Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


1 липня 2009 р.


Вчора після вельми нудної роботи поїхав до пам’ятника Леніну, що на Бессарабці аби зробити новину для «по-народному» про те, що йому відбили руку, підборіддя та ніс. Про це дивіться у минулому пості (хоч там дещо по-іншому написано, аніж у «пн»). Потім увесь вечір відповідав на коментарі, читав, робив записи. Ліг о півночі.

Вчора вийшов запис у спільноті «chair» про результати обговорення… мене) Почитав – посміявся. Весело.
Сьогодні збирався було зробити запис про продаж м’яса на сонці на торговельному майданчику «Метеор», але як на зло їх немає. Увечері опублікую новину про відкриття на Троєщині м’ясного магазину на місці гральних автоматів. Також з ранку вийшла моя стаття про економію на проїзді. Буквально за годину її переглянуло 500 чоловік – для статті це дуже хороший результат. Скоро ви її побачите і у блозі.

Окрім сказаного додам, що вчора їздив з Шапкою на зйомки. Спочатку приїхали в Оперу, але потім виявилося, що помилилися – треба було у оперетту) Там зняли коментар директора та відвідувачів. Також трішки посиділи на концерті присвяченого закриттю театрального сезону. Було ніяково з приводу в’єтнамок, в яких я сидів у залі серед вишукано вдягнених людей. Втім я не знав, що там буду. Загалом сподобалося.


