на ХайВее, но вот в пору своего бронхтита, отлеживаясь дома как-то все же забрел. Случайно обнаружил не прочитаное сообщение от одного человека. Оно было в адрес моего рассказа "Fatal Error" и датировалось еще прошлым годом.
Вот что она  писала:

Привет!

Вот прочла рассказ от корки до корки…знаешь, твои отношения с Наташей и Мои с моим парнем бывшим похожи…Мы похожи в том, как любили, но молчали… Я тоже любила, но не ценила…то есть в душе ценила, а в жизни молчала…потом он ушел, я думала – приползет на коленях, а потом сама и просила вернуться…ждала его один раз полтора часа, потом два часа на следующей недели…а он говорил в трубку чужим голосом…Ты старше меня конечно, я ещё маленькая и глупая 16-летняя девчушка, но мы могли бы подружиться…. У тебя боль, у меня боль…вспоминая и обсуждая боль может выйдет хорошая дружба…к сожалению, я больна…ну, раком, потому жить мне не долго осталось, так что если тебе нужен друг, которому сможешь поверить пиши _________…моя душа открыта для искреннего человека.


У меня аж сердце ойкнуло. Сразу же написал ей СМС... К счастью она ответила. Вот такая история со мной произошла.


відкоркувати | Теревень 9

музіка : Класична  Настрій : утопічний    

Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі.


