Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


Дятлы


Користуючися тим, що мій блог набув широкої популярності серед колег по роботі, хочу висловити деякі думки з наступних приводів.

У радянські часи, особливі серед військових, безжально карали тих, хто суттєво провинився. Просто розстрілювали. Однак якщо керівництву про провину стало відомо від побратима винуватця, то частіше за все розстрілювали обох. Таких у в’язниці називала «стукачами». Пояснювалося це тим, що такі люди підривають колективний дух, мовляв, немає гарантії, що ця людина завтра не зрадить увесь свій полк. Звісно, знаходилися і такі, що тримали-леліяли при собі таких «жополизчиків», втім вони довго не жили.

От і на роботі трапилося чергове «дятлойо-ство». У буфеті хтось поклав на обідній стіл випрані штори-жалюзі. Я підігріваючи собі борщ, ненароком крапнув його на тканину (нічого було залишати такі речі на їдальному столі). Я винуватець, визнаю. Хоч зазначу, що моя вина часткова – переважно винен той, хто поклав штори на стіл. Сьогодні мені жінка, що прасувала розповіла, що знає, що я вчинив шкоду. На що я лише відповів: «Ш-к настукав?» Не розумію мотивів людей, що, як кажуть у дитсадку, «ябіднічають». Мабуть у дитинстві їм пику мало били за такі вчинки. Власне це все, що я хотів сказати своєму щоденникові. Стукачі усіх країн – подохніть!)


відкоркувати | Теревень 11

музіка : тиша  Настрій : відмінний    

Пост-навздогін №N: про ніщо та імпотентів


Доволі часто у мене в блозі можна зустріти публікацію під такою назвою. А все через те, що я нерегулярно висвітлюю події свого життя, які, за ідеєю та концепцією електронного щоденника та формату, який я обрав для свого блогу, мають бути тут висвітлені. Переважна частина усього того найважливішого, що відбувається у моєму житті, не знаходить місця у цьому щоденнику. На жаль чи на щастя. Проте пересічні події потрапляють на його сторінки. Все залежить від ситуації. Є час та настрій на це – запис з’являється, ні – то й читати немає чого. Навіть більше-менше серйозні записи в «по-народному» я дуже рідко сюди перепощую. А там у мене цікаві новини, статті та спостереження. Все маю намір перепостити собі сюди усе те, але ніяк руки не дійдуть. На плани продублювати хайблог в лівджьорнал я вже давно «забив» – нереально. Але починалося все навпаки – головним був саме ЖЖ, а сюди я просто копіював пости, а на коментарі навіть не відповідав та й не читав. Тепер в ЖЖ – у мене повний спокій та затиш. В деякому сенсі я шкодую, що так «запустив» ЖЖ – він більш надійний, аніж ХВ. Хайблог може вже в наступному році зникнути, як то трапилося з інфостором, на якому я зберігав безліч фоток та іншого, і яке все одним махом беззворонтньо зникло. Хоча ЖЖ з переходом у власність російській компанії «СУП» теж не викликає підозри. Найбільш надійним сегментом міг би бути блог на гулі, однак далі реєстрування і стартового посту у мене руки не дійшли. На ЖЖ і блозі «Google» мене можна знайти за ніком serzh84odarenko, десь так)

Читать дальше...


відкоркувати | Теревень 11

Свобода слова по-госпредприятски


Цей пост мав вийти ще тиждень тому, але не було часу та можливості. Тому прошу не звератити уваги не деяку неактуальність матеріалу. А загалом то я так... для себе.

В прошлом посте я писал о пережитых моментах жизни секретным агентом супергероем Сержем Милославским. Замечу, что Сергей Одаренко не имеет никакого отношения к супер-герою и тем более им не является. Однако, вопреки этому, вчера к Сергею выставили претензии по поводу публикаций записей социального суперагента Сержа о перипетиях на его предприятии. Возможно, каким-то образом некоторые эпизоды его биографии и совпадают с фактами из жизни Сергея, но это не повод подозревать его в том, что он и есть тот самый супергерой! Сергей всего лишь предоставлял секретному агенту право публиковать его записи на страницах своего блога. А это ведь не запрещено?
Сергей Одаренко в недоумении оттого, что системный администратор его предприятия решил, что он по совместительству является и администратором супергероя. Исходя из вышеизложенного, Сергей желает лишь посочувствовать своему системному администратору по поводу его тяжелой душевной болезни и пожелать скорейшего выздоровления.
В заключении Сергей Одаренко хочет добавить, что негоже его коллегам по работе высиживать его в блоге и искать компромат, дабы набедокурить и изрядно подпортить ему жизнь. По рекомендации своего шефа – нормального мужика в отличие от многих прочих, Сергей не пишет о своей работе на страницах своего блога – так что не надейтесь – ничего не найдете. Остается надеяться, что остальные руководители также проявят мудрость и отнесутся к стукачам как полагается. Ни один нормальный человек стукача терпеть не станет. Ну а стукачам и говорить нечего – это их личное горе.
И вообще, хватит лазить на мой блог! Кто бы вы ни были. Вам делать больше нечего? Одинокие закомплексованные личности. Займитесь работой или личной жизнью, с которой у вас наверняка проблемы. Вы импотенты что-ли? Не стоит? Горе-горе… Ну, а я-то тут при чем? Вам в клинику, а не ко мне в блог надо.
 
Я над вами не смеюсь, я вам сочувствую.

відкоркувати
ОБОЗ.ua