відкоркувати | Теревень 5

музіка : Океан Ельзи  Настрій : цікавий    

Хлам думок


Я от подумую змінити концепцію свого ЖЖ… Це по-перше. Про детальніше далі. По-друге, я веду свій ЖЖ на лівджернал , паралельно дублюю його на інфосторі з кучею зайвих – не дієвих там кнопок (через те, що беру й тупо копіюю текст з ЖЖ). На інфосторі все невідлагоджено і якось коряво. На ЖЖ не досконало, але краще. Нещодавно я зрозумів що фото посилання на ЖЖ спокійно вписуються в тіло інфосторівської сторінки – і посилання також трансформується в фото як і на ЖЖ. Все це було б добре аби не одне але… Я зареєструвався у проекті ГПК (газети по-київськи) “по-народному”. Цей проект подається як альтернатива журналістів. Типу читачам надається можливість також писатистатті й подава ти їх на судження громадськості. Проте на справді це є банальний аналог живого журналу. Тому я не довго думаючи скопіював свій черговий пост з ЖЖ і вставив його в блог типу по-народному. Там все якісно українізовано, все майже зрозуміло з першого погляду. Мені там сподобалося більше, аніж на лівджернал, проте мені шкода полишати усе напрацьоване в ЖЖ. Не стільки контакти скільки усі свої пости з серпня місяця. Та й як я буду в межах нового блогу читати й писати Грішковцу? Це вже інший сайт. Проблематично. Також мені не подобається в новому блозі те, що додаючи фото ти його просто завантажуєш і не отримуєш на нього посилання яке б можна було вставити в тіло сторінки іншого сайту. Хоча стосовно останнього я не впевнений – можливо я ще не зовсім розібрався з можливостями нового блогу. Проте ще раз підкреслю, що новий блог мені дуже сподобався, тепер я на роздоріжжі. Ще хочу сказати, що там я відчув ніби сектантський аспект. Не знаю чи то спів падіння (хоча з чим?), але одразу ж після мого реєстру й розміщення свого першого посту мені написали дві людини коменти до посту. На ЖЖ типу Лівджернал за увесь час його існування випадкових коментарів від випадкових людей я не отримував. Це я можу пояснити тим, що заради популяризаціі нового проекту журналістів ГПК закликали до залучення нових користувачів своєю підтримкою. От вони й у ненав’язливій формі займаються опікою Юзерів нового блогу. Інакше як це пояснити? Ще з нових навиків я набув знання про теги. І одразу ж відчув його користь. Не через те, що я ним скористався, а суто через співпадіння. Я хотів знайти фоти з виставки в ПінчукАртЦентр які я розмістив на лівджерналі. Це було складно так як критеріїв пошуку я не мав – лише дату, а я її не пам’тав. А теги мені допомогли б. Якби я ними користувався, то написав би: Виставка, Пінчук, арт, центр, мистецтво, бесарабка, туман, куб, мухи, теніс. Усі ці слова пов’язані у моїй свідомості з цією виставкою і я міг би ввести в пошуковик одне чи декілька зі слів і отримав би посилання на усі згадування цих слів у моєму пості, а то й у постах інших. Проте я ще пробував це робити, але зрозумів, що це можливо. А це є головним. От. Я й надалі буду писати про свої блог-здобуття якщо вони будуть. З несказаного. Еееееее….про міст кохання чи чортів міст я вже писав – кількість замків, що чіпляють на нього у майбутньому може загрожувати мосту якщо їх не знімати, адже замки металеві і під їх вагою рано чи пізно міст може… не, зрозуміло до чого я веду… Про невдачі, що загартовують, мабуть теж згадував. Це я про те, що бути справжнім чемпіоном (або просто успішною людиною) без поразок бути неможливо. Це не моя фраза, але вона мені сподобалася. Цікаву фразу про п’яний дощ вже використав у минулому пості. Не в тему, але вже дуже кортіло мені вжити це словосполучення. О! Про стільці! На минулому тижні я прочитав в ГПК в рубриці “Життя редакції” про те, що сталося з однією з журналісток – вона розхитувалася на стільці, а потім не розрахувавши кут нахилу назад, центр ваги та рівновагу впала. Вся редакція довго сміялася. І от я не змусив випадок довго чекати. Нахилившися від ліні вставати прямо зі стільця щось дістаючи там я також не розрахувавши вищезазначені фактори впав разом зі стільцем. На відміну від журналістки, у якої від падіння лише побігла буква по екрану компу яку чимось затисло та повисла у повітрі миша, що полетіла слідом за нею, у мене від падіння ногою в моєму фірмовому ботинку вщент розтрощило сідіром. Боти в мене на кшталт Гріндерсів чи то стілів, Мартінсів – міцні й з металевою пластинкою в носку, яка витримає близько пів тони. Німецькі, якісні – вже шостий рік, мабуть ношу. Вже не модні, не симпатичні, зате цілісінькі й надійні. І нічого та пластина на морозі не нахолоджує внутрішній простір ботинку про що було написано в газеті. Ніякого тобі мікроклімату. Проте вони осінні і перфировані і взимку холодно в них лише від цього. Так от, я під час падіння одним з ботів здійснив цілу комбінацію дій (навіть не уявляю як це я встиг:-) – “натиснув” (чит. “шандарахнув” ботом по кнопці сідірому від чого той відкрився після чого я в польоті бахнув по ньому – зламався. Ледве закрив його. Чомусь на відміну редакції, що дружньо посміялася над падінням вищезгаданої журналістки мій відділ не сміявся. Шкода, сміх – джерело здоров’я. Розмірковуючи над своїм паддіням я згадав про падіння журналіскти про яке я прочитав перед цим, а за тим згадав і про п’єсу Грішковца “По По” за учисти самого Гришковца та А. Цекало. Ця п’єса базується на розповідях (хотів написати щсь на кшталт “основывается на рассказиках”, Але не зміг знайти відповідні слова в укр. мові. Зокрема, не знаю як сказати слово “розповідь” у зменшеному (уменьшительном) вигляді. Як по вашому? Розповідка(дочка)?:-)))), Едгара По. П”єса про смерть, але Женя подає це в такій інтерпретації, що сміх не полишає глядача ні на хвилину. Так ось, там був епізод, коли Цекало в ролі хлопчика розповідав про те що дуже полюбляє розхитуватися на стільці, але не просто так розхитуватися, а розхитуватися поставивши стілець спинкою до кутка підвіконня на який, у разі падіння наткнеться затилок голови. Так йому, чи бачите, не цікаво! От і я хотів порадити тій журналістці, що написала: “Может еще раз упасть дабы повеселить редакцию?...” аби вона окрім веселощів відчула ще б і екстрім вищезгаданим чином. Цікава річ думки, їх алгоритми. Буває з з однієї теми думок плавно і логічно переходиш до зовсім протилежної, на перший погляд нічим не пов’язаної з попередньою, теми. Ось. Ще в мене в думках ширяє зацікавленя одним явищем – чому абсолютна більшість дівчат захоплюється чаями? Я не розумі. До того ж вони не п’ють чай з цукром і надають перевагу трав’яним чи якимось незвичайним. Я декілька місяців тому вирішив провести слідчий експеримент ні цьому поприщі. Почав пити зелені чаї, різні. Ба, баз цукру! Все як і слід у їх розумінні. Результати були дивними. Я не знаю чи чайна еволюція у дівчат схожа на мою чи ні, але моя була такою. Спочатку я під час пиття таких чаїв відчував відразу. Закусував печивов чи ще чимось іншим немов ту горілку. Гидота рідкісна. Через деякий час відраза минула. Я пив такий чай немов просто кип’ячену воду. Не дуже приємно, але терпимо. Чорні чаї я пив з цукром. Ще через деякий час я не відчуваючи якийсь особливий смак зеленого чаю без цукру вже не міг пити його з цукром – відраза ще більша аніж було колись без нього. В решті-решт закінчилося це тим, що я почав відчувати приємний смак від зелених та трав’яних чаїв. Особливо мені подобається ромашковий. Просто зелений теж нічого, але ромашковий мені особливо подобається хоча і свої смаком дещо нагадує ванночку яку мені батько готував у дитинстві для купання. Воду, що набирав у дитячу ванночку він заварював ромашкою. От цей аромат майже ідентичний відчувається мені під час купання. Але ж я тоді і подумати не міг, що ту воду, в якій я купався можна називати чаєм, нехай і трав’яним. Ба, навіть пити. Отаке життя. Купався я декілька років у таких ваннах, але особливо відмінною шкірою я не вирізняюся. Сидів з батьками в кімнаті тільки-но, типу спілкувався, що буває рідко. Батько згадав історію. Бабця колись казала: – оце запросила колія, а він завжди такий брудний, руки немиті, бруд під нігтями. Прийшов вже до двору. Інструменту з собою не взяв і чим він думає колоти?... – вилкою, - вигукує колій з сусідньої кімнати. Виявилося, що він сидів у цей час у сусідній кімнаті й усе чув. Це так до слова. Я вирішив переглянути формат свого ЖЖ. Не описувати події дня, а просто у формі переказу писати що у мене твориться у голові. Сьогоднішній пост ніби вийшов у цьому плані. З нього ніхто не дізнається як пройшов мій день. Народилася ще одна цікава, як на мене, думка, однак, викладу її завтра. П.С. Прошла уже ночь рекламожерив…уже шесть лет обираюсь и все никак… А цих монстрів будуть будувати на Печерську - Завжди ваш, Серж.

відкоркувати
ОБОЗ.ua