Пост 1. Практично-утопічний. Смерть та Безкінечність Всесвіту у Часі і Просторі. Смерть це так жахливо. Якщо про неї не думати, то ніби все нормально, якщо й думати, але абстраговано, то ніби теж нічого. Але якщо підійти до смерті з боку свого его, тоді постає увесь її жах. Усе що вас пов’язує з цим світом – це ваше тіло. А як би там не патякали філософи та релігійні люди про душу, її переселення тощо , саме шматок м’яса з якого ви складаєтеся – це Ви. Щастить тому, хто вірить в душу. Але щиро, а не так як я – на всяк випадок і без обмовок, мовляв, я вірю, що вона є, але раптом…? Без віри в душу (а це у більшості випадків саме так) – ви лише фізична субстанція. І саме з цього боку постає жах смерті. Уявіть, ви, що відчуваєте себе, свої руки, ноги, биття серця, думаєте, мрієте, плануєте, ви – людина і ВАС колись ТОЧНО не буде. ВАС! Уявіть! Подумайте саме про себе, про те, що ви, той що зараз читає, думає, вас не буде, НАЗАВЖДИ! А саме ви це що? Рука, нога, голова, мізки, серце? Без серця, рук, ніг можна жити, можна замінити на штучні, значить це не ви. Мізки? Можливо, але не сам той шматок сірої речовини, а ті імпульси, що там вирують. Якщо ви – імпульси, то можливо їх можна якось відтворити, записати на інформаційний носій, що мав би можливість так само як мізки імпульсувати? За тілом проблем не буде – зробити його навіть біологічним справа часу. Якщо моя теорія запису пам’яті, та властивостей алгоритмічності ходу думок, характеру ймовірна, то смерть перестає бути страшною, так як зникає як поняття. Але поки що вона страшна. Так як вас не стане і все. Саме вас. І нехай ваші діти продовжуватимуть жити, але вас вже не буде. І це лякає моє его. Не тому, що я егоїст, а тому, що навіть попри гарні справи, що я можу встигнути зробити на цьому світі, мені тоді вже буде все одно. А з іншого боку, ми щодня переживаємо щось на кшталт смерті. Сон – чим не калька смерті? Ви засинаєте і вас нібито нестає. Ви не відчуваєте свою присутність у цьому світі. Повільна фаза сну не супроводжується сновидіннями, тому найбільш схожа на смерть. Ви можете реагувати на навколишні подразнюючі фактори, але то не ви, а шматок м’яса з якого ви складаєтеся. Ви – це ваша свідомість, ваші думки. Адже коли ви не спите, то завжди думаєте. Якщо ви не думаєте, не усвідомлюєте себе – вас немає. Якщо психічно хвора людина себе хоч якось не усвідомлює – вона мертва, але якщо свідомість цієї людини працює і сприймає себе нехай навіть Наполеоном, то людина вже жива. Собака себе не лише відчуває, а й якось усвідомлює – значить живу. Щодо зовсім примітивних істот, то вони просто біологічна матерія, що хоч формально живе, але якщо свідомість при цьому відсутня, то за фактом мертва. Хоча життя за науковою термінологією властива навіть одноклітинним істотам. Тут постає інший таємничий жах – як змусити сукупність хімічних елементів ожити. Якщо зібрати до купи тіло людини, все досконало скласти, то хіба кров одразу затече? А якщо її прокачувати насосом? Якщо все в тілі буде взаємодіяти, то як завести механізм мізків? Як змусити їх імпульсу вати, запам’ятовувати, посилати імпульси частинам тіла? Це все неймовірно складно. Але можливо можливо (вибачте за каламбур). Тож не боятися смерті безглуздо, так як сенс вашого буття для вас втрачає сенс. І попри найщиріші наміри залишити після себе гарні справи, нащадків, тощо, вас вже не буде. А це найголовніше. І це лякає. Безмежність ВСЕСВІТУ у часі і просторі. Саме поняття Всесвіту багато хто плутає. Особливо науковці. Намагаються виміряти його розміри тощо. Але ж це цілковита МАЯЧНЯ! Всесвіт немає меж! ВСЕСВІТ – це сам БОГ! Всесвіт – це усе, що є, де б то не було. Гарний сенс тупої пісні (де співається а-ля “…тоже являєтса част’ю ВсєлєннАй…”). Все що у будь якій формі буття – усесвіт. Увесь простір – Усесвіт. Навіть там, де ми теоретично не можемо навіть усвідомити. Вас не лякає безкінечність простору? Мене якщо задуматися лякає. І дуже-дуже. Ви лише уявіть – простір ніколи не закінчується! Ніколи. Примітивно уявімо – ви летите вічно (про вічність далі) вперед. Ваша мета долетіти до кінця всесвіту. Якщо ви будете завжди летіти зі швидкістю думки (себто з такою швидкістю, що ви з’являєтеся у місці призначення у той момент, коли захотіли туди, незалежно від відстані), то все одно не потрапите в місце призначення. У Всесвіті немає центру і немає окраїн. Він безмежний. Безкінечність кола усвідомлюється і не лякає, а безкінечність прямої? Це вже просто жах. Коли я думаю про безкінечність Усесвіту у просторі, то розумію, що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. Це єдине пояснення, на яке здатен мій розум. І якщо я знаю, що точно є те, чого точно не можу бути, то я розумію також, що точно можу бути будь що чого категорично ніколи і ніде точно не може бути. Це не патова ситуація. Це ствердження – факт. БЕЗЗАПЕРЕЧНИЙ. І це дуже мене лякає. Існування людства це ніщо у масштабах Усесвіту. Абсолютно ніщо. Наші вчинки ніяким чином не впливают на усесвіт. Тому виходячи з цього ствердження розумію, що не слід боятися чогось, адже у масштабах усесвіту твій вчинок ніщо. І нічого страшного, якщо якийсь інший шматок м’яса зреагує на твій вчинок скороченням м’язів у гортані та на обличчі з супроводом циклічно різкого виштовхування повітря з легень – так називаємим сміхом. Це нічого не означає. Проте творити беззаконня виходячи з цієї теорії не раджу. Про причини чого цього не варто робити виходячи з масштабу усесвіту розповім пізніше. І останній беззаперечний і “не виліковний” для мислячої істоти страх – це безмежність Усесвіту у часі. Просто уявивши, що усе Завжди було і Завжди буде, у будь якій формі, але точно буде, можна усвідомити увесь жах цього факту. Це так само як у моїх думках про простір – я розумію що цього точно не може бути, але також точно знаю, що це є. І це лякає і заворожує.

відкоркувати
ОБОЗ.ua