Сергій ОДАРЕНКО. Шпальти київського газетяра

"Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете..."




Роби як я!

1.png


Моя популярність

Моя популярність

 

Рейтинг блогов

Я на Хайблозі

 

Бесплатные линейки для форумов и блогов, линейки на рабочий стол - Flines.ru

Опрос

Serzh84: Звідки ви мене знаєте?



Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


чорна мітка

Моя статистика

 

bigmir)net TOP 100

Відео


Опрос

В чому сенс буття?



Интересы

Антиинтересы

Меню


В рот за зачет


 Источник - газета по-киевски

 


відкоркувати | Теревень 21

Про Леоніда Михайловича Черновецького


Я переконаний, що Леонід Михайлович Черновецький хабарник та злочинець. За його безпосереднього керівництва було створено корупційні схеми, що окутали усі сфери міського господарства. Сам мер Києва Л. Черновецький беручи хабарі надавав у безстрокову оренду народні землі. Не виключаю, що за його замовленням було вбито не одну людину.

Звертаюся до блоггерів: хто ще посміє так само твердо як я заявити про те, що Черновецький – хабарник та злочинець? Хто не боїться наслідків? Хто не боїться говорити правду?


відкоркувати | Теревень 12

музіка : радянська  Настрій : соромний    

Пост екстерном


30.11.07 день народження батька. Мати планувала подарувати йому мобільний телефон. Святкуємо ми такі події як дні народження батьків виключно у домашньому колі. Тож сьогодні я не зможу провести цей день, а саме П’ятницю – створену для того щоб відірватися, так як звичайно, слід бути вдома. Не дуже я люблю я такі посиденьки, але раз чи то два рази на рік варто влаштовувати щось подібне. Не це є головною темою цього блогу. Мені сьогодні найбільше стурбувала давня думка, що жевріє у моїй голові. Це те, що я увесь час живу так ніби це чернетка мого життя, яку потім можна буде переписати на чистовик. Якщо хтось розуміє про що я, то погодиться, що подібні думки змушують замислитися над тим, а чи варто замислюватися взагалі над прожитим, чи варто постійно зважувати кожен вчинок, вагатися, шукати краще, постійно бути в пошуЦі, завжди на все дивитися з критичної точки зору. Ідеал мого життя – це оптимальний вибір у всьому. Але ж це не можливо. Неможливо аби кожну річ, вчинок прораховувати як у шахах, прораховувати до чого це призведе, а якщо й призведе до поганого, то чи в результаті це не буде тим нещастям, що допомогло у здобутті щастя. Це мене завжди турбує. І заважає жити. Я все більше розумію, що слід нехтувати можливим оптимальним варіантом. Слід задовольнятися тим, що маєш. Робити конкретні кроки на шляху до покращення того, що маєш – варто, а от гадати, а чи є те, що маєш, оптимальним варіантом. Хоча… коли робиш конкретні кроки по покращенню того, що маєш хіба не викличе сумнівів – а чи це краще з можливого? Коли маєш вибір алгоритмів вибору, то як обрати з них оптимальний? Взважити усі за та проти? Але ж усього не прорахуєш. Чи добре я зробив, що пішов працювати туди, де зараз працюю? Звісно, можна було знайти кращу роботу, а в результаті що? До чого стрічка життя доведе цей вибір, що обов’язково змінить усе моє життя?! Продовжую писати вже 05.12.07. У неділю Льоха запропонував піти на пиво. Я було погодився, як він додав – “У меня есть план (драп себто – прим. – моя) можем накуриться!” Проте на мене це не справило враження й захоплення, а Льоша без цього на пиво йти не захотів. Тоді я згадав, що у цей день я ще вчора домовлявся зустрітися з Вєталєм. Я йому кинув СМС, мовляв, я йду на пиво з Льохою – у нього є якісний план (йому його дав Валик – зварювальник з будівельні, де Льоша працював за часів студентства і, до речі, я теж у той час працював на будівельні, до того ж по сусідству, але вже в іншій компанії – Київміськбуд.). Віталь мені зателефонував і сказав, що у нього з самого ранку болить зуб. Нічого у той день не вигоріло. У понеділок їздив на ідентифікацію – на Таможню, що на столичному шосе. Мабуть об’їжджаючи пробки він (водій) поперся аж повз Реемтстму Україну (назва схожа:), а не через видубичі. Представника фірми не було – фірма найняла митного брокера, що займається усим комплеком робіт по розмитненні (в т.ч. й сертифікація). Чувак як тільки-но зайшов до нашого кабінету не справив на мене враження. Пройшов повз, але потім його направили до мене. Типовий хряк – поїздка мене не захоплювала – решту світлового дня провести у його товаристві. В розмові він матюкався по чорному. Скло його деу було замизкане багнюкою, вода в бачку для склоочищувачів скінчилася і він шукав де б його її набрати. Потикавшися по різним авто лавкам він у відчаї придбав пляшку газованої мінералки. Мабуть, найелітніша рідина для склоочищувачів. По дорозі він виявився говірким пофігістом. До роботи ставився невідповідально. Розповів про те, що розійшовся з дружино. До того вони були знайомі 10 (!) років, а одружені 8. Було йому років за 30. Я сказав, що таке б не пережив і що дивно те, що тільки-но у п’ятницю я їздив на ідентифікацію з хлопцем, що тільки-но пішов з дому так як полаявся з батьками через те, що розійшовся з дружиною (див. пост за п’ятницю, коли в нього ще лежали шмотки на задньому сидінні і коли він, я та декларант – Наталка, що мене упізнала, в очікуванні дивилися камеді клаб по мобілці). Цей хряк-брокер розповідав як після цього тривалий час не міг взагалі дивитися на жінок, але потім потроху почав відходити від жінконенависті. Почав перепихуватися потроху. А потім познайомився з симпатичною (за його словами, що мене дивувало – як симпатична може зустрічатися з таким хиряком?!) дівчиною, до того ж 20ти (!) років – йому за тридцять і він хряк. Зараз він з нею живе. На таможні він пішов виладновувати усі справи аби нам дали доступ до фури. Це тривало близько чотирьох (!!!) годин. Увесь цей час я його чекав. Було відверто нудно. Розважав себе чим міг. Грав на мобілці, спостерігав за людьми, яких було повно, переважно дальнобійники. Особливо цікаво було слухати поляків і їх пшекання. Потім мені зателефонувала Інна з питанням чи є в нашому інституті ліцензування перевезень на що я відповів, що на таможні і дізнатися зможу лише завтра. На початку другої години я зголоднів – у нас обід в інституті взагалі о 12й. Пішов до місцевого буфету-кафе, вистояв чергу. Замовив собі порцію гречки, капустяний салат зі свіжої капусти, млинець з м’ясом, шмат хліба, чай. Порції мізерні, на смак гидотні. Обійшлася уся ця гидота мені в 15 гривень. Столики там брудні заляпані залишками їжі. Жах. На початку 16ї години він (хряк) нарешті повернувся. Десь близько 16ї ми вже були на місті. Фуру відкрили, але він відмовлявся її розвантажувати. Я сфотографував те, що було доступним і на цьому все скінчилося. Близько о пів на 17 ми виїхали з митніці. Ще він щось побазікав про музику і о пів на 17ту я нарешті полишив його вийшовши біля метро Дніпро. Таким чином я уник пробок і був вдома близько 6ї вечора. На цьому мій понеділок у новинному сенсі скінчився. У вівторок, себто вчора 4 грудня, я ходив до театру Лесі Українки на виставу “Валентинов день”, що йде на сцені під дахом. Саме ту, на яку я ходив влітку, коли один квиток залишив Наті на прохідній її гуртожитку і втакий спосіб сподівався помиритися з нею. Вона не прийшла. Завтра, 06 грудня, їду на ідентифікацію до Білої церкви. Сьогодні вже 6 грудня. Детальніше про 30 листопада, про вільний журналізм, про похід до театру та поїздку до Білої церкви читайте завтра. Завжди ваш, Сєрж

відкоркувати | Теревень 5
ОБОЗ.ua